Культура корінного населення США

Важко дати узагальнену характеристику вельми багатою і різноманітною культури індіанських племен, з якими зіткнулися прибули в Америку європейці. Однак хочеться виділити два важливих факти, спільних для всіх «аборигенів», які до 1492 року проживали на території сучасних Сполучених Штатів.
Один з основоположних принципів індіанської культури полягав у тому, що громада займала виключно важливе місце в житті кожного її члена. Формуючи уявлення про свою особистість, кожен індіанець ґрунтувався не стільки на понятті власного его, скільки на образі всього племені. Розширені узи сімейного та кланового спорідненості визначали місце кожної людини як у минулому, так і в сьогоденні. Вони ж служили базисом для громадської та політичної організації племені. Характерний патерн «взаємності», властивий більшості індіанських культур, зміцнює почуття пов’язаності і взаємозалежності всередині кожної спільноти. Методи виховання, засновані на принципі «сорому», також зміцнюють відповідальність окремого індивіда перед групою. Ідеали порядку і рівноваги орієнтовані на те, щоб зберігати баланс між елементами спільноти. А концепція громадського володіння землею зміцнює віру в те, що природні ресурси повинні служити всьому народу, а не окремих його представників.
Наступний важливий принцип індіанської культури пов’язаний з підвищеною роллю релігії. Індіанці вірили, що їх оточує одухотворений світ. Духовна енергія була частково зосереджена в зовнішньому світі, концентруючись в творчих, керівних силах предків, які охороняли плем’я. Але частково вона полягала і в самому співтоваристві, розвиваючись завдяки роздумам і видінь окремих його членів і посилюючись за рахунок рівноваги з навколишнім світом. Подібні сили були «спільними», оскільки були результатом колективної духовності племені. Оскільки все навколо було просякнуте духом, то дрібні відтінки переживання могли набувати екстраординарне значення. Індіанці часто надавали великого значення певних деталей навколишнього ландшафту. Так, наприклад, форма замкнутого кола зазвичай набувала особливе духовне звучання. Представники племені хопі пов’язували основні життєстверджуючі принципи з жовтим кольором зерна кукурудзи.
Релігія індіанців була монотеїстичної: їх всесвіт населяло безліч богів. Кожне плем’я поклонялось своїм божествам і було пов’язане з ними особливими, тільки їм притаманними зв’язками. В результаті жодна з релігій (будь-якого окремого племені) не претендувала на універсальність – так би мовити, на всі часи, на всі випадки життя. Кожна релігія апелювала до одного народу, до одного часу і місця.
Індійці, що проживали на північ від Ріо-Гранде, не мали власної писемності. Природно, вони не вивчали «священного писання”, не озвучували священних текстів. Всі свої традиції вони передавали за допомогою усної творчості. Чи не письмове, а усне слово служило для збереження суті вірувань племені. Нічого дивного, що в таких умовах старійшини громади користувалися винятковою повагою і шануванням, коли справа стосувалася релігійних традицій. Адже їх вік, досвід і пам’ять допомагали зберегти традиції та вірування племені.
Релігійне життя припускала велику кількість ритуалів. Етапи життя, зміна пір року, цикли економічної активності – все служило підходящим приводом для проведення відповідних духовних церемоній. Зазвичай вони проходили під управлінням шаманів, носіїв духовності племені. Завдяки цим святам і ритуалам можна було звернутися до богів, попросити про допомогу, висловити подяку, умиротворити божество, отримати пораду, усунути причину лиха, налагодити відносини і відновити заведений порядок. Елементами ритуалів були молитви, пісні, танці, розказані вголос історії та костюми встановленого зразка. Всі ці форми релігійного життя носили характер суворо регламентованих уявлень (одні члени племені брали участь в них, інші спостерігали) і були частиною повсякденного життя.
Індіанська духовність – багата, виразна, що апелює до пам’яті поколінь – бачилася прибулим європейцям якою завгодно, але тільки не «релігійної». Анімістичний характер вірувань, політеїзм – все це в очах християнських колонізаторів ставило індіанців на один щабель з язичниками. Відсутність письмового Божого слова, на думку європейців, свідчило про відсталість індіанської релігії. Однак теологічні розбіжності були далеко не єдиною областю конфронтації корінний культури та культури прийшлих європейців.

Посилання на основну публікацію