Корінне населення США

Історія Америки – це, по суті, історія імміграції. Статистика підтверджує, що на початок нового, двадцять першого сторіччя 10% всіх американців народилися за межами країни. Велика частина цих людей приїхала в Штати з Західної півкулі. Другою за чисельністю потік переселенців – з Азії, звідки, цілком імовірно, з’явилися перші американські іммігранти.
В кінці 1990-х років виникла дискусія про походження і шляхи проникнення в Америку перших переселенців. На основі розкопок, що проводилися в Чилі і на сході США, деякі вчені зробили висновок, що перші мігранти (з Азії і, можливо, Європи) прийшли морським шляхом, рухаючись вздовж західного або східного узбережжя Америки приблизно 16 тис. Років тому. На противагу цій точці зору існує основоположна теорія про заселення Америки мисливцями зі Східного Сибіру, ​​які прийшли по засніженій рівнині, нібито існувала на місці Берингової протоки 12 тис. Років тому і з’єднувала Азію з Північною Америкою. В ході подальшого танення льодовиків залишився сухопутний коридор, який вів з Північної Аляски через північний захід Канади в область сучасних Дако. [2] Групи прибульців переміщалися по території Північної Америки і до 8 тис. До н. е. просунулися до самої краю Південної Америки. До того часу північніше Ріо-Гранде вже проживали 4-12 млн осіб, а спільне населення Північної та Південної Америк становило 40-110 млн осіб.
Кочові мисливські племена «палеоіндейцев» бродили в пошуках здобичі по всій півкулі з 10-9 тис. До н. е. Їхні нащадки, «архаїчні індіанці», в період 8-1,5 тис. До н. е. вже представляли собою мисливців-збирачів, які займалися примітивним землеробством. Їх харчування відрізнялося великою різноманітністю, і населення швидко зростало. Більшість цих архаїчних племен мігрувало, але деякі групи створювали великі осілі поселення. Сільськогосподарські традиції, що зародилися 7 тис. Років тому в Західній півкулі, до 3,5 тис. До н. е. досягли і Північної Америки. Вважається, що до XV століття до н. е. вони поширилися на північному заході нинішніх Сполучених Штатів, а до II століття н. е. досягли південно-східних регіонів. Стародавні землероби вирощували маїс (кукурудзу), картопля, боби, гарбуз і томати. З часом врожаї стали стійкими, з’явилася можливість прогнозувати забезпечення племені продуктами харчування. В результаті поселення набули постійного характеру, чисельність проживаючих виросла, а культура помітно ускладнилася. Разом з тим розширювався торговий обмін між окремими племенами. Ще одним наслідком розвитку сільського господарства стала зміна статусу жінок в житті племені. Часто саме вони обробляли поля, в деяких групах жінки були власниками земельних ділянок і знарядь праці. З плином часу у багатьох громадських структурах встановився порядок спадкування по жіночій лінії, жінки відігравали важливу роль у прийнятті політичних рішень.
Після 1500 року до н. е. розвинулися досить складні і зрілі культури, особливо в Центральній і Південній Америці. До таких слід віднести ольмеків на південному узбережжі Мексиканської затоки, майя на півострові Юкатан, ацтеків (або мешиков) в центральній і південній частині Мексики, а також інків в Перу. Ці племена мали власну писемність, були знайомі з математикою і астрономією, будували великі міста, в яких проводили складні релігійні ритуали. У столиці ацтеків, місті Теночтітлан, що розташовувався на місці сучасного Мехіко, проживали 100-200 тис. Осіб, що робило його одним з найбільших міст світу.
США: Історія країни
Великий Зміїний курган
Індіанські племена, що проживали на території сьогоднішніх Сполучених Штатів – а саме, в долинах річок Іллінойс, Огайо і Міссісіпі, – також створили ряд великих, масштабних спільнот. Вони отримали назву «будівельників курганів», оскільки зводили земляні конструкції висотою 20-70 футів і площею в кілька квадратних миль. Ці споруди – природних і складних геометричних форм – служили різноманітним релігійним цілям. Приблизно 3,5 тис. Років тому одна з таких культур процвітала в містечку, нині відомому під назвою Поверті-Пойнт на північному сході Луїзіани. Її представники звели ряд складних курганів – напівкруглої, конічної форми і у вигляді птахів – в оточенні земляних насипів. Всі ці споруди були сконцентровані в стародавньому городищі, що був центром торгівлі кварцом, міддю і гірським кришталем. Їм успадковувала пізніша культура Адена-Хоупвелл, що поширена на великій території в долинах річок Іллінойс і Огайо в період V століття до н. е. – IV століття н. е. На плато південного Огайо в 60 милях від Цинциннаті прекрасно зберігся зразок творчості Адена – «Зміїний курган» довжиною в чверть милі.
Представники Міссісіпської культури створили місто Кахокія в Іллінойсі (на схід від сучасного Сент-Луїса), який на піку свого розвитку в XII столітті являв собою великий торговельний і культурний центр площею 6 кв. миль і населенням 20-40 тис. чоловік.
Приблизно в той же час представники культури анасазі спорудили на південному заході цілий ряд міст – торгових, громадських і релігійних центрів. Ця культура виникла в I столітті н. е. в районі «чотирьох кутів» – місці, де зараз сходяться 4 сучасних штату: Юта, Аризона, Нью-Мексико і Колорадо. У період з 900-х по 1200-і роки анасазі створили свої найчудовіші творіння, залишки яких можна спостерігати й донині. До таких будов відноситься Меса Верде на південному заході Колорадо. З 500-х по 1200-і роки стародавні індійці мешкали в досить примітивних умовах – в печерах і найпростіших будовах. Але в XII-XIII столітті анасазі звели в Меса Верде великі, розташовані в кілька поверхів і розділення на окремі «квартири» житлові комплекси, що отримали назву пуебло. Розташовувалися вони на схилах і уступах каньйону. Найбільше з цих будов, Кліфф Плейс, містило понад 150 кімнат і більше 20 ків, [3] що використовувалися в ритуальних цілях. У 1100-1200-х роках анасазі створили ще один приголомшливий комплекс подібних жител в Каньйоні де Челлі на північному сході Арізони, де індіанці проживали з IV століття. У каньйоні Чако на північному заході Нью-Мексико виявлений культовий центр анасазі, що включає дюжини кам’яних конструкцій з десятками кімнат. Найбільшим будовою вважається 4-поверховий Пуебло-Боніто, в якому було 600 кімнат. Складна система чудово відбудованих доріг пов’язує Чако з 75 іншими аналогічними комплексами, розташованими в тому ж регіоні.
Деякі з них видалені більш ніж на 60 миль. З нез’ясованих причин – можливо, через посуху або війни – до кінця XIII століття анасазі покинули свої розгалужені кам’яні міста.
На відміну від «будівельників курганів» та анасазі – авторів складних інженерних проектів, – більшість племен, що мешкали на території сучасних Сполучених Штатів, стояли на більш низькому рівні розвитку. Це були невеликі кочові групи, які переміщувалися з місця на місце в пошуках їжі. В основі їх організації лежало кровну спорідненість, між собою племена підтримували обмінно-торговельні відносини. І всюди на континенті спосіб життя і цикли активності людей значною мірою визначалися тими умовами, в яких їм доводилося існувати. Всупереч поширеному міфу, індіанці аж ніяк не були «шанувальниками природи», що існували в пасивній гармонії з навколишнім їх ландшафтом. Вони (подібно будь-яким людським співтовариствам) активно впливали на природне середовище, розвивали, а часом і варварськи виснажували її ресурси.
США: Історія країни
Кліфф Плейс, Національний парк Меса Верде
До моменту зустрічі з європейцями племена Вудленда [4] займали велику область на північному сході і південному сході континенту. Вони говорили на різних мовах (на північному сході використовувався алгонкинських і ірокезскій, на південному сході мускогскій). Джерелом прожитку для них служила навколишнє середовище, а саме: ліси, поля, річки і океан. Як правило, племена розселялися в селах уздовж водних магістралей регіону. Основним видом діяльності були полювання, риболовля, землеробство і збирання. Багато з північно-східних племен здійснювали сезонні міграції. На південному сході переважав більш осілий спосіб життя, поселення тут були більші, з більш складною суспільною і політичною системою.
Великі Рівнини надавали більший простір для розселення кочових племен. Джерелом прожитку шайеннов, команчів, тетон сіу та інших індіанських племен була полювання на велику дичину, в основному на бізонів. Від мисливців була потрібна велика витривалість, оскільки в гонитві за здобиччю їм доводилося здійснювати тривалі піші переходи. Лише в ході іспанської колонізації індіанці познайомилися з таким тваринам, як кінь. Деякі з рівнинних племен, наприклад Мандала і павні, воліли селитися в долинах річок і займатися землеробством.
Племена Великого Басейну полювали на дрібну і середню дичину. Додатковим джерелом живлення для них були горіхи та насіння. Шість чи сім століть тому на цій негостинній, посушливій землі з’явилися Юти, пайюти і Шошони. Вони змушені були перейняти спосіб життя місцевих корінних народів: об’єднувалися в маленькі рухливі групи і займалися полюванням і збиранням.
Посушливий південний захід також став домівкою для ряду індіанських племен. Хопі і ЗУНи були нащадками анасазі; племена піма і папаго вели своє походження від культури хохокам, що розвивалася в Південній Арізоні в III столітті до н. е. Землеробські громади навчилися контролювати такі необхідні для сільського господарства водні ресурси: вони рили канали, будували дамби і цілі іригаційні системи. У 1200-х роках сюди вторглися з півночі войовничі племена атапаски (або Атабаска), які заняття землеробством воліли полювання і збирання. Їхні нащадки нині відомі як племена апачів і навахо.
Всі Тихоокеанське узбережжя – від північного заходу до Каліфорнії – було заселене племенами, які знаходилися в набагато більш сприятливих умовах порівняно зі своїми континентальними сусідами, наприклад з племенами Великого Басейну. Щедрий океан, а також безліч річок, струмків і лісів надавали багаті і стабільні джерела прожитку. Тому не дивно, що щільність населення тут була значно вищою. На узбережжі виявлено безліч більш-менш довготривалих поселень. Оскільки земля і океан забезпечували більшість потреб місцевих жителів, у них не виникало стимулу до розвитку землеробства. Прибережні мешканці воліли раніше вести життя мисливців-збирачів.
Племена інуїтів (ескімосів) і алеутів, які проживали в полярних і предполярних областях, полювали на морських ссавців, таких як тюлені і кити. Племена інуїтів і кри, що жили далі на південь і схід (тобто в північних районах нинішньої Канади), годувалися полюванням на карибу та американського лося. Гаваї залишалися незаселеними до 300-х років, поки сюди не добралися мандрівники з Маркізових островів.

Посилання на основну публікацію