✅«Коридори зростання» і промислові новобудови в Індії

✅ Територіальна структура господарства (ТСГ) Індії сильно відрізняється від ТСГ більшості країн, які розвиваються з їх, зазвичай, гіпертрофованим столичним «фокусом» і відсталою периферією.

Це пояснюється багатьма причинами, серед яких:

  • масштаби країни;
  • особливості її історичного розвитку;
  • досягнення відомої «зрілості» територіальної структури;
  • сітки економічних районів.

Велику роль у регіональному розвитку країни відіграє також її адміністративно-територіальний устрій, оскільки уряди окремих штатів мають досить широкими повноваженнями і в економічній сфері:

  • використання природних і трудових ресурсів;
  • керівництво середньою та дрібною промисловістю;
  • сільське господарство;
  • дорожнє будівництво та ін.

Ще до Другої світової війни в Індії склалися три головні центри економічного розвитку, які служили одночасно морськими воротами країни, – Бомбей (нині Мумбаї), Калькутта (тепер Колката) і Мадрас (нині Ченнаї), які виробляли 3/4 всієї продукції фабрично-заводської промисловості.

Ці портово-промислові центри створили економічний підйом і на прилеглих до них територіях. Від них ще в другій половині 19-го – першій половині 20-го століття були прокладені так звані лінії проникнення – залізничні магістралі, які йдуть у внутрішні райони країни. Так було покладено початок формуванню основного каркасу територіальної структури господарства Індії.

Після завоювання незалежності становлення цього каркаса тривало. Подальший розвиток отримали Бомбей, Калькутта і Мадрас, четвертим загальнонаціональним центром стала столиця – Делі.

Як вже було зазначено, чотири цих міста утворюють тепер чотири найбільші агломерації Індії. А колишні «лінії проникнення» зімкнулися між собою. Основу їх утворюють двоколійні залізничні магістралі широкої колії, які на окремих ділянках продубльовані також іншими транспортними лініями і все це перетворилося у полімагіистрали.

В результаті кістяк ТСГ Індії придбав форму величезного чотирикутника, вершини якого утворюють Делі, Мумбаї, Колката і Ченнаї, а сторони та широтну діагональ – відносно вузькі економічні смуги, які Г. В. Сдасюк назвала «коридорами зростання».

Вони забезпечують створення господарського комплексу Індії вже не на регіональному, а на загальнодержавному рівні.

Особливе значення чотирьох головних центрів і «коридорів зростання» полягає в тому, що в роки індійських п’ятирічок – завдяки вигодам ЕГП, наявності хорошої інфраструктури та деяких інших причин – саме вони в першу чергу притягли до себе головні промислові новобудови країни.

Багато з них були створені при економічній і технічній допомозі колишнього СРСР, багато яких – за допомогою країн Заходу.

Розглянемо спочатку «коридор зростання» Делі – Колката. При цьому, перш за все, потрібно відзначити зростання ролі Делійського промислового вузла, який включає тепер в себе і таку велику новобудову, як завод важкого електроустаткування в Хардварі.

У середній частині цього «коридору» виник важливий паливно-енергетичний комплекс Ріханд-Сінграулі:

  • видобуток кам’яного вугілля;
  • ТЕС.

Але найбільший розвиток отримав його південний відрізок, де був побудований нафтопереробний завод в Барауні, розширено металургійний завод в Бурнпурі до потужності в 1 млн. тон сталі на рік, а головне – виникли промислові центри в Бокаро і Дургапурі.

Обидва вони розташовані в долині р. Дамодар. Ця невелика річка довжиною 300 км, яка протікає по території штатів Джаркханд і Західна Бенгалія і перегороджена греблями, широко відома в Індії завдяки багатству даного району корисними копалинами, особливо кам’яним вугіллям.

На його вугільний басейн і орієнтується передусім металургійний комбінат в Бокаро, який в період спорудження був найбільшим будівельним об’єктом за всю історію Індії.

Відповідно до угоди 1965 року між Індією і СРСР його первісна потужність була визначена в 1,7 млн. тон металу в рік. Але після здачі в експлуатацію другої черги (три доменні печі, слябінг і стан холодної прокатки) вона досягла 4 млн. тон – з перспективою подальшого розширення. На комбінаті зайнято 50 тис. робітників і службовців.

Дургапур вигідно розташований в місці перетину судноплавного каналу з залізничною лінією, що створює сприятливі передумови для розвитку тут багатьох галузей промисловості.

Наприкінці 1940-х років на цьому місці було невелике село. Потім тут були побудовані спочатку електростанція, потім коксохімічний і, нарешті, за допомогою англійських фірм – металургійний завод (виплавка 1,8 млн. тон сталі на рік). Вже на основі цієї промислової структури був зведений найбільший в країні завод гірничо-шахтного устаткування.

У «коридорі» Колката-Ченнаї головною подією стало створення нового індустріального центру – Вішакхапатнамі, чому сприяли вигоди його ЕГП і розширене освоєння мінерально-сировинних і енергетичних ресурсів, які тяжіють до нього територій. Тут вже працюють:

  • нафтопереробний завод;
  • завод мінеральних добрив;
  • судноверф.

Але основним ядром промислового вузла став комбінат чорної металургії – найновіше і найсучасніше підприємство такого роду в Індії:

  • дві домни обсягом по 3200 м3;
  • два киснево-конвертерних цеха;
  • установка безперервного розливання сталі.

Перша черга цього комбінату має потужність 3,2 млн. тон. Він являє собою приклад єдиного в Індії металургійного підприємства, розташованого в морському порту і орієнтованого не тільки на внутрішні, а й на зовнішні зв’язки. Поблизу від Вішакхапатнамі знаходяться поклади залізної руди з великим вмістом металу, кар’єри доломіту і вапняку.

«Коридори» Ченнаї-Мумбаї і Мумбаї-Делі отримали поки кілька менший розвиток, хоча в другому з них вже функціонують НПЗ в Койя і Матхурі, великий машинобудівний завод в Кота.

Але самим нерозвиненим, в промисловому відношенні, до порівняно недавнього часу був «коридор» Мумбаї-Колката. Проте в роки останніх п’ятирічок він перетворився у чи не найбільш перспективний в країні «коридор зростання».

У першу чергу це відноситься до його східного відрізку, який перетинає плато Чхота Нагпур в штаті Біхар – найбагатший корисними копалинами район Індії. Територіальне поєднання копалин тут утворюють поклади:

  • кам’яного вугілля;
  • залізної руди;
  • бокситів;
  • урану;
  • слюди;
  • руд кольорових металів.

Освоєння мінеральних ресурсів цього району розпочалося ще перед Першою світовою війною в південно-східній частині плато, де великий індійський промисловець Джамшеджі Тата побудував перший в країні металургійний завод, незабаром оброслий підприємствами важкого машинобудування.

Так виник р. Джамшедпур – головна резиденція монополістичної групи «Тата». І нині комбінат «Тата айрон стіл» – єдиний з шести металургійних комбінатів повного циклу в Індії, який знаходиться в приватному секторі.

В останні десятиліття на північному заходу від Джамшедпур, в центрі плато і одночасно у верхів’ях р. Дамодар, виникли ще два дуже великих підприємства. Це вже згадуваний металургійний комбінат в Бокаро і тісно пов’язаний з ним завод важкого машинобудування в Ранчо. Але ще більший розвиток отримала смуга, яка безпосередньо примикає до залізниці Колката-Мумбаї, де були побудовані два великих металургійних комбіната: у Роуркела потужністю близько 2 млн. тон на рік – за допомогою ФРН і в Бхилаї – за допомогою СРСР.

Угода з Індією про спорудження комбінату в Бхілаї потужністю 1 млн. тон була укладена ще в 1955 році. Потім його потужність послідовно збільшувалася спочатку до 2,5, потім до 4,2 млн тонн сталі. Тільки за першу чверть століття своєї роботи цей комбінат виробив близько 50 млн тонн сталі та 40 млн. тон прокату, які знайшли великий попит як в господарстві самої Індії, так і в багатьох інших країнах.

Поруч з комбінатом виросло нове місто Бхілаінагар. Будівництво Бхілайського комбінату в південно-східній частині штату Мадхья-Прадеш являє собою приклад створення великого «полюси росту» в одному з найбільш відсталих районів Індії. Іншим подібним «полюсом» цілком можна вважати розташований північніше Бхилаї алюмінієвий комбінат у Корба.

На початку 21-го століття в Індії почався новий етап розвитку, який також отримав назву «економічного дива».

За допомогою вітчизняних та іноземних інвестицій розгорнулося велике капітальне будівництво, яке внесло нові риси в ТСГ Індії. Але основний її кістяк з чотирма «коридорами зростання» залишився незмінним.

Посилання на основну публікацію