Кордова

Вже майже 500 років не існує країна аль-Андалус, назва якої перейняла історична область на півдні Іспанії – сучасна Андалусія. Проте духовне і матеріальне спадщина аль-Андалусії, андалуські традиції в музиці, естетиці, поезії, архітектурі і в інших сферах сучасного життя живі і сьогодні, особливо в арабському світі.

При дослідженні історії держави аль-Андалус вчених особливо приваблює період його найвищого розквіту – IX-XI століття. У цей час країна була єдиною і могутньою, управлялася незалежними емірами, а потім халіфами, які блиском і розкішшю свого двору затьмарювали правителів Багдада. Центром цієї країни в 717 році стало місто Кордова, що розташовувався в закруті річки Гвадалквівір, що перетинає Андалузький рівнину з північного сходу на південний захід, біля південних схилів Сьєрра-Морени.

Історія стародавньої Кордови подібна історії багатьох інших міст Андалусії. Місто існувало ще за часів фінікійської цивілізації, а в період римського панування він був відомий під назвою Кордуба; його жителі брали участь у поході Ганнібала на Рим, у війнах Віріат, Сортирай, Помпея і Юлія Цезаря. Тут народилися великі римляни – філософ Сенека і поет Лукіан, і, звичайно, все це знайшло своє відображення і в традиціях міського життя, і в культурі Кордови.

Колись Кордова була великим, багатим містом, осередком мавританської культури, науки і мистецтв. За даними середньовічних джерел, в місті налічувалося більше 113 000 будинків простолюдинів і більше 60 000 будинків знаті, 3711 бань, безліч ремісничих майстерень і крамниць торговців. Кордова славилася виробництвом кераміки, найтонших виробів із золота, срібла, кришталю, слонової кістки. Золотих, срібних і мідних грошей в Кордові щорічно чеканилося на суму до 200 000 динарів. Нині це невелике провінційне містечко; розташований серед родючих полів і садів, він є одним із наймальовничіших куточків Іспанії. Мандрівники і туристи, потрапляють до Кордови, обов’язково взберутся на стародавні міські стіни, пройдуть по мосту, побудованому арабами із залишків римського моста, відвідають мавританський палац і оглянуть зали з колонами в знаменитій мечеті Альгами.
У часи вестготів про Кордові було відомо мало, так як столицею їх був Толедо. Саме до Толедо рушив свої війська арабський полководець Тарік бен Саїд, який вступив на іспанську землю в 711 році. Для облоги Кордови він залишив лише невеликий загін, і комендант міста, знаючи про це, вирішив захищати його. Жителі билися відчайдушно і самовіддано, і тільки зрада одного пастуха, який вказав ворогам шлях у місто, змусило захисників скласти зброю. Однак і після цього комендант Кордови, зачинившись зі своїм гарнізоном в одній з церков, продовжував опір. Вони здалися тільки тоді, коли завойовники перекрили джерело, що постачав їх водою.

Через 50 років після взяття міста в Кордові утвердився халіф Абд ар-Рахман I з династії Омейядів. З часу його правління і почалися зростання і розквіт Кордови, яка отримала в усьому світі популярність як «друга Багдад» і «обитель науки». Пізніше з’явилося цікаве вислів, яке підтверджує славу Кордови як «міста вчених і книжників». Великий арабський вчений Ібн-Рушд (Аверроес), уродженець Кордови, писав: «Коли в Севільї вмирає вчений і хочуть продати його книги, їх везуть до Кордови; коли ж в Кордові вмирає музикант і хочуть продати його інструменти, то їх, навпаки, везуть до Севільї».
Аверроес народився в Кордові в 1126 році. Дід його був великим кади Кордови, правознавцем-маликіти, схильним, судячи з деяких його працям, до примирення філософії з релігією. Той же пост займав його батько, і, слідуючи фамільної традиції, Ібн-Рушд з ранніх років вивчав теологію, юриспруденцію, арабську літературу. Джерела повідомляють, що він виявляв особливі здібності до медицини.

Державна служба, незважаючи на свої позитивні сторони, забирала у Аверроеса багато часу і відволікала від здійснення наукових задумів. Однак творча спадщина Ібн-Рушда є свідченням виняткової працездатності та різнобічності його наукових інтересів. Воно включає в себе твори з філософії, природничих наук, медицині, юриспруденції та філології.
Часом розквіту науки і культури в Кордові були IX-X століття. Місто придбало таку популярність у вченому світі того часу, що його стали називати «прикрасою світу». Тоді в ньому проживало 500 000 чоловік – більше, ніж в будь-якому іншому європейському центрі. У Кордові було 70 бібліотек, а бібліотека Хакема II налічувала 400 000 томів, серед яких знаходилися рідкісні манускрипти. Однак не тільки правителі Кордови володіли дорогоцінними книжковими зібраннями: наприклад, знаменитим збирачем був суддя Кордови, який так цінував і берег свої книги, що ніколи і нікому не давав читати їх в оригіналах – тільки в копіях.

Практично все населення Кордови було грамотним, книгами захоплювалися і збирали їх і жінки. Щорічно в Кордові листувалося до 18 000 книг. Багато знатні люди вважали для себе справою честі мати великі зібрання книг і рукописів, для чого містили цілий штат переписувачів. Знаючи про любов жителів до книг, а також про відомого у всьому світі майстерності кордовських переписувачів, візантійські імператори надіслали правителю міста послання, написане золотими літерами на шкірі блакитного кольору. Це послання було вкладено в срібний циліндр, на кришці якого карбуванням був виконаний портрет імператора. У Кордові дуже високо оцінили це послання, адже і сам місто славилося виробництвом тисненою шкіри.

Справжнім злетом блискучої культури Кордови став Х століття. Емір Абд ар-Рахман II, наймогутніший з Омейядів, в 929 році оголосив себе халіфом і став носити титул «повелителя правовірних». У п’яти кілометрах від Кордови він побудував розкішну резиденцію-місто – дивовижний за красою комплекс палаців, назвавши його на честь своєї коханої Захри – Мадінат аз-Захра. Пишністю цього своєрідного Версаля захоплювалися всі, хто бачив його європейські та арабські мандрівники і поети. Для прикраси резиденції з Візантії сюди був привезений фонтан, виконаний з зеленого мармуру, з дванадцятьма стилізованими фігурами тварин із золота і дорогоцінних каменів.

Посилання на основну публікацію