Конфлікти і розколи в Румунії

Для Румунії в даний час не характерні гострі міжетнічні та міжкультурні конфлікти, що загрожують стабільності та цілісності країни.

Близько 6,6% населення Румунії – етнічні угорці. Проблема, пов’язана з положенням цього етнічної меншини, значна частка якого проживає в Трансільванії, загострилася в останні роки правління Чаушеску через так званого «плану систематизації», за яким знищувалося близько 70 сіл і на їх місці створювалося кілька сотень великих агропромислових комплексів, у тому числі в місцях компактного проживання угорців. У 1990-х роках офіційний Бухарест відмовляв у наданні автономії етнічним угорцям у Румунії, що було істотним подразником у відносинах між румунами і угорцями в Румунії, а також у відносинах між Румунією та Угорщиною. Угорська меншина не підтримало в грудні 1991 року на референдумі румунську конституцію, оскільки вона не давала йому спеціальних прав і не визнавала угорську мову в якості офіційної. У наступні роки ситуацію вдалося значно поліпшити. Офіційний Бухарест більше не наполягає на тому, щоб призначаються в повіти зі значною часткою угорського населення префекти були румунами; зроблена поступка угорської меншини в питаннях освіти і мови. Гарантії прав угорської меншини зафіксовані в двосторонньому угорсько-румунському договорі 1996 року.

Відповідні зміни (стосовно до всіх меншин) знайшли вираз і в поправках, внесених до конституції в 2003 році. Однак румунські та іноземні спостерігачі побоюються, що будь-яке посилення націоналістичних партій в Румунії або Угорщини неодмінно призведе до зростання напруженості навколо угорської етнічної меншини в Румунії (така залежність мала місце в минулому).

Угорська меншина добре організовано, на його основі діє партія «Демократичний союз угорців Румунії». Політичним механізмом захисту прав інших етнічних меншин є надання їх організаціям по одному місцю в палаті депутатів.

Іноземні спостерігачі фіксують порушення прав румунських циган (переважно на побутовому рівні).

Потенціалом напруженості відрізняється становище румунів за кордоном, наприклад в українській Буковині. В регіоні проживають не менше 100 тисяч румунів, 85 тисяч молдаван, складових разом п’яту частину населення Чернівецької області України. Після розпаду СРСР усвідомлення етнічної спорідненості між румунами і молдаванами посилилося, що виразилося в створенні партії «Велика Румунія», для якої (особливо в 1992-1995 роках) характерними були гасла об’єднання в складі Великої Румунії не тільки Молдови, а й Північної Буковини і Південної Бессарабії (частини Одеської області). Подібні устремління опосередковано стимулювали рух за виведення Придністров’я зі складу Молдови, що, зокрема, виразилося в придністровському кризі. Політичні спекуляції з приводу статусу Республіки Молдови, Буковини чи Придністров’я можуть стати детонатором напруженості і кризових ситуацій навколо етнічних меншин в самій Румунії.

Згідно з міжнародною статистикою, коефіцієнт Джині становить для Румунії 31,0 (2003 рік), що є порівняно низьким показником, який говорить про те, що в країні відсутня помітний розрив між багатими і бідними. Проте в 1990-х роках несприятлива економічна ситуація в країні сприяла політичної нестабільності і хвилювань (останній масовий епізод – страйк гірників в 1999 році).

Посилання на основну публікацію