Конфлікти і розколи в Албанії

Історичні особливості розвитку Албанії, складна соціально-економічна і політична обстановка призвели до виникнення кількох «вогнищ напруги» на Балканському півострові. Серед них домінують проблеми: 1) положення албанців в балканських країнах, перш за все в Македонії; 2) претензії Албанії до інших держав у зв’язку з кордонами і положенням етнічних албанців; 3) проблема Косово; 4) проблема етнічних меншин в Албанії.

У Македонії албанці складають значну етнічну групу (25-35% від загального населення), зосереджені в основному в західній частині країни, що межує з Албанією і Косово. Після здобуття незалежності Македонії дві основні етнічні групи опинилися в нерівному положенні. Албанці зажадали, щоб їх визнали «другий державотворчої нацією» і надали їм територіальну автономію. Уряд Македонії оцінює ці вимоги як внутрішні загрози і блокує будь-які дії, що сприяють сепаратизму албанців. Зі свого боку, албанці сприймають таку позицію центральної влади як обмеження прав людини, причому цю позицію підтримує і офіційна Тирана, і радикальні націоналісти.

Гострою проблемою міжнародної політики на Балканах є Косово. У цьому невеликому регіоні (10 887 квадратних км) проживає переважно албанське населення. На цій території стикаються інтереси албанського населення, яке прагне відокремитися від Сербії і створити незалежну національну державу на Балканах, з інтересами Сербії і Македонії, які відстоюють цілісність своїх держав.

У 1980-х роках різко загострилися сербо-албанські відносини через Косово. У 1989 році була ліквідована автономія Косово і ввести пряме правління Белграда. У 1998-1999 роках розгорнулася збройна боротьба албанських сепаратистів (Визвольна армія Косово), проводилися терористичні акти проти сербського населення. Сербські силові структури проводили «зачистки», від яких страждало місцеве населення. За даними на кінець 1990-х років, кількість косовських албанських біженців досягало 450 тисяч (майже 15% населення). У косовському кризі в період 1998-1999 років загинуло близько 15 тисяч чоловік. Після втручання НАТО (операція «Союзна сила») контроль Сербії над Косово був фактично ліквідований.

В кінці 1990-х років почався процес поступового врегулювання косовської кризи. У 1999 році був підписаний пакт стабільності на Балканах. У 2003 році між Албанією та Косово був підписаний ряд угод в галузі енергетики, транспорту, вільної торгівлі, фінансових послуг, охорони здоров’я, освіти і культури. Але уряд С. Беріша не підтримало вимоги про повну незалежність Косово. У 2006 році був обраний новий президент Косово Фатмір Сежді. У 2006 році пройшло кілька раундів переговорів між урядами Албанії та Косово, але всі вони закінчилися безрезультатно. У вересні 2006 року Сербський парламент прийняв нову конституцію, де Косово названо невід’ємною частиною Сербії. Конституція була схвалена більшістю сербів, етнічні албанці не могли прийняти участі в голосуванні, так як вони не були зареєстровані як виборці.

17 лютого 2008 року парламент Косово проголосив незалежність в односторонньому порядку. 18 лютого незалежність Косово була визнана США, Великобританією, Німеччиною, Францією та інші. До кінця 2008 року незалежність Косово від Сербії визнали 43 з 192 держав – членів ООН (дане рішення суперечить резолюції Ради Безпеки ООН № 1244, яка підтверджує територіальну цілісність Сербії).

Для Албанії характерні конфлікти, викликані економічними, етнічними та регіональними факторами. Економічний розкол виражений в диспропорції у розподілі доходів між різними соціальними верствами, регіонами, галузями економіки. За даними на 2002 рік, коефіцієнт Джині становить 28,2 (порівняно низький показник).

Важливим фактором залишається соціальна напруженість, яка в 1997 році вилилася в криваві збройні зіткнення. Після цього вона згладжується за допомогою країн ЄС і США.

Регіональні конфлікти викликані традиційним протистоянням сіверян-гегів і південців-тугу. В країні існують особливі етнічні групи (клани) албанців, а також розмежування серед албанців, які проживають в своїй країні і в інших країнах. Хоча в Албанії є основи для захисту етнічних меншин, на ділі їхні права порушуються. За даними міжнародних експертів, 95 000 циган, що проживають на території Албанії, піддаються соціальної та політичної дискримінації, 78% з них живуть в бідності, а 39% – в крайній убогості. Протягом 2006 року становище циган в Тирані погіршився. Албанія – країна традиційно мусульманська, але там є і представники християнських конфесій, тому в умовах посилення ісламського чинника можливі розколи по цій лінії напруги.

Посилання на основну публікацію