Конфлікт в Абхазії

Абхазія – автономна (формально) республіка в Грузії, розташована на березі Чорного моря. На початку 1990-х років в цій автономії проживали трохи більше 500 тисяч чоловік, з яких 44% становили грузини (решта – росіяни, абхази, вірмени та інші).

До поглинання Абхазії Росією в 1810 році абхазькі правителі знаходилися у васальній залежності від Османської імперії (з XV століття). У 1864 році в Абхазії було введено пряме російське управління з її перетворенням в Сухумський військовий відділ. У березні 1921 року була проголошена незалежна Радянська Соціалістична Республіка Абхазія. Абхазія зберігала цей статус до грудня 1922 року, коли РСР Абхазія увійшла до складу Грузинської РСР на основі союзного договору. Цей статус зберігався до 1931 року, коли РСР Абхазія була включена до складу Грузинської РСР як автономна республіка (АРСР).

Виникнення грузино-абхазького конфлікту пояснюється насамперед вкрай націоналістичної позицією грузинського керівництва в кінці 1980 – початку 1990-х років (відмова від визнання абхазької автономії); чималу роль грав і шовінізм Звіада Гамсахурдіа. Положення ще більше ускладнилося в результаті розпаду СРСР і подальшої дестабілізації в Грузії після падіння режиму Гамсахурдія.

Влітку 1989 року в Сухумі відбулися перші міжгромадські зіткнення, пов’язані зі створенням в місті філії Тбіліського державного університету. Грузинська частина студентів і викладачів Сухумського університету відмовилася залишатися в одному навчальному закладі з абхазькими і російськими викладачами. У відповідь абхази напали на школу, в якій повинен був розміститися грузинський університет. У той час жодна зі сторін не була достатньо сильна, щоб вирішити питання силовим шляхом. Баталії між грузинами і абхазами з питання про подальший статус автономної республіки були перенесені в законодавчі органи влади Грузії і Абхазії.

У серпні 1990 року Верховна рада Грузії прийняв закон про вибори, який забороняє регіональним партіям брати участь у виборах в грузинський парламент. Так було задумано частково для того, щоб перешкодити абхазького народному форуму «Айдгилара» ( «Єднання») висунути своїх кандидатів. 25 серпня 1990 року абхазькі депутати Верховної ради Абхазії окремо від своїх грузинських колег прийняли декларацію про суверенітет Абхазії. Обгрунтуванням цього кроку стало прийняття грузинським Верховною Радою законодавства, анулюються всі договори, укладені радянським урядом Грузії з лютого 1921 року, які служили правовою базою для існування автономій в Грузії. 22 липня 1992 року Верховна рада Абхазії проголосив «державний суверенітет», що передбачало вихід зі складу Грузії.

Конфлікт між грузинською та абхазькою громадами в самій Абхазії вилився в серпні 1992 року в збройні зіткнення з вступом грузинських формувань на абхазьку територію. Істотна допомога абхазам була надана неофіційними автономістськими рухами на Північному Кавказі і їх збройними формуваннями. Конфлікт відразу ж сколихнув весь регіон: всі республіки Північного Кавказу, що входять до складу Росії, були охоплені мітингами під гаслом: «Руки геть від Абхазії!» 17 серпня 1992 року в сесії свого парламенту в Грозному Конфедерація гірських народів Кавказу (згодом перейменована в Конфедерацію народів Кавказу) заявила про солідарність з Абхазією. До неї приєдналися такі організації, як Міжнародна черкеська організація і Конгрес кабардинського народу. Бойові дії в 1992-1993 років привели до поразки грузинських урядових військ в Абхазії, втечі понад 200 тисяч грузинів з Абхазії і фактичного відділення цієї республіки. Угода про припинення вогню між сторонами було підтримано миротворчим контингентом СНД (15 квітня 1994 року в саміті глав держав підписано документ про миротворчу операцію в зоні конфлікту) – фактично російським – і контролювалося військовими спостерігачами ООН.

Проходили з 1993 року переговори не привели до скільки-небудь задовільним для обох сторін результатами. Абхазія відмовлялася від будь-яких домовленостей, за якими було б відновлено її підлегле становище в грузинській державі, а Тбілісі, навпаки, не приймав угоди, які могли розглядатися як потенційна загроза територіальній цілісності Грузії або безпеки грузинського населення в самій Абхазії.

Уряд Саакашвілі демонстрував більш жорсткий, ніж Е. Шеварднадзе, підхід до врегулювання. Виступаючи за негайну демократизацію абхазьких політичних структур як передумови до врегулювання, Саакашвілі фактично усунув від врегулювання ту частину абхазької еліти, яка встановлювала «суверенітет» в Абхазії. Тим самим він швидше сприяв абхазькому сепаратизму, ніж процесу політичного врегулювання.

Дані про точне кількість жертв грузино-абхазького конфлікту різняться; за приблизними підрахунками, в ході конфлікту загинули близько 17 тисяч осіб.

За оприлюдненими у другій половині 2008 року даними, стало відомо, що грузинське керівництво на чолі з М. Саакашвілі у 2008 році готувалося саме до силового вирішення конфлікту, однак провал аналогічної операції в Південній Осетії в серпні 2008 року привів до витіснення грузинських сил з верхньої частини Кодорської ущелини і відновлення контролю абхазького уряду над територією Кодорської ущелини. 26 серпня 2008 Абхазію була визнана Росією як незалежна держава; з нею встановлені дипломатичні відносини.

Посилання на основну публікацію