Класична картина світу

Поява системи Коперника, помістив в центрі світу (Всесвіту) на землі, а Сонце, і відкриття Галілеєм супутників Юпітера зробило непотрібним саме поняття центру світу і призвело до побудови першої наукової системи світу, заснованої на теорії Ньютона і отримала назву ньютонівської або класичною.

За Ньютону, світ – це нескінченний простір, в якому виконуються всі постулати геометрії Евкліда. Простір необмежено простирається в різні боки, час завжди і скрізь рівномірно тече з однаковою швидкістю. Світ нескінченний в часі і просторі і однорідний, тобто якщо взяти досить великий обсяг, то властивості матерії, головним з яких є середня щільність матерії, в цьому обсязі нічим не відрізняються від властивостей матерії, укладеної в будь-якому іншому такому ж обсязі. Всі тіла у Всесвіті пов’язані силами взаємного тяжіння.

Однорідність Всесвіту

Поняття однорідності світу вимагає пояснення. Воно абсолютно аналогічно поняттю однорідності газу або рідини. Дійсно, в досить великому обсязі газу можна говорити, що в будь-якій частині цього обсягу міститься одне і те ж кількість молекул або атомів, т. Е. Газ можна вважати однорідним. Для повітря в кімнаті таким обсягом може служити, скажімо, обсяг 1 см3. Але якщо ми будемо досліджувати повітря об’ємом 10-18 см3, то в двох сусідніх обсягах повітря кількість атомів вже може відрізнятися досить істотно. Крім того, якщо ми візьмемо обсяг повітря в кілька сот кубічних кілометрів, то в такому обсязі газ не можна вважати однорідним, так як в різних частинах цього обсягу щільність газу виявиться різною. Якщо ми перейдемо до простору у Всесвіті, то в масштабах галактики можна говорити про однорідність, оскільки в сусідніх обсягах середня щільність матерії виявиться різною. Але якщо брати обсяги в масштабах сотень мегапарсек, то такі й великі обсяги вже не можна відрізнити за середньою густиною речовини в них. У той же час ці обсяги малі в порівнянні з об’ємом спостерігається частини Всесвіту. У цьому сенсі Всесвіт однорідний.

Космологічні парадокси

У класичній картині світу існує два протиріччя, які називаються гравітаційним і фотометричним парадоксами.

Гравітаційний парадокс

У теорії Ньютона неможливо обчислити силу тяжіння, так як вона є сумою всіх сил, що діють з боку всіх тіл Всесвіту. У той же час в обмеженому обсязі закон Всесвітнього тяжіння строго виконується.

Фотометричний парадокс

З точки зору класичної моделі Всесвіту неможливо пояснити, чому нічне небо темне. Адже промінь зору, продовжуючись у нескінченному просторі, рівномірно заповненому зірками, рано чи пізно, але обов’язково потрапить в яку-небудь зірку, тобто небо повинно бути повністю закрито зірками і сяяти так, як сяє поверхню Сонця.

Посилання на основну публікацію