Кіпр під керуванням Британської імперії

У 1878 році Британська імперія відповідно до Кіпрської конвенції (таємний договір з Туреччиною про оборонний союз, підтриманий Францією в обмін на згоду Лондона з домаганнями Парижа на Туніс) домоглася передачі Кіпру під британське управління, що передбачала присутність на острові експедиційного корпусу Великобританії. І хоча формально острів все ще залишався у володінні Османської імперії, сплачуючи податки в турецьку казну, Великобританія стала фактичної господинею Кіпру.

У 1882 році на острові було встановлено обмежене самоврядування грецької і турецької общин. Незважаючи на те що греки-кіпріоти продовжували домагатися приєднання до Греції, британській короні було невигідно поступатися цей стратегічно важливий регіон. Коли в 1914 року під час Першої світової війни Османська імперія виступила союзником Австро-Угорщини і Німеччини, Британська імперія анексувала острів, і в 1925 році він став її офіційною колонією, де було створено самоврядування в формі Законодавчої ради (проте реальна влада повністю залишалася за британським губернатором). У 1931 році спроба британської влади збільшити податки привела до масових заворушень. Британська адміністрація призупинила дію колоніальної конституції і розпустила органи місцевого самоврядування, проте після декількох страйків в 1943 році інститут муніципальних виборів був відновлений.

Після закінчення Другої світової війни греки посилили вимоги незалежності Кіпру, а турки, зі свого боку, почали створювати власні політичні, професійні, культурні та інші організації.

За результатами відбувся в січні 1950 році референдуму, в якому брала участь частина греків-кіпріотів, але який бойкотували греки – прихильники лівих сил і турецька громада, греки-кіпріоти висловилися за приєднання Кіпру до Греції, проте рішення було заблоковано британською владою, після чого переговори між представниками Туреччини, Греції та Великобританії багаторазово зривалися. Радикальні грецькі націоналісти створили Національну організацію кіпрських борців (ЕОКА) на чолі з полковником Г. Грівасом, яка з квітня 1955 року вела партизанську боротьбу проти з’явилася у вересні того ж року турецької воєнізованого угрупування «Волкан». Після безрезультатних переговорів 1956 року партизанський рух було жорстоко придушене Великобританією, число військ якої було збільшено до 30 тисяч чоловік.

Після проведених конференцій в лютому 1959 року в Цюріху, а потім в Лондоні за участю міністрів закордонних справ Великобританії, Греції та Туреччини і представників НАТО, була досягнута домовленість про надання Кіпру політичної незалежності при збереженні принципу самоврядування громад і гарантії з боку Великобританії, Греції та Туреччини . В результаті грудневих виборів 1959, президентом Кіпру став архієпископ Макаріос III, а віце-президентом – турок-кіпріот Ф. Кучук. На парламентських виборах 1960 багато року перемогла партія Патріотичний фронт, створена прихильниками президента.

Посилання на основну публікацію