Історія України

Сучасна Україна як незалежна держава з’явилася на політичній карті Європи в кін. 1991.

Формування державної території було тривалим і складним історичним процесом. Найдавнішим державним утворенням на землях нинішньої В. було Скіфська держава (7-3 ст. До н.е.). Першою державою давніх слов’ян на цій території стало племінне об’єднання аптов (4-1 ст. До н.е.), яке розташовувалося від долини Пруту і верхів’їв Південного Бугу до середньої течії Дону, від Полісся до Чорного моря. Історик М. Грушевський вважав це утворення української «прадержавой». У 7-8 ст. лісову і лісостепову зону заселяли східнослов’янські племена, яких найдавніші літописи називають поляни, сіверяни, древляни, бужани, волиняни, уличі, тиверці, білі хорвати. Саме вони стали основою формування українського етносу. Землі цих древніх слов’ян в 9-10 ст. н.е. були об’єднані навколо Києва як політичного і економічного ядра держави Київська Русь. У часи найбільшого розквіту територія Київської Русі простягалася від Чорного до Балтійського моря і від Східних Карпат до верхньої течії Волги.
Історія Київської Русі ділиться на три періоди: 1) динамічний розвиток в князювання Олега та Ігоря (882-972); 2) князювання Володимира Великого – прийняття християнства (980-1015) і правління Ярослава Мудрого (1019-54), коли держава досягла найбільшого економічного, політичного та культурного могутності; 3) останній період після смерті Ярослава Мудрого в 1054 ототожнюється із занепадом Київської Русі. У 1240 після захоплення Києва монголо-татарами він втратив свою політичну роль.

Назва «Україна» вперше з’явилося на сторінках давньоруських літописів в 12 ст., Позначало Переяславську, Київську і Чернігівську землі. Пізніше воно набуло етнічне значення і поширилося на всі землі, населені українцями. Назва «Русь» широко вживалося в літописах, поряд з «У.».

Центр Української держави переноситься в Галицько-Волинське князівство на чолі з князем Данилом Галицьким. Після смерті Данила (1264) і це держава прийшла в упадоколо У сірий. 14 в. його землі захопили сусіди: Литва, Польща, Угорщина.

Відродження української державності пов’язане з виникненням Запорізької Січі, козацтвом, національно-визвольною війною 1648-54 під проводом Богдана Хмельницького. Державно-військові освіти періоду козацтва сприяли формуванню національної свідомості, відстоювали політичні, етнокультурні, релігійні традиції українського народу. Прагнення зберегти державність змусило Богдана Хмельницького укласти угоду в 1654 в Переяславі (Переяславська Рада) з Московським царством для спільних дій проти Польщі. Однак, використовуючи ситуацію, Москва порушила договір і уклала з Польщею в 1667 Андрусівське перемир’я, за яким Лівобережна У. з Києвом увійшла в Московську державу, а Правобережна – відійшла до Польщі. До 2-й пол. 18 в. в складі Росії та Польщі існували автономні утворення, де проживали українці. Це Запоріжжя (в нижній течії Дніпра) і гетьманщина на Лівобережжі. Після зруйнування Запорізької Січі в 1775 та ліквідації Катериною II гетьманщини (центру політичного життя) У. майже 150 років була поділена між Російською (східна частина) і Австро-Угорської (західна частина) імперіями. Правобережна У. і Волинь відійшли до Росії, а Галичина і Буковина – до Австро-Угорщини.

Протягом 19 в. вся українська етнічна територія зросла майже на третину за рахунок колонізації Російською імперією південних степів і вийшла на узбережжі Чорного та Азовського морів і річки Кубань. На рубежі 19-20 ст. вона досягала площі не менше 750 тис. км2. У 20 в. найбільш значними подіями, які вплинули на формування території і кордонів У., стали геополітичні наслідки 1-ї світової (1914-18), громадянської (1918-22) війни, Лютневої революції в Росії (1917). У 1917-18 виникли три українських держави: Українська Народна Республіка (УНР, із столицею в Києві), Українська Радянська Соціалістична Республіка (УРСР, із столицею в Харкові) і Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР, з центром у Львові). На початку 1919 УНР і ЗУНР проголосили об’єднання своїх земель, але самостійній українській державі прийшов кінець в результаті революційних подій в Росії. Після падіння УНР українська територія була поділена між чотирма державами: СРСР (центральна і східна частини), Польщею (західна частина), Румунією (Буковина) та Чехословаччиною (Закарпаття). З 30 грудня 1922 по грудень 1991 УРСР входила в СРСР. У 1934 столиця УРСР була перенесена з Харкова до Києва.

Державна територія сучасної У. остаточно сформувалася в результаті 2-ї світової війни. У 1939 до складу УРСР увійшли західноукраїнські землі, кордон з Польщею була остаточно встановлена ??в 1945. У 1940 до УРСР приєдналася Північна Буковина і частина Бессарабії. У 1941-44 У. піддалася німецько-фашистської окупації, розгорнувся партизанський рух. До осені 1943 Радянська Армія звільнила Лівобережну У., у жовтні 1944 – всю територію республіки. У червні 1945 Закарпатська У. возз’єдналася з УРСР. У 1954 У. зі складу Росії було передано Крим, після чого державна територія не змінювалася.

24 серпня 1991 Верховна Рада УРСР проголосила незалежність, прийнявши відповідний акт. Цей факт був підтверджений на всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991. У результаті підписання керівниками трьох колишніх союзних республік у складі СРСР – Росії, У., Білорусії Біловезьких угод 8 грудня 1991 Радянський Союз припинив своє існування. Так У. остаточно стала самостійною державою. У 1996 прийнята Конституція Республіки України.

Посилання на основну публікацію