Історія Таїланду

Розкопки в районі села Бан Чіанг свідчать про існування тут культури бронзового століття 5600 років тому, що на 600 років старше стародавньої цивілізації в долині Тигру і Євфрату. Перші держави на території Т. були створені монами в 1- 2 ст. н.е., в подальшому вони підпали під владу імперії Фунань з центром на території сучасної Камбоджі. У 7 в. піднеслася держава Двараваті, а в 2-й пол. 7 в. вже в Північному Т. виникла держава Харіпунчайя.

В поч. 11 в. держава Двараваті (Лаво) стало частиною великої кхмерської імперії. Тайські племена почали проникати на територію сучасного Т. з кін. 1-го тис., Вони приходили з півночі, з південного Китаю і створювали дрібні князівства-міста, які до поч. 13 в. були васалами кхмерської імперії. У 1238, поваливши панування кхмерів, тайці створюють свою державу Сукхотхай, воно бурхливо розростається, завойовуючи нові землі в Центральному та Південному Т., в Лаосі, на півострові Малакка, включає частини Бірми. Перша дійшла до нас напис на тайському мовою належить правителю Сукхотхая Рамкхам-Хенг (1292). З Цейлону була принесена релігія буддизму, що зробило сильний вплив на розвиток тайського держави, культури і мистецтва. Завоювавши до кін. 13 в. Харіпунчайю, тайці засновують на її місці держава Чіангмай.
У 1350 виникла держава Аютхая, яка прийшла розпалася державу Сукхотхай. Аютхая (1350- 1767) стала одним з найсильніших держав на Індокитайському півострові, вела велику зовнішню торгівлю, в т.ч. з Китаєм, Японією, Індією. Аютхая боролася з слабшають імперією кхмерів і з Бірмою за переважання на півострові. У 1569 Аютхая була обложена і захоплена бірманські королівством Пегу, король якого посадив на престол свого ставленика. Принц Наресуан звільнив країну від бірманців, відновив держава в його колишніх межах, в 1595 завоював Чіангмай. У 16 в. в Аютхае з’являються європейці – голландці, португальці, французи, іспанці, англійці. Вони отримали від короля право будувати в столиці свої квартали, храми, факторії, торгові лавки. Однак між ними почалося суперництво в прагненні закабалити Аютхаю, часом із застосуванням військової сили. Особливе завзяття проявляли французи та орден єзуїтів, які за допомогою авантюриста Костянтина Фалькона прагнули домогтися повного впливу на короля Нарая і звернути його в християнство. Французи готували анексію тайської держави. Ці плани були зірвані повстанням в 1688 на чолі з командиром слонової гвардії Пет Рача, який став королем.

У 1767 Аютхая зазнала тяжкої поразки від зміцніла Бірми, була зруйнована і спалена, а її жителі викрадені в полон. Визвольну боротьбу очолив генерал Таксин. До кін. 1770-х рр. сіамці (тайці) повернули свої території, підпорядкували Чіангмай і Лаос, відновили свою державу з новою столицею в Бангкоку. Одночасно генерал Пья Чакри, коронувався в 1782 під ім’ям Пхра Пхут Йотфа (Пра Будда Йодфа), поклав початок правлячої і понині династії Чакри.

З сер. 19 в. Сіаму були нав’язані нерівноправні договори: Великобританією (1855), Францією і США (1856), іншими західними державами. Частина території країни, яка в даний час належить Лаосу, Камбоджі, Малайзії, була відторгнута Францією (1867, 1893) і Великобританією. У 1893 Франція ввела свої канонерки в гирлі річки Чаопрайя, пред’явила сіамському уряду ультиматум, що містив територіальні вимоги. В результаті військового тиску Сіам був змушений 3 жовтня 1893 підписати договір з Францією про передачу до складу колонії Французький Індокитай В’єнтьяна і Луанпрабанга. Англо-французькі договори 1893, 1904 розділили Сіам на сфери впливу. В економіці країни домінувала Великобританія. Сіаму вдалося зберегти державну незалежність, в т.ч. завдяки підтримці Росії, дипломатичні відносини з якою встановлені в 1897.

З сер. 19 в. під керівництвом королів Монгкута – Рами IV (1851-68) і Чулалонгкорна – Рами V (1868-1910) скасовується рабство, проводяться широкі реформи з модернізації країни, включаючи реформу державного апарату, законодавства, армії, системи освіти і т.д. Тоді ж будуються залізниці, починає розвиватися капіталістичне підприємництво. Сіам брав участь в 1-й світовій війні, оголосивши війну Німеччині та Австрії 22 липня 1917. До 1925 Сіамом були укладені договори про скасування права екстериторіальності для громадян західних держав.

Буржуазна революція 1932 замінила абсолютну монархію на конституційну, влада короля була обмежена, спадкова аристократія відтіснена від управління державою, був створений парламент, з’явилися політичні партії. Видним демократичним діячем цього періоду був Прийди Пханоміонг. Приклад Японії породив в багатьох країнах Азії прагнення здобути незалежність від західного імперіалізму. Сіам ні колонією, але поніс важкі територіальні втрати в кін. 19 – поч. 20 ст. У правлячих кіл виникло прагнення взяти реванш. У червні 1939 Сіам перейменований в Мианг Тхай (Країна тайців), або по-англійськи Т. Тоді ж, у червні 1939, був укладений договір про дружбу з Японією, а у вересні того ж року уряд Т. пред’явило уряду Віші

(Франція) вимога повернути території в Лаосі та Камбоджі, раніше перейшли до Франції за договором 1904. У 1941 були відновлені дипломатичні відносини з СРСР. У січні 1942, коли японські війська стали висаджуватися на території країни, прем’єр-міністр Пхібун Сонгкхрам оголосив війну Великобританії і США. Таким чином, Т. виступив у 2-й світовій війні на боці Японії. У той же час всередині країни і в США було створено антияпонське рух «Вільні Тхаі».

У 1946 стався обмін дипломатичними місіями з СРСР. У 1946 Сіам вступив в ООН. Короткий період відносної демократії в 1946-47 змінився гострою політичною боротьбою. Військовий переворот 29 листопада 1951 привів до влади військових, які розправилися зі своїми політичними противниками. Правління маршала Саріта Тханарата (1959-63) змінилося правлінням генерала Тханома Киттікачона. У 1954 Т. вступив у військовий блок СЕАТО, що надовго визначило зовнішню і внутрішню політику країни. Т. був союзником США у війні в Кореї, в Індокитаї. Лівий рух, насамперед Комуністична партія Т. (КПТ), піддавшись репресіям і будучи витісненим з політичної сфери, пішло в джунглі і з поч. 1960-х рр. вело збройну боротьбу, яка підтримувалася селянами в уражених бідністю віддалених районах. До 1973 в країні домінували військові диктатури, які змінювали один одного в результаті військових переворотів, ланцюг яких була перервана студентським повстанням 1973. Студенти виступали з вимогами усунути від влади тріумвірат військових диктаторів Тханома-Прапхата-Наронга, демократизувати суспільство, домогтися соціальної справедливості в суспільстві. Реакційний переворот 1976 і тяжкі репресії проти студентських лідерів змусили багатьох з них бігти в джунглі і приєднатися до повстанських загонів КПТ. Партизанська боротьба тривала до сер. 1980-х рр., Коли уряд вжив ряд соціальних заходів і оголосив амністію тим, хто вийде з джунглів. Бурхливе економічне зростання 1970- 80-х рр., Соціальні зміни зробили необхідне участь цивільних представників нового середнього класу в політиці, в розвитку інститутів демократії. У той же час ці зміни не дозволили повністю проблему участі в політиці військових. Нестійкість політичної системи привела до нового військового перевороту 1991. Для 1992-97 характерні уряду, засновані на нестабільних політичних коаліціях. Економічна криза 1997 привів до відставки кабінету Чаоваліта Йонгчайюта. На зміну уряду Чуана Лік-паю, не впорався з подоланням кризи за рекомендаціями МВФ, прийшов в результаті виборів 2001 Таксин Чиннават, партія якого «Тхай рак Тхай» вперше в історії країни завоювала впевнену більшість у парламенті з широкою програмою соціально-економічних заходів щодо подолання економічної кризи і сформувала коаліційний уряд.

Посилання на основну публікацію