1. Моя освіта – реферати, конспекти, доповіді
  2. Географія
  3. Історія Румунії

Історія Румунії

У 18-8 вв. до н.е. територія Румунії входила в ареал проживання фракійських племен – гетів, які розселялися в основному вздовж нижнього Дунаю, і даків (Трансільванія, Східна Валахія). Перші військово-політичні об’єднання гето-дакскіх племен виникли в нач.1 в. до н.е. на чолі з царем Буребісти; в кін. 1 в. н.е. на чолі з Децебалом, з центром у м Сарміседжетуза (Трансільванія). У 2-3 вв. н.е. за імператора Траяна римляни завоювали землі гето-даків. Були створені римські провінції Дакія (області Трансільванії, Банату, Олтенії), Мезия, куди входили Добруджа, Молдова, Мунтенія. Римська колонізація зробила величезний вплив на мову і культуру місцевого населення.

У 4-6 вв. через територію країни проходило велике переселення народів. У 6 в. на лівобережжі Дунаю розселилися слов’яни, які прийшли до Молдови і Мунтенію. У 10-13 ст. почали формуватися політичні об’єднання місцевих романізованих і слов’янських племен («воеводати», «кнезати»), що стали основою створення в 14 в. Валахського і Молдавського князівств. У них було поширене християнство, старослов’янською мовою аж до 17 в. писалися державні та церковні документи. Трансільванія в 10-16 вв. входила до складу Угорського королівства.
У 12-13 ст. на території Трансільванії оселилися вихідці із Саксонії («сакси») і етнічна група угорців – Секу, які несли службу по охороні кордонів (долини річок Тротуш, Тирнава). У 16 в. Волоське і Молдавське князівства потрапили у васальну залежність від Османської імперії. Трансільванія з кін. 18 в. по 1919 перебувала під владою Габсбурзької імперії. Боротьбою проти іноземного ярма прославилися правителі («господари») Валахії Мірча Старий, Михайло Хоробрий, Молдови – Штефан Великий, Трансільванії – Янку Хуньяди.

Ослаблення османського панування в дунайських князівствах та Молдові сприяли російсько-турецькі війни. Після війни 1828-1829 рр. по Адріанопольським мирним договором Румунії були повернуті фортеці на лівому березі Дунаю, скасовані обов’язкові поставки сільгосптоварів і ліси в Туреччину. Адміністратором румунських князівств став генерал П.Д. Кисельов, при якому в 1831-1832 рр. був прийнятий Органічний регламент, перший в історії Валахії та Молдови конституційний акт, який визначив їх державний, адміністративний і юридичний статус.

Революція 1848, що охопила країни Європи, знайшла широкий відгук у Румунії. Видатні діячі країни Ніколає Белчеську, Михайло Когелнічану, Симон Бернуці, Аврам Янку виступили з вимогами буржуазно-демократичних реформ. Мали місце революційні виступи народу. Після Кримської війни 1853-1856 рр. посилився рух за об’єднання Дунайських князівств, що завершилося 24 січня 1859 обранням молдавського государя Олександра Куза єдиним правителем Молдови та Валахії, створенням держави Румунія зі столицею в Бухаресті. Нова держава в 1861 р було визнано Туреччиною, що зберегла, однак, свій суверенітет над румунськими землями. В результаті змови представників боярства і великої буржуазії (т.зв. жахлива коаліція) Олександр Куза, який почав проводити масштабні реформи, в 1866 р був відсторонений від влади. На княжий престол був запрошений один з представників прусського королівського дому Карл Гогенцоллерн-Зігмарінген, що заснував династію, що правила в Румунії до 1947 р

Незалежність Румунії була визнана в 1878 р по Сан-Стефанський договір після російсько-турецької війни 1877-1878 рр., В якій Румунія брала участь. Румунія отримала північну Добруджу з портом Констанца, але повернула південну Бессарабію Росії, у складі якої ця провінція перебувала з 1812 згідно Бухарестським мирним договором. Трансільванія і Банат залишалися в Австро-Угорщині. У березні 1881 Румунія була проголошена королівством. Після 1-ї світової війни Румунія, яка виступила на боці Антанти з серпня 1916, отримала можливість приєднати Бессарабію і Північну Буковину після розвалу царської Росії, від Болгарії – Південну Добруджу, втрачену в 1913 р після 2-ї Балканської війни, а також Східний Банат і Трансільванію, після того як стотисячна народні збори 1 грудня 1918 у м Альба-Юлія зажадало возз’єднання з Румунією. Сен-Жерменський (1919), Тріанонський (1920) мирні договори офіційно визнали зміна меж Румунії, яке збільшило її територію і населення майже в 2 рази. З початком 2-ї світової війни в 1940 р до СРСР відійшли Північна Буковина і Бессарабія, до Болгарії – Південна Добруджа, до Угорщини – північно-західна частина Трансільванії. У вересні 1940 р після зречення Карла II на користь сина Міхая влада в країні фактично перейшла до маршалу Йону Антонеску, що встановив союзницькі відносини з гітлерівською Німеччиною. З червня 1941 по серпень 1944 Румунія брала участь у війні на боці фашистської Німеччини, окупувала територію СРСР між Дністром і Бугом (т.зв. Трансністрія). Після розгрому 20 серпня 1944 радянською армією німецько-румунської Яссько-Кишинівській угруповання в Бухаресті 23 серпня мало місце збройний виступ народу проти режиму Антонеску. За наказом короля Міхая він був заарештований. Румунія оголосила війну Німеччині та хортистської Угорщини, почала брати участь у боях за визволення Трансільванії, Угорщини, Чехословаччини. За Паризьким мирним договором 1947 північно-західна частина Трансільванії знову увійшла до складу Румунії. 6 березня 1945 влада перейшла до демократичного уряду на чолі з Петре Гроза. 30 грудня 1947 король Міхай відрікся від престолу і Румунія була проголошена Народною Республікою (РНР). У березні 1948 відбулися вибори в Велике народне зібрання (ВНС), вищий орган державної влади РНР, в квітні прийнята перша Конституція, що проголосила встановлення влади народу.

Почалися радикальна перебудова системи державної влади, націоналізація основних засобів виробництва, кооперування сільського господарства. Конституція 1952 закріпила керівництво Румунської Робочої партії (з 1965 р Румунська Комуністична партія) у всіх сферах суспільства. Головою Президії ВНС був обраний Генеральний секретар РРП Г. Георгіу Деж. У березні 1965 РКП очолив Ніколає Чаушеску, який став президентом країни в 1974 р Конституція 1965, що діяла аж до 1989 р, затвердила нову назву країни – Соціалістична Республіка Румунія. Розпочаті в грудні 1989 р масові виступи населення під антикомуністичними гаслами завершилися падінням режиму Н. Чаушеску 22 грудня і утворенням Ради Фронту національного звільнення (ФПС), який оголосив себе вищим органом державної влади. На чолі ФНС встав Іон Ілієску, колишній в 1950-1970-і рр. видатним діячем РКП. Уряд очолив Петре Роман. У виданому 31 грудня декреті законі проголошувалися демократичні права і свободи, політичний плюралізм.

Вже на поч. 1990 в країні було зареєстровано понад 60 партій, в т.ч. найбільш впливові в довоєнній Румунії т.зв. історичні партії – Націонал-цереністская християнсько-демократична і Націонал-ліберальна. Виникли дві етнічні партії – Демократичний союз угорців і Партія національної єдності румунів. У травні 1990 р були проведені президентські і парламентські вибори, на яких перемогли Ілієску і кандидати від ФНС. У грудні 1991 р на референдумі була прийнята Конституція, яка оголосила Румунію демократичною правовою державою з республіканською формою правління.

ПОДІЛИТИСЯ: