Історія Пакистану

В результаті визвольного руху народів Індії мусульманське населення колишньої колонії під керівництвом М.А. Джини домоглося створення в серпні 1947 незалежної держави П. До 1971 П. складався з двох частин – західної і східної, відстань між якими по прямій (через Індію) перевищувало 1500 км індійської території. Слабкість зв’язку між двома провінціями, нерівність і дискримінація східній частині викликали в східній частині широке національне рух, який за допомогою сусідньої Індії здобуло перемогу – на місці колишнього Східного П. 26 березня 1971 була проголошена Народна Республіка Бангладеш.

Спроби ввести Вестмінстерської систему правління в країні, де для цього не було умов і традицій, призвели до хронічної внутрішньої нестабільності. В обстановці гострої політичної кризи в країні 7 жовтня 1958 було введено військовий стан. Вся влада зосередилася в руках командувача армією генерала М. Айюб Хана, який став також президентом країни. Скасування воєнного стану 8 червня 1962 мало що змінила в істоті влади. Це викликало невдоволення і зростання опозиційного руху. Ситуація ще більше ускладнилася через збройного конфлікту з Індією у вересні 1965 і його важких наслідків. 25 березня 1969 було введено військовий стан, яке очолив командувач армією генерал А.М. Яхья Хан. Втрата східній провінції і військові невдачі в західній частині країни під час збройного конфлікту з Індією в грудні 1971 привели до швидкого падіння режиму (20 грудня 1971).
Була сформована громадянська адміністрація на чолі з лідером Пакистанської народної партії (ПНП) ??З.А. Бхутто, який став президентом країни. 12 квітня 1973 прийнята Конституція, яка встановила в П. парламентську форму правління. Бхутто був обраний прем’єр-міністром з великими повноваженнями. Він проводив широке реформування суспільства, до чого воно не було в належній мірі готове; недостатньо були підготовлені і самі урядові дії. П. сильно постраждав від погіршення в сер. 1970-х рр. міжнародної економічної кон’юнктури, а також від несприятливих погодних умов. Все це призвело до великого невдоволення і посиленню опозиційних партій. Їх боротьба з урядом паралізувала життя країни. 5 липня 1977 стався переворот. Командувач армією генерал М. Зія-уль-Хак встановив військовий режим, який опинився найтривалішим в історії П. Бхутто був арештований, судимий і страчений 4 квітня 1979.

Головним у політиці уряду Зія-уль-Хака з’явилася ісламізація суспільства, включаючи і Збройні сили країни. 19 грудня 1984 був проведений референдум, який схвалив політику ісламізації; Зія-уль-Хак був оголошений обраним президентом П. У лютому 1985 відбулися загальні вибори на непартійною основі. 16 жовтня 1985 парламент прийняв «восьму поправку» до Конституції, згідно з якою всі головні повноваження прем’єр-міністра перейшли до президента. 30 грудня 1985 військовий стан було скасовано, а 17 серпня 1988 Зія-уль-Хак загинув в авіакатастрофі.

Наступну більш ніж десятирічний період громадянського правління відрізнявся крайньою нестабільністю. Жоден склад парламенту й жоден уряд не пропрацювали покладеного за Конституцією терміну – 5 років. Дві партії – ПНП і Пакистанська мусульманська ліга (ПМЛ) та їх лідери – Беназір Бхутто і М.М. Наваз Шаріф поперемінно змінювали один одного біля керма влади. В останній період перебування уряду Наваз Шаріф широкі владні повноваження знову перейшли до прем’єр-міністра. Боротьба за політичне переважання призвела до гострого конфлікту між урядом і військовим командуванням на чолі з генералом П. Мушаррафом. 12 жовтня 1999 армія знову взяла владу в свої руки.

Уряду Мушаррафа вдалося стабілізувати внутрішню обстановку, обмежити діяльність ісламських екстремістів. Після подій 11 вересня 2001 П. порвав зв’язки з талібами і взяв участь в антитерористичній кампанії в Афганістані. За це з нього були зняті санкції, введені Заходом за ядерні випробування в травні 1998.

За підсумками референдуму 30 квітня 2002 Мушар-раф був обраний президентом. Він вніс до Конституції поправки, які знову розширили президентські повноваження. 10 жовтня 2002 відбулися парламентські вибори. Підтримуючі президента партії створили урядову коаліцію. Прем’єр-міністром став М.З.Х. Джамалі.

Посилання на основну публікацію