Історія Норвегії

У давнину територію сучасної Н. заселяли племена німецького походження. В кін. 5- сер. 11 ст. в умовах процесу класового розшарування і утворення держави широкі розміри придбали завойовницькі походи дружин. Цей період отримав назву епохи вікінгів. Вікінги досягли Північної Америки, випередивши на 5 століть Х. Колумба. На рубежі 9- 10 ст. почалося об’єднання країни, яке очолив конунг Харальд Хорфагера (Прекрасноволосий). З кін. 10 в. почалася християнізація, у наступні 3 століття відбувається посилення королівської влади та Римо-католицької церкви. Н. – одна з небагатьох країн Європи, де селяни не знали кріпацтва.

З кін. 13 в. почалася криза землеробства, що змінився тривалим занепадом всієї економіки після епідемій чуми – «чорної смерті». За Кальмарской унії (1397) Н. складалася до 1523 загалом союзі з Данією і Швецією під егідою Данії. Після 1537 була перетворена в датську провінцію. Датський король ввів в якості офіційної релігії євангелічно-люте-Ранський церкву.
З сер. 17 в. в Н. почався економічний підйом, чому сприяв розпад Ганзейського союзу. У Європі збільшується попит на норвезьку руду, ліс, суду. Це підштовхнуло розвиток промисловості. Поворотний пункт у новій історії країни настав у 1814. Рішенням антинаполеонівської коаліції Н. було відібрано від Данії та передана Швеції за її заслуги у війні проти Наполеона. Норвезьке населення відмовилося визнати приєднання до Швеції. 17 травня 1814 на Установчих зборах в Ейдсволлі була проголошена Конституція незалежної Норвезького держави (Ейдсволльская конституція). Однак Швеція, користуючись підтримкою великих держав, військовою силою примусила влітку 1814 Н. піти на унію під керівництвом шведського короля, але з широкою внутрішньою автономією.

Незважаючи на промисловий підйом сер. 19 ст., В країні розгорнувся перший масовий рух сільськогосподарських робітників і бідняків (хусменов). Зростання населення обганяв темпи індустріалізації, що сприяло масової еміграції в Північну Америку. В кін. 19 в. у розвитку економіки відбулися значні зрушення, пов’язані з використанням машин, електроенергії, електрохімії. У 1870-х рр. виникли перші партії і профспілки. В Н. першими в Європі ввели безкоштовне і обов’язкове навчання дітей віком від 7 до 14 років (1860).

На піку суспільного підйому 7 червня 1905 норвезький Стортинг (парламент) розірвав унію зі Швецією, а в серпні на референдумі була збережена монархія, королем (під ім’ям Хокон VII) був обраний данський принц Карл. У роки 1-ї світової війни Н. проводила політику нейтралітету, що сприяло економічному розвитку. Світова економічна криза 1929-33 важко вразив країну, посилився вплив радикалів. Після поч. 2-й світової війни Н. проголосила нейтралітет, проте 9 квітня 1940 піддалася Віроломний напад фашистської Німеччини, якій за допомогою В. Квислинга (міністр оборони) і його прихильників вдалося захопити країну. Король і емігрантський уряд знаходилися в Лондоні. Початок звільненню Н. поклала Радянська Армія, яка в жовтні 1944 в ході Петсамо-Кіркенесской операції звільнила Фіннмарк.

У післявоєнний період завдяки реформістської політиці влади та впертій боротьбі трудящих вдалося створити розвинену систему соціального забезпечення, т. Зв. модель держави загального добробуту. Норвезькі соціал-демократи першими в 1960-х рр. почали впроваджувати демократію на виробництві. В умовах розколу правлячих кіл після перемоги широкого внепарламентского руху на референдумах 1972 і 1994 країна двічі була змушена відмовитися від вступу в ЄС, хоча вона повною мірою бере участь в економічній інтеграції з центральною інтеграційної зоною.

Посилання на основну публікацію