Історія Македонії

Давня назва «Македонія» була запозичене місцевим правителем Бізанцем в 9 в. Коли в 1204 після 4-го хрестового походу розпалося візантійське держава, за македонські землі стали боротися сусідні країни. У 1230 вони були включені в болгарське царство, а пізніше за рахунок них стало розширюватися сербське держава, яка за часів короля Мілутін приєднало до себе північну частину нинішньої М. з містом Скоп’є, а в 1340-х рр. за царя Душаном решту македонську територію. Пізніше за часів феодальної роздробленості брати Вукашин і Углеша Мрнявчевіч об’єдналися проти турків, але зазнали поразки в битві біля Марици в 1371, після чого Македонія була захоплена турками і залишалася в складі Османської імперії цілих 500 років. Періодичні повстання проти турецького гніту переросли в кін. 17 в. в справжню народну війну македонців під впливом проникнення австрійських військ на Балкани. У 18 ст. велися австро-турецькі війни за македонські землі. З сер. 19 в. почався потужний рух за перехід з турецької на македонську мову в школах і церкви.

Після Берлінського конгресу 1878 М. з зубожілій турецької околиці почала перетворюватися на компактний регіон зі слов’янською ідентифікацією. У 1893 була створена Внутрішня македонська революційна організація (ВМРО) на чолі з Гоце Делчева, під керівництвом якої 2 серпня 1903 почалося Ілінденське повстання проти турків в районі Бітоли, що завершилося проголошенням Крушевський Республіки. Повстання через 3 місяці було жорстоко придушене турецькими військами. Младотурецкая революція 1908 сприяла перетворенню македонського народно-визвольного руху в легальну політичну організацію.
Після 1-й балканської війни проти турків перемогли країни не змогли домовитися про розподіл М. між собою, що призвело до 2-ї балканській війні 1913. За Бухарестським світу Південна М. разом з узбережжям Егейського моря відійшла до Греції, Східна М. дісталася Болгарії , а центральна і північна частини М. залишилися в Сербії. Після 1-ї світової війни за Версальським договором розділ М. на три частини (Вардарськой в ??Сербії, Егейську в Греції та Пірінськіх в Болгарії) був остаточно санкціонований. Територія нинішньої М. у складі Сербії увійшла в 1918 в югославський Королівство сербів, хорватів і словенців.

Після поразки Югославії у квітневій війні 1941 проти фашистської Німеччини західна частина Вардарской М. була приєднана формально до Албанії, а фактично до Італії. Східну частину Вардарской М. і частина південно-східної Сербії зайняла Болгарія. У вересні 1941 в Вардарской М. був створений крайовий штаб визвольної війни проти купантов, який діяв спільно з загальноюгославського народно-визвольною армією. Після 2-ї світової війни Вардарська М. стала самостійним суб’єктом у складі Югославії – Народною Республікою Македонією, де вона в роки соціалізму зазнала глибокі суспільні та економічні перетворення.

Після розпаду Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії македонське населення на референдумі 8 вересня 1991 висловилося за незалежність і суверенітет М. Через опір Греції, різко заперечує проти найменування нової держави М., процес його міжнародного визнання затягнувся. Тільки в 1993 був досягнутий компроміс, і нова держава під назвою Колишня Югославська Республіка М. була прийнята в члени ООН. Перші роки молодого держави не були безхмарними в міжнародному плані. Воно піддавалося економічній блокаді не тільки з півдня (з боку Греції), а й з півночі через міжнародних санкцій проти Сербії, а Болгарія довгий час не визнавала македонську націю і македонську мову, вважаючи її діалектом болгарської мови.

Ще в листопаді 1990 в М. пройшли перші вільні багатопартійні вибори в новий однопалатний парламент. У 1991 була прийнята Конституція. Керівництво країни зуміло забезпечити її мирний розвиток в умовах політичних потрясінь і збройних зіткнень в більшості колишніх югославських республік. В М. були проведені ринкові реформи, аналогічні тим, які здійснювалися в інших постсоціалістичних країнах.

Найбільш серйозною внутрішньополітичною проблемою в М. стали вибухонебезпечні конфлікти між албанською меншиною і слов’янським більшістю населення, які посилилися після натовських бомбардувань Югославії в 1999 і фактичного виділення Косово зі складу Сербії. М. прийняла тоді безліч албанських біженців з Косово, присутність яких зробило дестабілізуючий вплив на політичну та економічну обстановку в країні. На території М. в превентивних цілях були розміщені загони Збройних сил ООН.

У лютому 2001 албанські націоналісти при підтримці бойовиків з Косова розв’язали озброєні зіткнення з македонською поліцією і армією. У країну був введений озброєний контингент НАТО з метою запобігання великомасштабній громадянської війни. Під тиском західних миротворців у травні 2001 було сформовано уряд національної єдності з представників чотирьох найбільших партій обох національних громад.

Посилання на основну публікацію