Історія Лівану

Ліван має багату подіями історію починаючи з біблійних часів. Насичений подіями і новітній період історії країни. Під час 1-ї світової війни (1914-18) в 1916 було підписано угоду Сайкса-Піко про розподіл інтересів Великобританії та Франції на арабських територіях Османської Імперії. Л. потрапив в зону інтересів Франції. У 1920 почався період управління французького мандата, який поширився на територіях сучасного Л., Сирії та Антіохії (галузі сучасної Туреччини). 1 вересня 1920 проголошена держава Великий Л. В травні 1926 була прийнята Конституція, за якою влада була розділена за конфесійною принципом між християнами і мусульманами. Великий Л. був перетворений до Ліванської Республіки, першим президентом якої було обрано православний християнин Шарль Даббас. У 1932 французькі власті провели перепис населення. За отриманими даними про чисельність різних конфесій в Л. були прийняті норми представництва релігійних громад в державних органах.

У 1940 після початку 2-ї світової війни вся влада перейшла до вішистського комісару генералу Анрі Денцу. Проте вже в 1941 війська Великобританії та Вільної Франції почали вторгнення в Сирію і Л. з Палестини. 22 листопада 1943 скасований французький мандат – цей день вважається національним святом незалежності Ліванської Республіки. Тоді ж було укладено неписане угода між християнами і мусульманами, т. Зв. Національний пакт, про принципи утворення держави. У 1946 останні французькі війська покинули територію Л. У 1948 Л. взяв участь у 1-й арабо-ізраїльській війні. У сірий. 1950 – 1-й пол. 1960-х рр. в Л. почався період соціально-економічної стабільності. Країна придбала репутацію Близькосхідної Швейцарії. У ці роки Л. переживав економічний підйом, зросла роль Бейрута як фінансового центру – посередника між нафтовими країнами і Заходом. У 1966 відбулося банкрутство одного з найбільших місцевих банків «Інтра», що викликав урядова криза і став провісником закінчення періоду відносної стабільності.
У громадянській війні (1975-90) виділяють т. Н. дворічну війну 1975-76, що завершився введенням сирійських військ як міжарабський сил стримування. З березня по червень 1978 Ізраїль провів операцію «Літані» для нейтралізації діяльності палестинських бойовиків на території Л. Нове великомасштабне вторгнення в Л. Ізраїль здійснив у червні 1982. Операція «світ Галілеї» призвела до облоги Бейрута, змусивши палестинські загони покинути Л. під контролем сил ООН. До травня 1983 було досягнуто згоди, згідно з яким Ізраїлю належало покинути Л., залишивши лише обмежений контингент для контролю кордону, а сирійцям піти з долини Бекаа. Незважаючи на відмову сирійців покинути долину, ізраїльські війська відійшли до південних кордонів Л. До початку 1985 ізраїльські частини в більшості своїй покинули Л., залишивши інструкторів для допомоги «армії Південного Л.» під керівництвом майора Хаддада, створеної на півдні країни ще в 1978.

Бездіяльність уряду і регулярної армії Л. призвело до збройних сутичок між різними міліцейськими формуваннями ліванських релігійних громад протягом усіх воєнних років. Так, в 1980 відбулися внутрішньохристиянські зіткнення, що завершилися об’єднанням християнських загонів навколо «Ліванських сил» і їхнього лідера Башира Жмайеля. У 1983 йшла т. Н. Гірська війна між ліванськими силами, друзьких загонами Прогресивно-соціалістичної партії (ПСП) та їх прихильниками за вплив у цьому регіоні. У 1985 почалася і тривала близько двох років Війна таборів, в якій основними протиборчими силами стали шиїтська міліція Амаль, з одного боку, і палестинці – з іншого. Основні військові дії розгорнулися в Бейруті і на півдні Л. Також в 1985 в Тріполі йшли бої між палестинцями та сирійською армією. Лютого 1987 був позначений озброєним конфліктом у столиці між Амаль, друзськой міліцією ПСП і загонами Комуністичної партії. У 1988-90 Бейрут і південь країни були охоплені війною між Амаль і радикальним угрупуванням ісламізму «Хезболла» за вплив в шиїтській громаді.

У вересні 1989 в Ет-Таїф відбулося засідання Національної асамблеї, на якому була прийнята Хартія національного примирення (згоди), відома як таіфскіх угоду. Були переглянуті норми представництва релігійних громад в органах влади та взято курс на викорінення конфесіоналізму у всіх сферах ліванського суспільства.

У жовтні 1990 війська генерала Ауна зазнали поразки від ліванської армії і сирійських військ.

Сам Аун був змушений емігрувати до Франції, де він проживає по теперішній час, очолюючи ліванську політичну опозицію. Дату поразки військ Ауна історики умовно вважають початком посткризового періоду в сучасній історії Л.

У 1991 були роззброєні основні міліцейські формування, що брали участь у громадянській війні. У 1992 відбулися перші повоєнні парламентські вибори, а в 1996 – другий і в 2000 – третій парламентські вибори. Перші парламентські вибори були бойкотувати здебільшого християн в знак протесту проти втручання Сирії у внутрішні справи Л. Тоді ж вперше в парламент увійшли ісламісти.

У 1996 Ізраїль здійснив операцію «Грона гніву», спрямовану проти діяльності «Хиз-Болла». У 2000 Ізраїль вивів свої війська з півдня Л. У 2002 в Бейруті пройшов саміт ЛАД.

Посилання на основну публікацію