Історія Латвії

Перші феодальні князівства (Кокнесе, Ерсика, Талава) на території сучасної Л. виникли в 10- 13 ст. З сер. 12 в. туди почали приїжджати німецькі купці, солдати і католицькі місіонери, в 1201 була заснована Рига як столиця архієпископа. У 1205-14 землі були захоплені орденом мечоносців і до сер. 16 в. перебували у складі Лівонії – конфедерації німецьких князівств. У 1562 частина території Л. була розділена між Польщею і Швецією, і було утворено Курляндское герцогство. Латиська народність склалася в нач. 17 в.

У 1629 Ригу і західну частину країни завоювали шведи, а в 1710 Ригу підкорили російські війська. В результаті Північної війни (1700-21) колишні шведські території Л. увійшли до складу Росії. У 1795 після третього поділу Польщі північна Л. увійшла в Ліфляндську губернію, а на території Курляндського герцогства, також приєднаного до Росії, була утворена Курляндська губернія.
Під час 1-ї світової війни Л. була окупована німецькими військами. Після капітуляції Німеччини Латвійським народною радою 18 листопада 1918 була проголошена незалежність Л. і утворена Латвійська Республіка. Створене в підпіллі уряд 17 грудня 1918 прийняло маніфест із зверненням до Радянської Росії про допомогу. В Л. вступили війська Червоної Армії і на частині території, включаючи Ригу, була проголошена радянська влада. Однак у лютому 1919 створена за підтримки Антанти національна латвійська армія, а також легіони белополяков і війська буржуазної Естонії розгорнули бойові дії проти більшовицького уряду П.Стучкі і т.зв. «Бермонтовцев» (прихильників П.Бермонта-Авалова, який намагався сформувати пронімецький уряд). В результаті 22 травня 1919 пала Рига, 13 січня 1920 радянський уряд Л. припинило свою діяльність, і була проголошена буржуазна республіка. У серпні 1920 був підписаний мирний договір з РРФСР, а 15 лютого 1922 була прийнята Конституція Латвії – Основний закон держави. Л. стала парламентською республікою.

Управління країною згідно ліберальної Конституції залежало від партійних коаліцій (в 1920-30-і рр. В країні було близько 20 партій). Прем’єр-міністр К.Улманіс, вважаючи парламентську політичну систему занадто слабкою, здійснив 15 травня 1934 державний переворот і встановив у країні диктаторське правління (були заборонені політичні партії, профспілки, розпущений парламент). 5 жовтня 1939 між Л. і СРСР був підписаний договір про взаємодопомогу, що передбачав розміщення частини радянських військ на території Л., і 17 червня 1940 у зв’язку із загрозою фашистської агресії вони були введені. Було сформовано прорадянський уряд, 14-15 липня відбулися вибори в Народний сейм, 21 липня 1940 була проголошена Латвійська Радянська Соціалістична Республіка, а в серпні 1940 вона увійшла до складу СРСР. В 1941-45 Л. була окупована німецькими військами.

У сірий. 1980-х рр. латиськими націоналістами було створено політичний рух, перетворене в подальшому в Латвійський народний фронт, який виступив на виборах у Верховну раду 18 березня 1990 проти комуністичної партії за відновлення незалежності республіки. 4 травня 1990 новий Верховний рада проголосила незалежність Л. У січні 1991 консервативна фракція латвійського комуністичного керівництва і спецслужби здійснили невдалу спробу запобігти відділення Л. від Радянського Союзу. На проведеному 3 березня 1991 референдумі за вихід зі складу СРСР висловилися 77,6% взяли участь в голосуванні, а 6 вересня 1991 незалежність Л. була визнана Державною радою СРСР.

Посилання на основну публікацію