Історія Ірландії

Острівне положення і сусідство з Британією значною мірою визначили історію І. Острів існує приблизно 7 тис. Років.

Мезолітичну культуру принесли із собою мисливці з Британії, які й були першими поселенцями на острові. За ними, в 3м тис. До н.е., прийшли землероби і скотарі епохи неоліту. Хвиля кельтських вторгнень захлеснула острів в 6 в. до н.е. Країна опинилася роздробленою на більш ніж 150 королівств, і, хоча кельтам не вдалося об’єднати І. політично, вони заклали основи мовного та культурного єдності.
Привнесення християнства в 5 в. пов’язане з ім’ям Св. Патріка. І. не знала варварських вторгнень раннього середньовіччя, і почасти тому 6 і 7 ст. ознаменувалися розквітом вченості, мистецтва і культури, центри яких зосереджувалися в монастирях.

У 9-10 ст. країна піддавалася регулярним набігам вікінгів, яким у силу своєї роздробленості протистояти не могла. Вікінги обклали даниною всю І., але разом з тим, займаючись торгівлею, сприяли розвитку міського життя в Дубліні, Корку і Уотерфорде. Кінець пануванню вікінгів поклала перемога верховного короля («ардріага») Брайана Бору при Клонтарфе в 1014, однак намітилася тенденція до створення єдиної держави була зупинена в 1168 навалою «норманів» – англійських баронів, нащадків северофранцузских лицарів. Саме вони поставили під політичний контроль англійської корони майже 3/4 І. і протягом 400 років насаджували свою культуру, несучи свої закони і інститути влади (в т.ч. парламент). 1297 ознаменувався відкриттям у Дубліні сесії першого ірландського парламенту. У 1315 І. окупували шотландці і Едвард Брюс проголосив себе королем, але незабаром загинув. У 1348 від чуми померло близько 1/3 населення острова. У 1541 англійський король Генріх VIII проголосив себе королем І. З цього часу різко прискорилося розмивання кланового ладу ірландців. Відбувалися в Англії релігійні зміни відбилися і на І., і, хоча нащадки норманів, іменувалися «старими англійцями», не прийняли протестантську реформацію, в країні сформувалася Ірландська англіканська церква.

У країні не раз спалахували повстання, що мали національнорелігіозную підоснову, але всі вони закінчувалися поразкою, а в 1603 гельська опір було остаточно зламано, і англійській короні вперше вдалося політично об’єднати всю І.

Чергове повстання 1649 завершилося повним розгромом ірландців військами Олівера Кромвеля і масовими земельними конфіскаціями. У 1688 більшість ірландцевкатоліков виступили на підтримку поваленого англійської королякатоліка Якова II, але в битві при Бойне (1690) вони зазнали поразки. Протестанти, що належали до англіканської церкви, монополізували владу і земельну власність в країні.

У 1798 під впливом Французької революції в І. спалахнуло нове повстання під проводом Уолфа Тона, спрямоване на створення незалежної республіки. Воно було придушене та І. позбулася залишків політичної автономії.

В кін. 1840х рр. на І. в результаті неврожаю картоплі обрушився голод: в 1846-56 населення країни скоротилося з 8 до 6 млн чол. (1 млн чол. Померли і 1 млн чол. Емігрували). «Великий голод» мав значні політичні наслідки.

У 1921 був підписаний англоірландскій договір, згідно з яким 6 графств північно-східного Ольстера конституювався як Північна І., а інші 26 графств утворювали Ірландська вільна держава зі столицею в Дубліні, що входило до складу Британської імперії на правах домініону. Перший уряд нової держави очолив Вільям Косгрейв. У 1937 була прийнята нова Конституція.

У ході 2й світової війни І. дотримувалась нейтралітету.

У 1948 була проголошена повністю незалежна Ірландська Республіка.Островное положення і сусідство з Британією значною мірою визначили історію І. Острів мешкаємо приблизно 7 тис. Років.

Мезолітичну культуру принесли із собою мисливці з Британії, які й були першими поселенцями на острові. За ними, в 3м тис. До н.е., прийшли землероби і скотарі епохи неоліту. Хвиля кельтських вторгнень захлеснула острів в 6 в. до н.е. Країна опинилася роздробленою на більш ніж 150 королівств, і, хоча кельтам не вдалося об’єднати І. політично, вони заклали основи мовного та культурного єдності.

Привнесення християнства в 5 в. пов’язане з ім’ям Св. Патріка. І. не знала варварських вторгнень раннього середньовіччя, і почасти тому 6 і 7 ст. ознаменувалися розквітом вченості, мистецтва і культури, центри яких зосереджувалися в монастирях.

У 9-10 ст. країна піддавалася регулярним набігам вікінгів, яким у силу своєї роздробленості протистояти не могла. Вікінги обклали даниною всю І., але разом з тим, займаючись торгівлею, сприяли розвитку міського життя в Дубліні, Корку і Уотерфорде. Кінець пануванню вікінгів поклала перемога верховного короля («ардріага») Брайана Бору при Клонтарфе в 1014, однак намітилася тенденція до створення єдиної держави була зупинена в 1168 навалою «норманів» – англійських баронів, нащадків северофранцузских лицарів. Саме вони поставили під політичний контроль англійської корони майже 3/4 І. і протягом 400 років насаджували свою культуру, несучи свої закони і інститути влади (в т.ч. парламент). 1297 ознаменувався відкриттям у Дубліні сесії першого ірландського парламенту. У 1315 І. окупували шотландці і Едвард Брюс проголосив себе королем, але незабаром загинув. У 1348 від чуми померло близько 1/3 населення острова. У 1541 англійський король Генріх VIII проголосив себе королем І. З цього часу різко прискорилося розмивання кланового ладу ірландців. Відбувалися в Англії релігійні зміни відбилися і на І., і, хоча нащадки норманів, іменувалися «старими англійцями», не прийняли протестантську реформацію, в країні сформувалася Ірландська англіканська церква.

У країні не раз спалахували повстання, що мали національнорелігіозную підоснову, але всі вони закінчувалися поразкою, а в 1603 гельська опір було остаточно зламано, і англійській короні вперше вдалося політично об’єднати всю І.

Чергове повстання 1649 завершилося повним розгромом ірландців військами Олівера Кромвеля і масовими земельними конфіскаціями. У 1688 більшість ірландцевкатоліков виступили на підтримку поваленого англійської королякатоліка Якова II, але в битві при Бойне (1690) вони зазнали поразки. Протестанти, що належали до англіканської церкви, монополізували владу і земельну власність в країні.

У 1798 під впливом Французької революції в І. спалахнуло нове повстання під проводом Уолфа Тона, спрямоване на створення незалежної республіки. Воно було придушене та І. позбулася залишків політичної автономії.

В кін. 1840х рр. на І. в результаті неврожаю картоплі обрушився голод: в 1846-56 населення країни скоротилося з 8 до 6 млн чол. (1 млн чол. Померли і 1 млн чол. Емігрували). «Великий голод» мав значні політичні наслідки.

У 1921 був підписаний англоірландскій договір, згідно з яким 6 графств північно-східного Ольстера конституювався як Північна І., а інші 26 графств утворювали Ірландська вільна держава зі столицею в Дубліні, що входило до складу Британської імперії на правах домініону. Перший уряд нової держави очолив Вільям Косгрейв. У 1937 була прийнята нова Конституція.

У ході 2й світової війни І. дотримувалась нейтралітету.

У 1948 була проголошена повністю незалежна Ірландська Республіка.

Посилання на основну публікацію