Історія Ірану

Найдавніші державні утворення на території І. з’явилися на поч. 3 тис. До н.е. У 6 в. до н.е. виникла імперія Ахеменідів, полегла в результаті завоювання Олександра Македонського. У 7 в. І. був завойований арабами, зороастризм був змінений ісламом. При Сефевідах державною релігією став шиїзм. Сучасні кордони І. склалися в період династії Каджаров (1796-1925). Згідно Гулістанським (1813) і Туркманчайського (1928) договорами до Росії відійшли Дагестан, Грузія, Абхазія, Карабах, ханства Північного Азербайджану та Східна Вірменія, а кордон встановлювався по річці Аракс.

В кін. 19-поч. 20 ст. І. став ареною запеклого суперництва між Великобританією і Росією, що поділили І. на сфери впливу. Великобританія і Росія досягли ряду концесій, з яких найбільш важливою стала нафтова англо-іранська концесія, на основі якої були створені Англо-перська нафтова компанія (з 1935 Англо-іранська) і концесія на створення Великобританією Шахіншахского банку, що виконував в І. (до 1930 ) роль центрального банку.
У 1906-11 в І. розгорнулося конституційний рух, в результаті якого був прийнятий Основний закон країни. В період 1-ї світової війни І. заявив про нейтралітет, але був окупований росіянами, англійськими та турецькими військами. Після Жовтневої революції Росія заявила про анулювання всіх нерівноправних договорів, відмову від концесій і боргів. 26 лютого 1921 укладений договір, що діє до теперішнього часу.

В результаті військового перевороту 21 лютого 1921 владу в своїх руках зосередив Реза-хан, який в 1925 був проголошений новим шахом країни, ставши засновником династії Пехлеві. В період його правління (1925-41) в політичному відношенні І. представляв особисту диктатуру шаха, в економічному – державний капіталізм з майже всеосяжним державним регулюванням і сильним державним сектором.

У 1941 в І. були введені англійські і радянські війська, Реза-шах відрікся від престолу на користь свого сина – Мохаммада Реза Пехлеві. В кін. 1945 були проголошені автономні республіки в Азербайджані і Курдистані, але після виведення радянських військ до кін. 1946 автономії були ліквідовані. В поч. 1950-х рр. розгорнувся рух за націоналізацію нафтової промисловості, яка знаходилася в руках Англо-іранської нафтової компанії. Лідером руху був М.Мосаддек, який очолив уряд в 1951, коли меджліс прийняв закон про націоналізацію нафтової промисловості. У 1953 в результаті військового перевороту уряд Мосаддека було відсторонено від влади. Був створений міжнародний нафтовий консорціум (МНК), членами якого стали 8 найбільших нафтових компаній світу. Воєнний стан після перевороту було скасовано лише в 1957, коли почали розроблятися плани реформ, що одержали назву «біла революція». В результаті ініційованих шахом реформ були ліквідовані издольная оренда, велике поміщицьке землеволодіння, створена широка мережа кооперативів. Індустріалізація проводилася на основі західних новітніх технологій і використання іноземного капіталу. Темпи приросту ВВП І. в 1960- 70-х рр. досягали 10-11%. Створення нових виробництв здійснювалося переважно у рамках держсектора, зміцнилися економічні позиції вищої бюрократії, насамперед шахської сім’ї. У політичному відношенні посилювалася особиста диктатура шаха. До кін. 1970-х рр. режим став втрачати економічну динаміку і соціальну привабливими

ність, 11 лютого 1979 в результаті збройного повстання влада в країні перейшла в руки Ісламського Революційної ради. За результатами референдуму 1 квітня 1979 І. був оголошений ісламською республікою, що було закріплено Конституцією, прийнятою в грудні 1979. До влади в І. прийшло духовенство на чолі з аятолою Хомейні. Революція 1979 змінила державний лад, внесла значні корективи в побут, культуру, економіку. Були різко обмежені зв’язки з розвиненими країнами, введена заборона на використання іноземного капіталу, іноземних фахівців. У листопаді 1979 було захоплено посольство США в Тегерані, і американські дипломати в якості заручників утримувалися 444 дні. На формування політики, особливо економічної, величезний вплив справила восьмирічна війна з Іраком (1980-88). Фактично була встановлена ??ісламська диктатура, особливо після відсторонення від влади першого світського президента І. – Аболхасана Банісадра, поранення і загибель влітку 1981 в результаті терористичних актів ряду видних ісламських і державних лідерів, в т.ч. Раджаї, що став президентом після Банісадра, прем’єр-міністра Бахонар. Були закриті всі партії, крім створеної в 1979 партії духовенства – Партії ісламської республіки. Військовою опорою духовенства став створений після революції Корпус вартових ісламської революції (КВІР). Почалося проведення культурної революції, були закриті університети (1980-83). Економічна система, створена режимом, який провів націоналізацію шахської, іноземної, великої власності, банків і страхових компаній, отримала назву «тоухідной економіки» і являла собою жорстко централізовану модель, що мала розподільний характер. Після закінчення війни і після смерті Хомейні (4 червня 1989) в країні почалася лібералізація економічного і політичного життя. Економічна лібералізація пов’язана з діяльністю уряду Алі Акбара Рафсанджані, колишнього президентом в 1989- 97, а політична лібералізація – з діяльністю Мохаммада Хатамі, який є президентом І. з 1997. І. став еволюціонувати у бік створення «громадянського суспільства», забезпечення свободи діяльності партій та преси, проводячи політику встановлення зв’язків зі світовим співтовариством. Президент країни Хатамі висунув концепцію «діалогу цивілізацій». Однак реформистскому крилу політичного керівництва протистоять консерватори, зосереджені головним чином в ісламських структурах державної влади, що зберігають сильний політичний і економічний вплив. Це протистояння уповільнює еволюцію режиму, супроводжуючись сплесками соціального протестного руху, особливо влітку 1999 і восени 2002. Незважаючи на перемогу Хатамі на президентських виборах 2001 і перемогу реформаторів на виборах в меджліс у 2000, радикальних змін у характері ісламського режиму, в його демократизації та у підвищенні ефективності економіки не відбулося.

Посилання на основну публікацію