Історія Фінляндії

У сірий. 1-го тис. Н.е. сформувалися райони первісного розселення угро-фінських племен. На основі злиття племінних груп суми, ємі, корелів складалася фінська народність. Однак з причин економічного і географічного характеру державно-політична консолідація фінськими племенами не була досягнута. У сірий. 12 в. починається завоювання країни шведськими феодалами. За Оріхівський світу 1323, вперше определившему державний кордон між Швецією і Руссю, територія сучасної Ф. (швед. Finland, тобто земля фінів) увійшла до складу Шведського королівства. Тут вкоренилися шведські право і громадські порядки, при яких фінський селянин ніколи не був закріпачених і зберіг особисту свободу. Постійні війни Швеції проти Росії в 2-й пол. 16 в. згубно позначилися на становищі фінського селянства. Розгорнута М. Лютером реформація поширилася і на Ф., що сприяло піднесенню фінноязичних культури. Реформатор і основоположник фінської літературної мови – єпископ р Турку М. Агрікола перевів Новий Завіт на фінську мову в 1548.

У великодержавний період (1617-1721) Швеція змогла відсунути кордон Ф. далі на востоколо В результаті шведсько-російської війни 1808-09 Росія завоювала Ф. Зібрання представників станів, скликане російським урядом у м Борго (Боргоскій сейм 1809), схвалив «особливі »умови входження країни до складу Російської імперії в якості Великого князівства Фінляндського з широкою автономією.
У 1820-40-і рр. у зв’язку з формуванням фінської нації розвинулося фінноманское рух, що боровся за рівноправність фінської мови зі шведським. Складений Е. Леннрутом національний епос «Калевала» був виданий в 1835. Розпочався т. Н. Золотий вік фінської культури: поет Е. Лейно, композитор Я. Сібеліус, художник А. Гален-Каллела. З мовним маніфестом, виданим Олександром II в 1863, почався шлях фінського до отримання статусу державної мови. Ці процеси і внутрішні реформи в Росії сприяли формуванню фінської нації та державності.

Необхідність вирівнювання економічних умов в рамках імперії і зростаюче стратегічне значення балтійського узбережжя спонукали в кін. 19 в. царський уряд перейти до політики утиску фінської автономії. В поч. 1880-х рр. з’являються перші професійні та робочі союзи, в 1899 була заснована Фінська робоча партія (з 1903 – Соціал-демократична партія Ф., СДПФ). В поч. 20 в. тривали економічний підйом, зрушення в структурі суспільства (збільшилася кількість безземельних, зросла еміграція населення, головним чином в США). Під впливом російської революції 1905- 07 розгорнулося національно-революційний рух, оформилися нові політичні партії, становий парламент став виборним, а фінські жінки вперше в Європі отримали рівні виборчі права. Жовтнева революція в Росії принесла національну незалежність. 6 грудня 1917 парламент прийняв декларацію про оголошення Ф. незалежною державою, а Рада Народних Комісарів РРФСР 18 (31) грудня 1917 визнав її суверенітет.

Соціальні та політичні протиріччя між правими і лівими привели до громадянської війни, яка закінчилася в травні 1918 перемогою урядових військ під командуванням Г. Маннергейма при безпосередній участі експедиційних військ Німеччини. Влітку 1919 Ф. офіційно оголосили республікою і першим президентом був обраний К. Й. Столберг (1865-1952). Внутрішньополітична обстановка в 1920-і рр. не відрізнялася стабільністю: в 1919-30 змінилося 14 урядів. Восени 1929 виникло фашистське, т. Зв. лапуаское рух. У 1930 був розпущений парламент, робітники-депутати заарештовані. В 1930- 31 при владі перебував правобуржуазное уряд П. Свінхувуд, який в 1931-37 став президентом.

30 листопада 1939 почалася радянсько-фінська «зимова війна», яка закінчилася поразкою Ф. та підписанням 12 березня 1940 в Москві мирного договору.

22 червня 1941 вона вступила у війну проти СРСР на боці фашистської Німеччини, а формально оголосила тільки 26 червня т.зв. війну-продовження. У вересні 1944 в результаті перемог Радянської Армії Ф. припинила військові дії, в березні 1945 на вимогу союзників по антигітлерівській коаліції оголосила війну Третьому рейху. У 1947 в Парижі був підписаний мирний договір, за умовами якого Ф. додатково до втраченим в 1940 територіям на Карельському перешийку поступилася Радянському Союзу і район Петсамо. У квітні 1948 між СРСР і Ф. підписано Договір про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу (ДДСВП).

Обраний президентом в 1946 Ю. К. Паасіківі (1870-1956) прагнув створити довірчі відносини з СРСР. ДДСВП ліг в основу т.зв. лінії Паасіківі. Протягом наступних років стало зміцнюватися міжнародне становище країни: в 1952 в Гельсінкі були проведені Олімпійські ігри. Метою У.К. Кекконена, обраного президентом республіки в 1956, було забезпечення функціонування президентської республіки і розширення зовнішньополітичної свободи дій під знаком активної політики нейтралітету шляхом продовження «лінії Паасіківі-Кекконена». Це відбилося в ініціативах щодо організації та проведення Наради з безпеки і співробітництва в Європі в Гельсінкі влітку 1975. Новим президентом республіки в 1982 був обраний М. Койвисто.

Завдяки «лінії Паасіківі-Кекконена» вдалося підтримувати дружні відносини з СРСР і тісні зв’язки з країнами Заходу. Радянсько-фінляндські відносини були зразково-показовим прикладом політики мирного співіснування. Підтримувався інтенсивний політичний діалог і високий рівень товарообігу (в сер. 1980-х рр. 25%, що забезпечувало приріст 1-2% ВВП). У 1973 країна уклала з ЄС угоду про вільну торгівлю промисловими товарами, в 1986 стала повноправним членом ЄАВТ, а в 1989 Європейської ради.

Десятим президентом республіки на виборах 1994 став А. Ахтісаарі, в 2000 вперше президентом стала жінка – Тар’я Халонен. На парламентських виборах 1995 партія «Фінляндський Центр» зазнала поразки, і новий голова СДПФ Пааво Ліппонен сформував унікальне уряд, який назвали «коаліцією веселки». У нього, крім лівих – СДПФ, Союзу лівих сил, Союзу «зелених» (в червні 2001 вийшов через незгоду розширювати ядерну енергетику), входили ще й праві – Національна коаліційна партія (НКП), Шведська народна партія.

Посилання на основну публікацію