Історія Болгарії

Найбільш ранні поселення на території сучасної Б. відносяться до епохи палеоліту. Найдавніше відоме населення – фракійські племена. До 1 ст. н.е. фракійські землі потрапили під владу Римської імперії, а після її розпаду в 5 в. опинилися в межах Візантійської імперії. Поступово фракійці були асимільовані слов’янами, які в 6 в. стали масово осідати на Балканському півострові. У 7 в. на північно-східну частину нинішньої Б. вторглися протоболгари тюркського походження під проводом хана Аспаруха. У союзі зі слов’янами їх боротьба проти Візантії увінчалася успіхом. У 681 Візантія визнала освіту Болгарської держави, на чолі якого став хан Аспарух, а столицею була обрана Плиска.

У 8 і поч. 9 ст. територія держави була значно розширена. У 864 в якості офіційної релігії було прийнято християнство. У 2-й пол. 9 в. брати Кирило (Костянтин Філософ) і Мефодій, творці слов’янської азбуки, поширювали слов’янську писемність. Під час царя Симеона (893-927), найвидатнішого з правителів Першого Болгарського царства, нові територіальні придбання присунули кордони держави до берегів Егейського моря. Була проголошена незалежність болгарської церкви від Константинопольського патріарха. Введена слов’янська писемність. Болгарська мова став офіційним державним, церковним і літературною мовою. При спадкоємців Симеона виникли, однак, внутрішні чвари, які послабили країну. Після тривалих воєн з Візантією Б. в 1018 знову потрапила під її владу.
У 1186 повстання, очолене братами Петром і Асен, призвело до утворення нового болгарської держави, відомого як Друге Болгарське царство (1186-1396). Його столицею стало Тирново. Однак внутрішні міжусобиці привели в сер. 14 в. до розділу країни на два царства: Відінська та Тирновськой. Феодальна роздробленість послабила Б. У 1396 вона була підкорена Османською імперією, під ярмом якої була майже п’ять століть.

Весь цей час болгарський народ чинив опір поневолювачам і зумів зберегти свою самобутність і культуру. З поч. 18 в. стало набирати силу національно-визвольний рух, який спочатку було просвітницьким, а пізніше набуло характеру революційного. Підвищення рівня організації національно-визвольної боротьби та обґрунтування революційного шляху тісно пов’язане з ім’ям письменника і публіциста, освітнього діяча Г. Раковського (1821-67). У числі видатних діячів національно-визвольного руху, його ідеологів, стратегів і організаторів були також на- національні герої В. Левський, Л. Каравелов, Х. Ботев. Апогеєм національно-визвольної боротьби стало Квітневе повстання 1876, яке було жорстоко придушене.

В результаті перемоги російської армії у війні з Туреччиною (1877-78) Болгарська держава було відновлено, але за рішенням Берлінського конгресу (1878) Б. була розчленована на три частини: князівство Б. (Північна Б. і Софійська область); Східну Румелію (Південна Б. – автономна область, васальна Туреччини) і Фракію з Македонією, які залишилися в межах Османської імперії. У 1885 князівство Б. та Східна Румелия об’єдналися. У 1887 Князем Б. став Фердинанд Сакскобургготський (1887-1918). У 1908 Б. остаточно звільнилася від васальної залежності від Туреччини, а князь Фердинанд був проголошений царем болгар.

Б. з Грецією, Сербією і Чорногорією брала участь в 1-й Балканській війні (1912) проти Туреччини за свободу Фракії та Македонії. Однак суперечності між колишніми союзниками з приводу розділу звільнених територій призвели до 2-ї міжсоюзницькій Балканській війні (1913), в якій Б. зазнала поразки і втратила не тільки землі, придбані в результаті 1-й Балканської війни, а й частина колишніх територій, поступившись Південну Добруджу Румунії. Сербія і Греція поділили між собою майже всю Македонію. Б. були залишені Піринський край і Західна Фракія, що давала вихід в Егейське море.

Участь в 1-й світовій війні на боці Німеччини звернулося для країни важкими наслідками. За Нейіскому мирним договором (1919) Б. позбулася західних околиць і Західної Фракії. Південна Добруджа, фактично включена в межі Б. в ході війни, була знову втрачена і перейшла до Румунії.

У 1918 цар Фердинанд зрікся престолу на користь сина Бориса III (1918-43). У серпні 1943 після раптової смерті царя Бориса його наступником став малолітній Симеон II, при якому було створено регентство.

У роки 2-ї світової війни Б. співпрацювала з фашистською Німеччиною та її союзниками. 5 вересня 1944 СРСР оголосив Б. війну, і 8 вересня радянські війська перейшли болгарський кордон. Це сприяло активізації політичних сил, що боролися проти фашизму і згуртувалися навколо Вітчизняного фронту (ОФ). 9 вересня 1944 було сформовано уряд ОФ на чолі з К.Георгіевим. У 1946 був проведений референдум про форму правління, за підсумками якого Б.

проголошена Народною Республікою (15 вересня 1946). Після цього цар Симеон, цариця мати і княгиня Марія-Луїза покинули країну.

22 листопада 1946 було утворено новий уряд ОФ на чолі з Г. Дімітровим. 10 лютого 1947 на Паризькій мирній конференції був підписаний мирний договір з Б., який підтвердив національну незалежність і територіальну цілісність країни, приєднання Південної Добруджі, переданої Б. Румунією в 1940. Після смерті м.Димитрові (1949) уряд послідовно очолюють В.Коларов, В.Червенков, А.Югов. У березні 1954 на чолі комуністичної партії стає Т.Жівков, в 1962-71 він був одночасно головою Радміну, в липні 1971 обраний головою Держради країни. Живков залишався керівником партії і главою держави до відставки 10 листопада 1989.

У процесі проводилося комуністичною партією курсу на побудову соціалізму склалася партійно-державна політична система, політичні партії поза Вітчизняного фронту перестали існувати. Була допущена високий ступінь одержавлення власності. Здійснювалася прискорена індустріалізація при упорі на першочергове розвиток машинобудування, орієнтованого на експорт до країн Ради Економічної Взаємодопомоги, насамперед у СРСР.

З листопада 1989 починається відлік демократичних перетворень, системної трансформації суспільства в Б. У червні 1990 пройшли вибори у Велике Народні збори, яке прийняло нову Конституцію, що вступила в силу в липні 1991.

Посилання на основну публікацію