Історія Австрії

В епоху Великого переселення народів територія А. піддалася навалі різних племен, в зіткненнях між якими закладалися основи майбутнього національно-територіального устрою австрійських земель. У 6 в. в західній А. осідають германські племена (баварці), а в центральній і східній – слов’яни (переважно словенці).
З 10 в. в маркграфстві А. утвердилася баварська династія Бабенбергів, які зробили своєю резиденцією Відня. У 1156 при маркграфові Генріха II Язомирготт імператор Священної Римської імперії Фрідріх Барбаросса підносить статус маркграфства до герцогства, яке остаточно відокремлюється від Баварії. Цей рік вважається роком виникнення австрійської держави.
У 1246 припинилася династія Бабенбергів, і після короткого чеського панування в 1278 австрійські території захопив Рудольф I Габсбург (походженням з Швабії), який в 1282 передав двом синам А. і Штирію. Цим було покладено початок пануванню Габсбургів в А., тривало до 1918. У 14 ст. до А. були приєднані Карін-ку, Карніола і Тіроль. Але до кін. 15 в. А. залишалася роздробленою на землі, пов’язані лише династичними узами.
У 16 в. починається бурхливий економічний розвиток, передусім гірничодобувної промисловості, контрольованої южногерманским капіталом Фуггеров і Гохштеттеров. В цей же час починається наступ Османської імперії на Південно-Східну Європу, і в 1529 турки взяли в облогу Відень. У 16-18 ст. ведуться важкі австро-турецькі війни. Запеклі форми взяли зіткнення прихильників Реформації і контрреформації. Антигабсбурзьке чеське повстання 1618-20 дало поштовх загальноєвропейської Тридцятилітній війні, спустошила всю Центральну Європу. У 1648 був підписаний Вестфальський мирний договір, за яким А. поступалася частину своїх територій Франції. Але в кін. 17-18 ст. А. завоювала нові великі території.
Марія-Терезія (правила в 1740-80) провела важливі економічні та адміністративні реформи, зміцнивши владу центру. Був заснований інститут цивільної служби, заохочувалися мануфактури, проводилася політика меркантилізму і протекціонізму, реформовані армія і система загальної освіти. А. починає набувати славу «країни великих музикантів». Реформування продовжував син Марії-Терезії Йосиф II, але натрапив на сильний опір дворянства.
Наполеонівські війни обернулися для А. важкими військовими поразками, територіальними втратами і фінансовим крахом. Але за рішенням Віденського конгресу (1814-15) А. повернула собі частину втраченого. Економічно відстала феодальна А. при канцлера К. фон Меттерніха стала оплотом реакції в Європі.
З поч. 19 в. в країні розвивається фабричне виробництво, в 1822 побудована перша залізниця, в 1848 проведена аграрна реформа. Зовнішня ж політика А. виявилася невдалою. Зазнавши в 1866 ураження в Австро-прусській і Австро-італійської війнах, А. фактично втратила статус великої європейської держави. У 1867 утворилася багатонаціональна Австро-Угорщина, але це не посилило позиції залишалася суто реакційної монархії. У зовнішній політиці Австро-Угорська імперія опинилася під повним впливом Німеччини.
Після вбивства 28 червня 1914 в Сараєво ерцгерцога Франца Фердинанда Австро-Угорщина оголосила війну Сербії, почавши тим самим 1-у світову війну. Поразка в ній призвело до падіння Габсбургів і розвалу Австро-Угорщини. 12 листопада 1918 А. була проголошена республікою. 1 жовтня 1920 була прийнята Конституція республіки, яка передбачала федеративний устрій держави. Але в 1929 в неї були внесені зміни, що призвели незабаром до авторитарного управління.
У березні 1938 стався «аншлюс» – приєднання А. до нацистської Німеччини. Як складова частина рейху А. брала участь у 2-й світовій війні. Після її закінчення А. і Відень як особливий округ були поділені на чотири зони окупації. У 1946-48 в країні проведена націоналізація важкої промисловості, а також трьох великих банків. З 1948 А. брала участь у «плані Маршалла».
15 травня 1955 у Відні представники чотирьох країн-переможниць і А. підписали Державний договір про відновлення незалежної і демократичної А. Окупація країни була припинена, а 26 жовтня 1955 прийнятий закон про постійний нейтралітет А.
8 роки «холодної війни» Відень став одним із центрів дипломатичних зусиль по розрядці та налагодженню співпраці між Заходом і Сходом. 1 січня 1995 А. стала членом ЄС.

Посилання на основну публікацію