Історичний нарис політичних традицій Туреччини

Зародження тюркського етносу пов’язане з племенами, які жили в східних передгір’ях Алтаю, де в 552 році виникла держава Гектюрк. В епоху Великого переселення народів тюрки поступово рушили на захід. Спочатку вони під проводом Сельджука (X – початок XI століття) зайняли межиріччя Амудар’ї і Сирдар’ї і почали здійснювати набіги на сусідні землі. До XI століття їх стали тіснити в Середній Азії, і тюрки кинулися до Візантії. Там до їхніх послуг часто вдавалися, використовуючи в якості найманців. Мехмет ібн Дауд, більш відомий як Альп Арслан ( «Герой-лев»), в 1071 розбив візантійські війська в битві біля озера Ван. На колишньої візантійської території було засновано кілька невеликих держав, найпомітнішим з яких став Румський (або Конійський – від назви столиці Конья) султанат (1077-1307 роки).

Перший хрестовий похід європейських феодалів, в результаті якого тюрки зазнали поразки, не зміг витіснити їх з Анатолії. В результаті постійних перипетій практично всі тюркські держави виявилися роздроблені на безліч князівств, в зв’язку з чим даний історичний період отримав назву «епохи бейликів».

Посилання на основну публікацію