Індійський океан Землі

Індійський океан – океан нагрітих вод, найтепліший на Землі. Менш великий, ніж інші, найбільш широкий у Південній півкулі. У Північній півкулі має вигляд великого моря, врізається в сушу. Не знаючи про справжні розміри океану, саме так представляли його люди з давніх часів (починаючи з Птолемея) і аж до епохи Великих географічних відкриттів.

Води з температурою понад 29 С займають в Індійському океані значні простору. Власне холодних течій тут немає, і ті прохолодні струмені води, що рухаються в бік екватора вздовж берегів Африки і Австралії, навряд чи заслуговують цієї назви. Навіть на глибинах 600 – 800 м води зберігають відносно високу температуру – від +11 до +13 С.

Шляхи циклонів проходять по західній околиці південних тропічних вод океану з лютого по березень. При проходженні над островом Мадагаскар і Мозамбикским протокою циклони можуть приймати вигляд катастрофічних ураганів. Особливо неспокійно узбережжі Мадагаскару, де, за словами одного мандрівника, «безперервно гуркоче грім і шквали так само люті, як і несподівані».

Якщо води Тихого океану захоплюють своїм синім кольором, то Індійський океан славиться прозорістю своїх темно-блакитних і блакитних вод в районі тропіка Козерога. Звичайно ж, це пов’язано з їх чистотою. У південну частину океану потрапляє мало річкових вод – цих порушників океанської чистоти.

Води Індійського океану кілька більш солонуваті, ніж у середньому в Світовому океані. Особливо це помітно в північно-західній його частині, де до високої температури води додається гаряче дихання найбільших пустель. Рекордсменами по солоності вважаються глибоко вдаються в материк частині океану – Червоне море і Перська затока.

Як би продовжуючи аналогічне протягом Тихого океану, зі сходу на захід Індійський океан перетинає найпотужніше в ньому Південна пасатна течія, правда, дещо південніше, між 7 і 12 градусами південної широти. Воно складає північне ланка величезного колообігу вод південній частині Індійського океану, схоже на те, що ми спостерігаємо між Новою Зеландією і Південною Америкою в Тихому океані.

Біля берегів Індійського океану припливи, взагалі кажучи, слабкі. Вони збільшуються в Мозамбікській протоці і біля західних берегів Австралії, практично ніде не досягаючи навіть 7 м. Інша справа – одиночна приливна хвиля, бор, що піднімається по усть рік зі швидкістю 10 миль на годину. Вона досягає на півночі океану висоти 10 м.

Повітря тропічній частині Індійського океану заселений мало. Птахи тут роблять не такі далекі перельоти, як потужні літуни холодних приатлантичних широт.

На півночі Бенгальської затоки час від часу несподівано виникають руйнівні хвилі, змиваючі все на своєму шляху. Вони не пов’язані з моретрясения, як в Тихому океані. Причину навали моря на дельту Гангу – один з найбільш густонаселених районів світу – треба шукати в атмосфері, вірніше, в тих найсильніших її збурюваннях, які із завидною регулярністю повторюються тут з року в рік.

Північ Індійського океану по праву заслуговує назва «моря мусонів». Взимку сухе повітря стікає в південно-західному напрямку в океан з найбільшого материка – Євразії, оскільки над ним (материком) в цей час розташовується область високого тиску. Влітку ситуація різко змінюється. Материк сильно нагрівається, тиск над ним падає, і вітер змінює напрямок і дме з океану на сушу. Перегріті океанські води насичують повітря величезною кількістю вологи, і він розряджається над півднем континенту рясними дощами. Вітрам літнього мусону передує авангард – грози і велика морська брижі, яка розбивається об південно-західні береги Індостану.

Восени на півночі Індійського океану з’являються тайфуни, які зазвичай проходять короткий Відстань над Бенгальською затокою, але тим не менш встигають наробити чимало лиха на його плоских берегах Індійського океану. Тайфуни Аравійського моря не так часті, з’являються частіше навесні, але зазвичай дуже раптові, тому й небезпечні, особливо для малих і судів. Численні організми з’являються в поверхневих водах Індійського океану головним чином вночі, уникаючи денної спеки. Особливо багата нічне життя на півночі океану, де спостерігається явище «молочного моря», викликане світінням зоопланктону. Взагалі в «море мусонів» світіння води в тропічні ночі надзвичайно яскраве. Навіть вдень часом зберігається бурий або брудно-червоний відтінок вод, який пов’язаний з великою кількістю живих істот.

Для життя коралів Індійський океан в цілому менш сприятливий, ніж інші океани. Це і обривисті берега, і мусонний клімат, і приплив прісних вод на півночі, і прохолодні течії на північному заході і південному сході. Тому тут переважають окремі коралові «плями», але таких розмірів, що їм можуть позаздрити й інші океани.

Лаккадівськіє і Мальдівські острови, що простягнулися на південь від півострова Індостан, являють собою найдовші і безперервні на земній кулі ланцюга коралових островів. Атоли, їх утворюють, часто мають форму півмісяця, орієнтованого в напрямку пануючих вітрів. Цікаво, що по краях великих атолів розташовуються маленькі атоли, що додають архіпелагу неповторні по витонченості обрисів. Прибережна частина океану навколо Мальдівських островів виключно багата живими істотами. Тут можна зустріти найрізноманітніші форми підводного життя. Численні риби і ракоподібні, зустрічаються мешканці відкритого океану і навіть представники глибоководної фауни, які нерестяться в густих заростях блакитно-зелених водоростей. Летючі риби взагалі часто зустрічаються в тропічних водах Індійського океану, але в протоках Мальдівських островів вони виключно численні.

Рибні багатства Індійського океану здавна використовуються людиною, тим більше що для багатьох жителів узбережжя, особливо на півночі, це єдине джерело прожитку. Особливо славиться Малабарский берег (південно-західне узбережжя Індостану), де на початку XX століття 25-тисячна армія ловців видобувала понад 180 тисяч тонн риби щорічно. Дуже розвинений промисел їстівних голотурий – трепангів, настільки улюблених китайцями.

Здавна в прибережних водах Індійського океану добували перли, особливо широко в Перській затоці і навколо Цейлону (Шрі-Ланка). Прибережні розсипи цього воістину казкового острова, так само як і пляжі Індостану, з глибокої давнини служили джерелом алмазів, смарагдів і інших коштовних каменів.

Арабські моряки, настільки ж вправні в рибній ловлі, як і в торговому мореплаванні, в середні віки були господарями частині Індійського океану від Малабарського берега до Мадагаскару, від Занзібару до Перської затоки. Це була справжня таласократія – морська імперія, щоправда, без централізованої влади.

Треба згадати також про прекрасних мореплавців – малайці, чиї суду ще в незапам’ятні часи перетинали великі водні простори Індійського океану між Явою і Мадагаскаром. Васко да Гама і його послідовники якщо і заснували португальську імперію в океані, то досить ефемерну. Її падіння відкрило поле діяльності спочатку голландцям, проте основна суперечка за політичне й економічне панування пішов між французами та англійцями. Перемога англійської Ост-Індської компанії перетворила Індійський океан в тропічні володіння віддаленій європейської метрополії.

Велике перетворення морських шляхів в XIX столітті пов’язане з появою пароплавів і відкриттям Суецького каналу.

Колись нерегулярне і пов’язане з численними дрібними пунктами мореплавство сьогодні все більше зосереджується у великих портах розташованих уздовж берегів Індійського океану. Це особливо характерно для Індійського океану. Серед цих портів є і побудовані заново, і возродившиеся з руїн середньовіччя.

Посилання на основну публікацію