Грунти і земельні ресурси Харківщини

Умови ґрунтоутворення, основні генетичні типи ґрунтів.

У межах Харківської області трапляється понад 150 різновидів ґрунтів. Помітні відмінності в кліматі, рослинності, складі ґрунтоутворюючих порід, рельєфу зумовили значне різноманіття ґрунтів і строкатість їх розміщення.

Умови для формування чорноземів у нашому краї виникли її післяльодовиковий період. Для формування чорноземних ґрунтів материнською породою став лесоподібний суглинок (лес) — скупчення пилу, який залишився на поверхні під час відступу материкового зледеніння. Лесоподібні гірські породи виявилися багаті на карбонати (Кальцію або Магнію), мали чудову проникність для повітря та води. Процесу ґрунтоутворення сприяв також клімат., який активізував наявність великої кількості трав’янистої рослинності. Щороку в ґрунт потрапляє величезна кількість трав’яного опаду, з якого й утворюється гумус після гноїння.

Такі умови ґрунтоутворення сприяли формуванню в межах краю високоврожайних чорноземних ґрунтів.

Серед великого розмаїття чорноземних ґрунтів найчастіше трапляються чорноземи опідзолені, чорноземи типові, чорноземи звичайні та вилужені чорноземи. Усі вони існують під степовою трав’янистою рослинністю.

У межах лісостепової зони переважають типові чорноземи, що відзначаються великою родючістю. Потужність цих ґрунтів сягає 110-120 см, уміст гумусу зменшується згори донизу. Угорі чітко видно гумусовий горизонт темного, майже чорного кольору (40-50 см), нижче — перехідний, який поступово набуває світлішого забарвлення.

У південних районах переважають звичайні чорноземи. їх верхній гумусовий горизонт аналогічний до типових чорноземів, але потужність менша — 70-100 см.

Нечорноземні ґрунти трапляються на території області деінде. Наприклад, піщано-супіщані породи на борових терасах річкових долин створили умови для формування промивних дерново-підзолистих ґрунтів.

цікаво

Лес — осадова гірська порода, пилоподібна, однорідна, вапнякова, світпо-жовтого або світло-сірого кольору. Трапляється на вододілах, схилах, давніх річкових терасах у лісостеповій і степовій зонах. Щодо походження лесу до сих пір немає єдиної думки — існують багато теорій походження лесу.

Сірі лісові ґрунти (см. рис. 7.1) переважають під широколистими лісами на правобережжі Сіверського Дінця та його приток.

Темно сірі лісові ґрунти мають потужність гумусового горизонту 50-60 см, пройшли дві стадії формування: степову (чорноземну) і наступну за нею, лісову (підзолисту). За своїми властивостями темно-сірі ґрунти наближуються до типу опідзолених чорноземів. Це найродючіші з лісових ґрунтів.

Ясно-сірі лісові ґрунти, які трапляються під широколистими лісами, мають в розрізі таку будову:

• шар лісової підстилки товщиною 2-5 см із рослинним опадом;

• малопотужний слабогумусовий пухкий горизонт сірого кольору (15-20 см) — горизонт вимивання; –

• підзолистий безгумусний пухкий горизонт білястого забарвлення (20 см);

• горизонт вмивання (50-70 см) — бурого або червоно-бурого кольору, безгумусний, щільний;

• ґрунтотвірна материнська порода — лес.

Це треба знати

Солончаки — ґрунти, що формуються за сталого вмісту великої кількості солі.

Солонці— група засолених ґрунтів, що утворюються із солончаків після вимивання з них легкорозчинних солей. Містять багато йонів Натрію, елементи Кальцій і Магній, що надає цим ґрунтам водонепроникних властивостей. Поширені в лісостеповій і степовій зонах.

Гумус — органічна частина ґрунту, перегнійні речовини в ньому, що утворюються внаслідок розкладання органічних решток.

Опідзолені чорноземні ґрунти зустрічаються в тих же місце-лостях, що й темно-сірі ґрунти. Наступ лісу на степ в результаті діяльності людини щодо насадження лісів призвів до поширення лісової рослинності на типові чорноземи. Підзолистий процес змінив структури ґрунту.

Значно меншу площу займають солонці, солонцюваті та луч ні чорноземи, які зустрічаються на річкових терасах. Засолення цих ґрунтів — реліктове явище, що свідчить про наявний раніше зв’язок ґрунтових вод із мінералізованими підґрунтовими подами.

Земельні ресурси. Заходи щодо їх раціонального використання. На території нашого краю немало змитих, або еродованих, земель. В умовах розчленованого рельєфу знищення природного рослинного покриву спричиняє інтенсивний розмив ґрунтового покриву, що призводить до втрати найцінніших верхніх горизонтів. Урожайність на таких ґрунтах різко зменшується — на 130-70 %. Розмитих еродованих ґрунтів особливо багато на правобережних схилах Сіверського Дінця та його приток.

Крім того, останнім часом у ґрунтах активно накопичуються отрутохімікати, гербіциди.

Залишається дуже актуальним питання збереження та відновлення ґрунтів, правильного агрономічного підходу до орання землі.

Важливо застосовувати контурну обробку ґрунту, створення ізольованих заглиблень у борознах, щілювання, кротування, поглиблення ґрунту, накопичення в поверхневому шарі рослинних залишків. Уся система захисту ґрунту під час обробки має бути спрямованою на забезпечення найкращих фізико-хімічних властивостей ґрунту, поліпшення водного режиму, боротьбу з ущільненням ґрунту.

Посилання на основну публікацію