Господарство Німеччини

У щорічній класифікації Всесвітнього банку, опублікованій в середині 2008 року, Німеччина названа країною – членом ОЕСР з економікою «високого доходу» (high income). Категорія Німеччини як країни-позичальника не визначається.

У рейтингу конкурентоспроможності економік світу в 2008-2009 роках Німеччина займає 7-е місце (з 134) з показником 5,46 бала.

Стрімкий злет економіка Німеччини здійснила після Другої світової війни. Незважаючи на покладені на країну контрибуції і великих втрат від військових дій на її території, Німеччина зуміла швидко відновити свою економіку. Однак з початку 1990-х років, коли до ФРН була приєднана довгі роки перебувала в соціалістичному таборі НДР, економіка об’єднаної Німеччини увійшла в фазу уповільненого розвитку. З 1992 по 2006 рік середній темп приросту ВВП склав 1,5%, що нижче за аналогічний показник для розвинених країн. У цей період Німеччина стикається зі зростанням безробіття і збільшенням тягаря державного боргу. Тяжкість інтеграційних процесів припала на складний етап розвитку німецької економіки, коли традиційно сильна промисловість почала відчувати сильний конкурентний тиск у зв’язку з реалізацією виробничого потенціалу нових учасників глобальної економіки, перш за все країн Азії.

Найбільш розвиненими секторами сфери послуг є фінанси, транспорт, торгівля та туризм.

Розвиток фінансового сектора в Німеччині, як і в інших європейських країнах, відбувалося навколо банківського сектора, що є його центральним елементом. Тенденція була задана багатими банкирскими будинками з кінця XVIII століття (Ротшильди, Бетманна, Блейхрёдери). Після Другої світової війни американці не стали наполягати на поділі банківського і інвестиційного секторів. До того ж держава стала активним учасником цього ринку. У період відновлення Німеччини в повоєнний час уряд використав безліч механізмів стимулювання банківського сектора: були створені державні ощадні каси і їх центральні відділення, які отримали великий приплив капітальних ресурсів у вигляді заощаджень населення і активно користуються державними гарантіями. Коли на сучасному етапі розвитку під тиском ЄС були скасовані пільги для ощадних банків, вони перестали бути ефективними. Основу банківської системи складають приватні універсальні банки – «Дойче Банк» (Deutsche Bank), «Коммерцбанк» (Commerzbank), «Дрезден Банк» (Dresdner Bank), «Гіповеренсбанк» (HypoVereinsbank). Однак найбільша частка німецького ринку (за даними Асоціації німецьких банків, 34% на 2004 рік) як і раніше належить державним ощадним банкам. Активно розвивається в сучасній Німеччині і фондовий ринок, німецькі фондові біржі, керовані компанією «Дейча Бурс» (Deutsche Borse). На кінець 2004 року капіталізація фондового ринку склала 45% ВВП, а сукупні активи німецьких банків більш ніж в три рази перевищили ВВП.

Другим за значимістю сектором сфери послуг є туризм. За даними Асоціації туризму Німеччини, в 2004 році туристичний сектор в цілому вніс вклад в сукупний попит в розмірі 284 мільярдів доларів США, у вузькому визначенні – 84 мільярди доларів США (не включається непрямий вплив туризму на економіку); частка у ВВП – 3,2% (не включені діловий туризм, поїздки в особистих справах).

Важливу роль в економіці грає і громадський сектор: послуги в освіті та охороні здоров’я, різні види соціальної допомоги. Велика частина є витратами уряду, однак плановані реформи повинні збільшити частку приватних витрат.

Традиційно велику вагу в економіці Німеччини має промисловість. Саме промисловість є центральним елементом економіки, незважаючи на те що в ній виробляється всього 29,32% доданої вартості (за даними Національної статистичної служби Німеччини, 2006 рік). Найбільшими галузями є машинобудування, електротехніка, автомобілебудування і хімія.

Електротехнічна галузь Німеччини має тривалу історію розвитку. У роки Другої світової війни вона зазнала великих втрат, однак після війни пройшла швидку стадію відновлення і знову стала однією з провідних електротехнічної галузі в світі. Такі компанії, як «Сіменс» (Siemens), «Бош» (Bosch), «АЕГ» (AEG), виступають глобальними гравцями на ринку і мають сильні конкурентоспроможні позиції.

Автомобілебудування Німеччини є візитною карткою країни в усьому світі; продукція німецьких автомобілебудівників – «Мерседес-Бенц» (Mercedes-Benz), «Фольксваген» (Volkswagen), «БМВ» (BMW), «Опель» (Opel), «Порше» (Porsche), «МАН» (MAN). У 2005 році німецькі виробники займали 20% світового автомобільного ринку, причому половина від загальної кількості проводилася на території самої Німеччини.

Провідною галуззю німецької промисловості за кількістю працівників є машинобудування. У ньому домінують не глобальні ТНК, а малі та середні підприємства. Тільки в 2% підприємств кількість працівників перевищує 1 000 осіб, що є конкурентною перевагою галузі, здатної швидко реагувати на зміну кон’юнктури. Німецькі виробники активно беруть участь в міжнародній торгівлі (77% обороту припадає на експортні операції).

Хімічна галузь Німеччини є однією з найсильніших у світі і найбільшою в Європі. Німецькі хімічні компанії займають 12% міжнародного ринку. Вони спеціалізуються на продуктах органічної хімії, пластмасах, гумі та фармацевтичної продукції. Найбільші підприємства галузі: «БАСФ» (BASF), «Байєр» (Воуег) і «Дегусса» (Degussa, AG).

Основою енергетики є імпортовані нафту, вугілля (велика частина вугілля – 67,5% – добувається на території Німеччини), природний газ (частина природного газу – 18,7% – добувається в Німеччині), а також атомна енергетика.

Частка сільського господарства в створюваної в економіці доданої вартості щорічно скорочується; в 2006 році вона впала до рівня нижче 0,85% (за даними Національної статистичної служби Німеччини, 2006 рік). Проте Німеччини вдається на 90% забезпечити себе продуктами харчування, на 60% – лісом.

Ринок праці є однією з найбільш проблемних частин сучасної німецької економіки. Саме висока якість робочої сили становить одну з конкурентних переваг країни; разом з тим висока вартість робочої сили стала одним із стримуючих факторів у розвитку економіки Німеччини.

Структура зайнятості на 2006 рік виглядає наступним чином: 73% зайнято в галузях сфери послуг, 25% – в промисловості (включаючи будівництво), 2% – в сільському, рибному та лісовому господарствах. Останнім часом зайнятість в сфері послуг зростала, в промисловості – скорочувалася, в сільському господарстві залишалася на колишньому рівні. Це підтверджує скорочення конкурентоспроможності німецької економіки в сфері промисловості і триваючу трансформацію економіки в бік постіндустріальної структури.

Ринок робочої сили з часів Другої світової війни будувався на принципах регулювання трьома силами: профпроцессе переговорів між цими учасниками і визначалися універсальні умови договорів праці, вимоги до робочих місць, способи індексації зарплат. Профспілки діяли єдиним фронтом в переговорах з галузевими організаціями. Сьогодні відсоток працівників, які перебувають у профспілці, скорочується, однак загальна схема вироблення універсальних договорів найму зберігається. Цей неринковий механізм негативно впливає на малі і середні підприємства, змушені приймати єдині для всіх умови.

Ще однією характерною рисою ринку праці в Німеччині є його націленість на захист інтересів робітників, велика кількість незручних для бізнесу правил і обмежень, що заважає підприємствам відповідати вимогам ринку. Німецький працівник користується широким спектром привілеїв: від прав на довгостроковий оплачуваний лікарняний відпустку і на обов’язковий відпочинок у вихідні до щедрих посібників з безробіття. Все це підвищує вартість робочої сили, збільшуючи собівартість виробництва щодо інших країн. За даними дослідження, проведеного офіційними органами ЄС в 2004 році, середня вартість години роботи в Німеччині становила 28,17 євро, що було шостим найвищим показником в ЄС, де середній рівень – 20,66 євро. Середня вартість години роботи в машинобудівному секторі склала 31,15 євро (вище тільки в Бельгії та Швеції), в середньому для країн ЄС – 20,15 євро. З високою вартістю робочої сили (в порівнянні з іншими країнами світу) пов’язують уповільнення темпів розвитку економіки Німеччини в 1990-х роках.

З кінця 1990-х років уряд вживає активних заходів щодо стримування зростання оплати праці, лібералізації ринку праці, умов найму. Проте безробіття залишається на високому рівні (в 2006 році – близько 8%).

Як і в інших західноєвропейських країнах, держава в Німеччині грає значну роль, переважно в соціальній сфері – в системі охорони здоров’я, в освітній системі, регулювання трудової сфери. Уряд бере активну участь в підтримці конкурентоспроможності економіки. Велика частка господарської системи знаходиться в державній власності, проте управляється на принципах приватних підприємств, в яких держава виступає власником.

Освітня система Німеччини побудована на принципах загальної доступності і безоплатності, як і в більшості інших європейських країн. Останнім часом регіональні уряди намагаються вживати заходів щодо введення елементів оплати в систему вищої освіти, проте поки вищі навчальні заклади залишаються безкоштовними.

Основою системи охорони здоров’я Німеччини є обов’язкове страхування. Витрати на страхове покриття несе сам громадянин, проте в залежності від рівня його оплати частина витрат покривається або роботодавцем, або урядом. Крім цього приватні витрати на охорону здоров’я становлять близько 20% від усіх витрат. Що надають послуги госпіталі і лікарні в основному є державними, однак деяка частина є приватними некомерційними і приватними комерційними.

Пенсійне забезпечення і страхування від безробіття також перебувають у віданні держави. Частина пенсійних виплат здійснюється за рахунок власних заощаджень, але основна пенсія досі фінансується за рахунок податкових надходжень до бюджету; частина таких витрат становить 12% ВВП і, за прогнозами, в 2030 році має зрости до 13,8% ВВП.

1 січня 2002 року готівковий і безготівковий євро повністю замінює національні валюти дванадцяти країн – членів ЄС, включаючи і німецьку марку. Грошово-кредитна політика стала компетенцією Європейського Центрального банку (ЄЦБ). Німеччина у фінансовій сфері також зобов’язана дотримуватися Маастрихтські критерії (ці критерії порушувалися Німеччиною та низкою інших країн, тому офіційні органи ЄС пішли на деякі поступки, послабивши вимоги до жорсткого дотримання цих правил): бюджетний дефіцит не повинен перевищувати 3% ВВП; державний борг не повинен перевищувати 60% ВВП; рівень інфляції не повинен перевищувати 1,5 процентних пунктів від середнього значення показника трьох країн з мінімальними рівнями інфляції; процентні ставки не повинні перевищувати 2 процентних пунктів від середнього рівня процентних ставок трьох країн з мінімальними показниками інфляції.

Основною метою грошово-кредитної політики, що проводиться ЄЦБ, є збереження цінової стабільності. У ст. 105 Договору про Європейський Союз зазначено, що дана політика покликана забезпечити реалізацію цілей союзу, серед яких – високий рівень зайнятості, а також стійкий і неінфляційний зростання.

Зовнішній борг Німеччини на перший квартал 2007 року становив 4 298 377 мільйонів доларів США, однак цей зовнішній борг розрахований за методологією МВФ, коли зовнішнім боргом є заборгованість резидентів нерезидентам. Аналіз структури зовнішнього боргу (на перший квартал 2007 року 55,7% боргу припадало на банківський сектор) показує, що причиною такого великого боргу є високий ступінь розвитку банківської системи Німеччини. Банки активно беруть участь в міжнародному русі капіталів, активно працюють на зовнішніх ринках.

Німеччина є найбільшим в світі експортером; з 2001 року щорічно експорт перевищує імпорт, що є причиною припливу в країну великої кількості іноземної валюти. Проте за капітальними операціями спостерігається негативне сальдо: німецький капітал активно інвестується за кордон.

Німеччина є країною-кредитором, так як кількість абсолютних інвестицій за кордон перевищує кількість зобов’язань перед іноземцями. Чисті іноземні активи на кінець 2006 року склали 27,5% від ВВП.

Для Німеччини (як країни, багато в чому залежить від стану своїх експортних галузей) надзвичайно важливий курс національної валюти, так як саме він є одним з найголовніших чинників конкурентоспроможності на зовнішніх ринках.

У зв’язку з переходом на євро Німеччина втратила більшу частину суверенітету своєї фінансової системи. Разом з тим введення єдиної з іншими європейськими країнами валюти зміцнило позиції німецьких експортерів в сусідніх країнах, які і раніше були їх головними ринками збуту. Такі питання, як величина грошової маси, таргетування інфляції через механізм банківських кредитних ставок, повністю перейшли у відання ЄЦБ. З іншого боку, ЄЦБ відчуває сильний вплив Бундесбанку Німеччини.

Освіта ЄС і введення єдиної валюти зробило позитивний вплив на німецьку економіку, посилило її конкурентні переваги на традиційних ринках, знизивши транзакційні витрати і знівелювавши ризики коливань курсів.

Незважаючи на участь в процесі лібералізації міжнародної торгівлі в рамках ЄС, митні збори в Німеччині залишаються на досить високому рівні. За даними СОТ, у 2005 році середній рівень тарифних обмежень склав 5,4%, що є високим показником для розвинених країн.

Показник експортної квоти, який в 2005 році підвищився до 40,12%, свідчить про важливість міжнародної торгівлі для економіки Німеччини.

За даними Центру міжнародної торгівлі, основними експортними товарами є (2006 рік): енергосилове обладнання (18,89%); транспортні засоби, виключаючи залізничний транспорт (16,51%); електричним та електронним обладнанням (10,81%); пластмаси та вироби з них (4,5%); оптичні, фотографічні, технічні, медичні та інші прилади (4,13%); фармацевтична продукція (3,79%); сталь і чавун (2,54%); мінеральне паливо, змащувальні масла, дистиляти та інше (2,53%); органічні хімікати (2,45%); вироби зі сталі і чавуну (2,32%).

Посилання на основну публікацію