Господарська освоєність території Африки

Серед всіх великих географічних регіонів світу саме Африка виділяється сильним переважанням традиційних видів природокористування. Найбільше вплив на загальну господарську освоєність її території, як і колись, надає сільське господарство, яке відрізняється значною різноманітністю. Вчені виділяють в Африці принаймні три системи сільського господарства: 1) екстенсивно-скотарську; 2) землеробську, засновану на природній родючості грунту (з підрозділом її на підсічно-вогневе, залежних і беззалежное землеробство); 3) землеробську, засновану на штучній підтримці родючості грунту (плантационное землеробство і скотоводческо-хліборобське господарство).

За даними ФАО, на рубежі XX і XXI ст. в Африці обробляється 200 млн га земель (32% території, придатної для оранки), а 900 млн га використовуються в якості постійних пасовищ. Але при цьому в більшості субрегіонів континенту частка оброблюваних земель в структурі земельного фонду «не дотягує» до середньосвітового показника (11%). У Північній і Центральній Африці вона складає всього 4-5%, в ??Південній – близько 6, в Східній – 8,5 і тільки в Західній – 11%. А частка пасовищ у структурі земельного фонду більшості субрегіонів, навпаки, перевищує середньосвітовий рівень, причому в Південній і Східній Африці вона досягає 40-50%.
Однак в останні десятиліття поряд із сільським господарством все більший вплив на господарське освоєння континенту стали надавати розвиток промисловості, особливо гірничодобувної, і «міський вибух».

У результаті сукупного впливу цих факторів (та ще на тлі крайньої економічної відсталості більшості країн Тропічної Африки) економіко-екологічна ситуація на континенті помітно погіршилася.

У найбільшій мірі погіршення проявилося в деградації земель. Наприкінці 1990-х рр.. частка земель, деградованих внаслідок антропогенного втручання, склала вже 17% від усієї території Африки. Серед видів такої деградації перше місце належить водної та вітрової ерозії, хоча і хімічна деградація теж починає позначатися. З факторів деградації особливо виділяється опустелювання, яке, за даними ФАО, торкнулося вже 46% території континенту, за ним слідують збезлісення, нераціональне землеробство, надексплуатація земель. Що ж стосується ступеня такої деградації, то не набагато більше 1/3 її відносять до легкої, близько 2/5 – до помірної і ще 1/5 – до високої і дуже високою.

На загальну економіко-екологічну обстановку в Африці впливають і спостерігаються останнім часом кліматичні зміни. Хронічним явищем тут стали посухи, які захоплюють вже не тільки традиційно арідні райони, а й дещо краще зволожені території. Однією з причин цього явища було зведення лісів, загальна площа яких у 1990-2000 рр.. зменшилася більш ніж на 50 млн га. За середньорічними темпами зведення лісів (0,7%) Африка вийшла на перше місце в світі.
З позицій географії ще більший інтерес представляє знайомство з зональної господарської освоєнням території Африки. Цей аспект найбільш детально вивчили географи-африканісти Інституту географії РАН. Одним з результатів цієї роботи стала карта стану природного середовища Африки (рис. 146).

Малюнок 146 показує, що в субтропічній зоні Північної Африки природне середовище внаслідок давнього сільськогосподарського освоєння піддалася сильним змінам. Більшість лісів тут вже зведено, а замінили їх сільськогосподарські угіддя або чагарникові зарості. В окремих місцях вогнища сильного зміни природного середовища пов’язані з промислово-міської агломерації.
У великій зоні тропічних пустель і напівпустель природне середовище або не змінена, або змінена поки слабо. Але на цьому фоні виділяються окремі місця з дуже сильно і сильно зміненій середовищем. У більшості своїй вони збігаються з великими нафтовими і газовими промислами в межах Сахари, а також із смугою зрошуваного землеробства в долині Нілу.

У зоні саван і рідколісь природне середовище виявилася зміненою сильно і дуже сильно. Перш за все це відноситься до тієї її частини, яка простягається вздовж південного краю Сахари (Сахель). Тут на якості природного середовища особливо сильно позначається перевипасання худоби. Але чимале негативний вплив надає і традиційна підсічно-вогнева система землеробства.
Підсічно-вогневе землеробство – один з найбільш екстенсивних видів сільського господарства. При ньому після вирубки або пожога ділянки савани його зазвичай використовують для посіву один-три роки поспіль, а потім на кілька років, а іноді навіть на 20-30 років закидають, щоб грунт могла відновити свою родючість. Обробка ділянки ведеться вручну, а обробляють на ньому найчастіше просяні культури.

У зоні тропічних і екваторіальних лісів сільське господарство значно більш різноманітно. Тут обробляють зернові культури (кукурудзу, просо, сорго), бульбоплоди (ямс, маніок, батат), займаються розведенням великої та дрібної рогатої худоби. Тому в деяких районах цієї зони природне середовище змінена сильно, а в місцях зосередження плантацій тропічних культур – навіть дуже сильно. Треба враховувати і те, що в цій зоні частина жителів також займається підсічно-вогневим землеробством, і те, що тропічні ліси піддаються все більш інтенсивної вирубки, перетворює їх в рідколісся.

Судячи по малюнку 146, зона сухих лісів, рідколісь і саван у Центральній і Східній Африці поки випробувала щодо помірні зміни природного середовища. Але й тут виділяються окремі райони, де вона піддалася більш сильних змін. В основному вони збігаються з районами розвитку гірничодобувної промисловості в ДР Конго, Замбії, Ботсвані.

Пустелі Південно-Західної Африки за характером зміни природного середовища нагадують Сахару, а субтропіки Південної Африки – смугу вздовж узбережжя Середземного моря в Магрибі. У субтропіках головне вплив на природне середовище роблять плантационное сільське господарство, промисловість і великі міста.

У підсумку вивчення стану природного середовища в Африці вчені-географи дійшли висновку, що «слабозаселенная і сільськогосподарська» Африка фактично виявляється досить обжитим континентом, а її природні ландшафти навіть у слабозаселенних районах піддалися активному перетворенню і вже трудновосстановімих. [74] У цьому світлі особливо важливо згадати про те, що останнім часом країни Африки, розташовані на південь від Сахари, розробили програму охорони земельних ресурсів. Розпочато також здійснення ряду планів по боротьбі з опустелюванням.

Посилання на основну публікацію