Гірські системи Африки

Загальна характеристика гірських систем Африки

Рельєф материка в основному рівнинний, піднятий над рівнем моря на 750 м, гір не багато, але вони є.

У південній частині материка розташовані Драконові і Капские гори, а на півночі і північному заході тягнуться хребти Атласу.

Гори розташовані на території Алжиру, Марокко, Тунісу. Свою назву вони отримали по імені героя давньогрецької міфології.

Атлас має протяжність 2092 км і з геологічної точки зору відноситься до Альпійсько-Гімалайської складчастості. Вершина Атласу розташована на території Марокко – гора Тубкаль, висота якої 4167 м.

В межах Сахари знаходяться нагір’я Ахаггар і Тібесті, а на південний схід від них – Ефіопське нагір’я і Східно-Африканське плоскогір’я.

На материку і островах знаходиться близько 30 вулканів, серед яких є діючі.

Вершиною Африки є вулкан Кіліманджаро, висота якого 5895 м.

На сході Африки, в межах Уганди, Руанди, і Демократичної Республіки Конго, розташувалися гори Вірунга – це ланцюг, що складається з 8-ми вулканів, серед яких найактивнішим є вулкан Нірагонго.

Гори простяглися на 149 км і займають площу 775 тис. Кв. км.

На території Південно-Африканської Республіки тягнуться найстаріші гори материка – Капские, освіту яких відбулося 380 млн. Років тому.

Протяжність гір становить 480 км, а найвищою точкою є гора Компасберг, що піднімається над рівнем океану на 2502 м.

Капские гори представлені безліччю коротких і паралельних хребтів, між якими пролягають долини і западини.

На самому півдні гори стають масивами, віддаленими одна від одної.

У 500-х км від Капських гір знаходяться Драконових гір, що проходять по території ПАР, Лесото, Свазіленду, розтягнувшись на 1 169 км. Їх найвища точка – гора Тхабана-Нтленьяна, що досягає висоти 3382 м.

Другий за висотою водоспад світу Тугела знаходиться в цих горах і складається з 5-ти каскадів. Вода падає з висоти 918 м над землею.

Атлаські гори

Атлаські гори, північні вершини яких є гряду декількох хребтів, знаходяться між Середземним морем і Сахарою.

При довжині 2092 км, вони мають ширину 1020 км.

Тільки в Європі використовується термін «Атлаські гори», місцеві жителі називають кожен конкретний хребет, тому умовно гори діляться на 4-е регіону:

  • Високий Атлас;
  • Телль-Атлас;
  • Середній Атлас;
  • Сахарський Атлас.

Гори досягають висоти над рівнем моря 2000-4000 м. Між гірськими хребтами розташовуються внутрішні плато і рівнини.

Атлаські гори беруть участь у формуванні клімату Європи та Африки, захищаючи Європу від впливу Сахари з одного боку, а з іншого боку, не пропускаючи вологе повітря з моря, сприяють утворенню пустелі.

За легендою ця земля належала суворому африканського царю Атланту, який відмовив у гостинності Персею. Озлоблений Персей перетворив могутнього Титана в величезні гірські гряди.

Хребти Високого Атласу тягнуться в довжину на 700 км і розташовуються від мису Гір в Марокко до кордону з Алжиром.

Хребти, розділені між собою долинами і зниженнями рельєфу, складаються з вапнякових гряд і плато.

У хребтах Високого Атласу бере початок багато річок, що несуть свої води на північ. Водотоки південного напрямку сильніше схильні до випаровування. Деякі з них виникають тільки в період випадання дощів.

На заході Високого Атласу розташовується вершина гір – гора Тубкаль, вірніше – Джебель-Тубкаль, покривається товстим шаром снігу в зимовий період.

Це центр гірськолижного спорту в Африці.

Середній Атлас проходить в центральній частині Марокко і складається з безлічі вапнякових вершин, які переходять на заході в плоскогір’я.

Вершини мають висоту до 3000 м, а плоскогір’я – максимум 1000 м.

Основна частина протікають тут річок несе свої води в Атлантичний океан. Безстічні озера розташовуються на висоті понад 1300 м. Серед них – Азіза, Абахай, Сіді-Алі.

Середній Атлас як би триває хребтом Телль-Атлас, що йде до Тунісу. Його довжина становить 1500 км, а ширина близько 100 км.

Найбільші алжирські міста розташувалися біля підніжжя його хребтів, включаючи столицю країни – місто Алжир.

Недалеко від морського узбережжя в горах знаходиться найглибша африканська печера – Ану Іффліс або «печера гієни».

Вхід в печеру знаходиться на висоті понад 2000 м, а вглиб вона йде на 1170 м.

Четвертий хребет отримав назву Сахарський Атлас. Проходить він на території Марокко і Тунісу майже паралельно Телль Атласу.

Розділяє їх між собою велике плато – по суті своїй це долина річки Шеліфф.

Під час дощів скупчилася вода утворює безліч солоних невеликих озер. Це найдовший водотік Алжиру, що простягнувся на 720 км. Більшість річок цього хребта пересихають, залишаючи після себе сухі русла – ваді.

Клімат і природні зони Атлаських гір

Природні умови цього регіону дуже різноманітні.

На південних схилах гір утворилися спекотні тропіки, де опадів випадає дуже мало, а температура дуже висока.

З Сахари дме гарячий задушливий вітер сироко і руйнівні пилові бурі.

Для внутрішніх районів Атласу характерний сухий континентальний клімат, що характеризується жарким літом і холодною зимою.

У районах високогір’я випадає сніг лежить 4-5 місяців.

Флора представлена ​​напівпустельними і степовими видами – злаками і низькорослими чагарниками.

Середземноморський клімат характерний для тієї частини гір, яка найближче підходить до Середземного моря.

Північні гірські схили щорічно отримують опадів понад 1000 мм – тут досить тепла зима і прохолодне літо, особливо на узбережжі Атлантики.

Тут ростуть змішані, і навіть вічнозелені ліси і низькі чагарники.

Первинна рослинність регіону сильно змінена господарською діяльністю людини. У минулому ліси займали третю частину гір, сьогодні ж на їх місці напівпустелі і сільськогосподарські угіддя.

Місцеві жителі займаються вирощуванням винограду, оливок, цитрусових культур, інжиру, абрикосів. Вирощують фінікову пальму і злакові культури.

Під пасовищами зайняті ділянки, покриті травами і чагарниками.

Природа тут ніби з’єднала два світи – африканський і європейський.

На півночі Атласу зростає клен, корковий дуб, лузітанскій дуб, ліванський кедр, лавр.

Місцеві ендеміки можна зустріти на висоті 1300 м – це атласский кедр, а на висоті 1800 м – нумідійська ялиця, яка трапляється тільки на території алжирського Атласу.

У європейському ландшафті добре представлений бук, якого зовсім немає в Атлаських горах, зате багато ялівцю, берберійська туї, алеппской сосни, кам’яного дуба.

Гірську фауну представляють ящірки, змії, дрібні гризуни – зайці, миші, дамани, а також комахи.

З хижаків є шакали, пантери, гепарди. Живуть мангусти, каракали, тхори, дикі кабани.

У районах оазисів зупиняються на відпочинок перелітні птахи.

У далекому минулому в Атлаських горах мешкали бурі ведмеді, які разом з берберійська левами вважаються вимерлими.

Не тільки для Атлаських гір, а й в цілому для континенту рідкісним і дуже цінним видом є Магрибські макаки, ​​єдині на планеті яких немає в Азії.

Також для Атласу рідкісними і уразливими тваринами стали гривастих барани і муфлони.

Посилання на основну публікацію