Географія та історія Сирії

Сирія – президентська республіка, унітарна держава, що складається з 14 губернаторів (мухафаз). Глава держави – президент. Законодавчий орган – Народна Рада. Столиця – Дамаск (1600000. Чол.). Географічне положення: Південно-Західна Азія. Межує з Туреччиною, Іраком, Йорданією, Ізраїлем, Ліваном. Має вихід до Середземного моря. Площа: 185,2 тис. Км2.

Населення: 19400000. Чол. Араби (90%), курди, вірмени. Міське населення 55%, найбільші міста: Алеппо, Хомс. ВВП на душу населення: 4 800 дол. США. Грошова одиниця: сирійський фунт.

Сирія – середземноморська країна, розташована в самому центрі регіону, де десятиліттями стикаються інтереси Сходу і Заходу, спалахують криваві конфлікти. Тут саме повітря насичене запахами нафти і пороху, а кордони між країнами поділяють не мирно сусідять народи, а протиборчі армії.

Велика частина території Сирії являє собою піднесене кам’янисте плато, зайняте Сирійської пустелею. Тільки на півдні і вздовж західного кордону вузької ланцюгом простяглися гори. На південь від столичного Дамаска піднімається масив Ед-Друз, що складається з безлічі вимерлих вулканів.

Клімат Сирії субтропічний середземноморський, у внутрішніх районах континентальний. Літо спекотне, посушливе, зима м’яка, з дощами. У горах часом трапляються снігопади.

Територію Сирії перетинають великі річки – Оронт (Оронт) і Євфрат з лівими притоками Белих і Хабур. Обидві річки відіграють найважливішу роль у зрошенні сільськогосподарських земель.

У надрах країни містяться запаси нафти, хромових і марганцевих руд, фосфатів.

Сучасне сирійське держава з’явилася після Першої світової війни, коли Франція отримала від Ліги націй мандат на управління Сирією і Ліваном, а Великобританія – Палестиною та Транс-Йорданією. До цього часу поняття «Сирія» охоплювало всі ці чотири країни і невеликі райони на півдні сучасної Туреччини і на північному заході Іраку. Таким чином, історія Сирії до 20 ст. відноситься до набагато більш великій території – так званої Великої Сирії.

Сирія – країна найдавнішої цивілізації, але в її багатовікової історії практично не було жодного тривалого періоду мирного і стабільного розвитку. Не багато знайдеться у світі держав і з такою кількістю іноземних правителів.

У 16-15 вв. до н. е. територія Сирії була завойована єгипетськими фараонами, до цього часу сходить перетворення Дамаска в найбільший на Близькому Сході центр торгівлі та ремесел. З 14 в. до н. е. у внутрішні райони Сирії стали проникати семітські племена арамеїв. В кінці 11 ст. до н. е. Дамаск був підкорений царем Ізраїльсько-іудейського держави Давидом. Потім тут виникло царство, засноване арамеями, заселили оазис Дамаска. Пізніше це царство було завойовано Ассирією, потім входило до складу Нововавилонського царства, Персії та держави Олександра Македонського. У 64 р. До н.е. е. країна стала провінцією Римської імперії.

У 7 в. Сирія увійшла в Арабський халіфат. З цього часу тут поширилися іслам і арабську мову. У 661-750 рр. Дамаск став столицею халіфату Омейядів – цей період вважають «золотим віком» столиці та всієї держави.

З 10 до початку 16 ст. Сирія перебувала під владою тюркських правителів, хрестоносців, єгипетських мамлюків, а в наступні чотири століття входила до складу Османської імперії.

На території країни постійно виникали дрібні князівства, які прагнули до незалежності, процвітали різні єретичні секти і таємні вчення, які проповідували революційні політичні та релігійні погляди і готові втягнути своїх прихильників у зіткнення з центральною владою. Господарство країни підривали страшні епідемії чуми, а в 1401 р тюрко-монгольський полководець Тимур, який захопив Дамаск і Халеб, відняв у Сирії її головне надбання – кращих майстрів, масово переселивши їх в Самарканд.

У 1920-1943 рр. Сирія управлялася французами, залишили помітний слід в культурі країни. Країна прагнула до незалежності всяку ціну, тому в 1958 р, після арабо-ізраїльських воєн, відбулося злиття Сирії та Єгипту в одну державу – Об’єднану Арабську Республіку. Цей союз не витримав випробування часом – занадто різними були інтереси і політичні цілі двох арабських країн.

У 1961 р була проголошена суверенна Сирійська Арабська Республіка.

Населення сучасної Сирії досить однорідно – більшість тут складають араби. Крім того, в Сирії проживають курди, вірмени, черкеси, туркмени, ассирійці. У країні знайшли притулок біженці з Лівану, де в 70-х роках 20 ст. спалахнула громадянська війна. Більшість жителів країни – мусульмани-суніти, кожен десятий сирієць сповідує християнство. Невелике число сирійців належить до юдейського віросповідання, а частина курдів, які називають себе езідами, сповідує зовсім особливу релігію, що представляє собою поєднання язичництва, зороастризму, іудаїзму, християнства та ісламу.

Сирія – аграрно-індустріальна країна. Близько третини національного надбання виробляється в сільському господарстві. На півночі і заході Сирії переважають посіви пшениці, ячменю, бобових, цукрових буряків, картоплі. Бавовник, овочі, баштанні культури вирощують на зрошуваних землях. Уздовж середземноморського узбережжя розкинулися плантації цукрової тростини, бавовнику, плодових культур і винограду.

До традиційних галузях промисловості відносяться харчова, текстильна, шкіряно-взуттєва, промисловість будівельних матеріалів. За роки незалежності закладені основи сучасної індустрії, розвивається нафто- і газовидобувна галузь, виробництво пластмас, добрив, побутової техніки.

Зростає приплив туристів у країну – їх приваблюють пам’ятники часів античності та середньовіччя – розвалини стародавньої столиці Пальміри, фінікійських міст, фортець хрестоносців, багатющі колекції музеїв Дамаска.

Посилання на основну публікацію