Географія та історія Чорногорії

Чорногорія – республіка. Глава держави – президент. Законодавчий орган – Скупщина. Столиця – Цетіне (15 тис. Чол.). Географічне положення: південний схід Європи, північна частина Балканського півострова, на Адріатичному узбережжі. Межує з Албанією, Хорватією, Сербією, Боснією і Герцеговиною, Чорногорією. Площа: 14 тис. Км2.

Населення: 0,7 млн. Чол. Чорногорці (45%), серби (28%), боснійці (8%), албанці (5%), хорвати, румуни. Міське населення 51%. ВВП на душу населення: 11110 дол. США. Грошова одиниця: євро.

Чорногорія – країна, яку створили люди, гори і море. Гори, вкриті густими хвойними лісами, займають близько половини її території. Темний ліс на горах і море на горизонті – це і є Чорногорія, або Црна Гора, як називають свою країну чорногорці. Краще не передати особливості і колорит місцевого ландшафту.

На територію цієї країни потужно «вторгається» Дінарськоє нагір’я. Його окраїнні хребти підносяться над узбережжям, місцями круто обриваючись до берегової лінії. Вони утворюють вузьку, але незвичайно мальовничу смугу Адріатичного узбережжя. Особливий колорит Чорногорії надають пам’ятники минулого – давньоримські, візантійські, венеціанські, турецькі, австро-угорські фортеці і замки, церкви і руїни античних храмів, вілли і рибальські села, налічують десяток століть.

Ще однією особливістю країни є те, що чорногорці складають менше половини її населення. І чорногорці, серби яких тут понад третини від загального числа жителів, – сповідують православ’я. І ще одна цифра – в Чорногорії в містах живе всього половина населення, це, мабуть, найнижчий показник у Європі.

Клімат в різних кінцях цієї зовсім невеликої країни разюче відрізняється. На узбережжі він середземноморський, у внутрішніх районах – помірний континентальний, а в горах – субальпійський.

Якщо на узбережжі і в районі Скадарського озера сніг – велика рідкість, то в горах сніговий покрив може досягати 5 м і зберігається протягом декількох місяців.

Історія Чорногорії веде відлік з появи в 7 в. на Балканському півострові слов’янських племен. У формуванні чорногорського народу важливу роль відіграло плем’я дуклян, тому до 11 в. ці місцевості носили назву Дукля, а потім Зета. Назва «Чорногорія» з’являється в історичних документах багато пізніше. З кінця 12 в. Дукля входила до складу сербської держави. Відділення чорногорців від сербів почалося в 14 в. – З утворенням самостійної Чорногірського князівства і незалежної православної церкви.

1499 р Чорногорія була включена до складу Османської імперії, але, на відміну від сусідніх областей, турецьким завойовникам не вдалося встановити повний контроль над країною. Чорногорці запекло опиралися, завдаючи ударів ворогу і потім скорився в непрохідних гірських лісах.

Свободу Чорногорія здобула в 1878 р в результаті російсько-турецької війни. У 1918-1941 рр. вона входила до складу королівства Югославії, а потім стала однією з шести республік югославської федерації. Після розпаду федерації Чорногорія опинилася у складі так званої «Малої Югославії» – Республіки Сербія і Чорногорія.

У 2006 р Чорногорія стала незалежною державою.

У промисловості індустріально-аграрної Чорногорії переважають видобувна (боксити, свинцево-цинкові руди), металургійна, машинобудівна і харчова галузі. У сільському господарстві головну роль відіграє тваринництво на полонинах, вирощування зернових, цитрусових і винограду. Орні землі займають менше десятої частини території країни.

Значну частку бюджету країни складають доходи від туризму. Великою популярністю в Європі користуються курорти Адріатичного узбережжя Чорногорії, а також історичні та природні пам’ятки, серед яких колишня столиця країни – місто-музей Цетіньє, Скадарське озеро, каньйон річки Тара.

Посилання на основну публікацію