Географія і історія Оману

Оман – абсолютна монархія (султанат), унітарна держава, що складається з 5 регіонів і 4 губернаторств (мухафази). Глава держави – султан. Законодавча влада належить султану і Консультативної ради. Столиця – Маскат (0600000. Чол.). Географічне положення: Південно-Західна Азія, схід Аравійського півострова. Омивається Аравійським морем і Оманским затокою. Межує з ОАЕ, Саудівською Аравією, Єменом. Площа: 212 тис. Км2.

Населення: 3200000. Чол. Араби (80%), пакистанці, перси. Міське населення 73%. ВВП на душу населення: 25600 дол. США. Грошова одиниця: ріал Омана.

Оман розташований на південному сході Аравійського півострова, його береги омиваються водами Оманської затоки і Аравійського моря. Оману також належить невеликий півострів Мусандам в Ормузькій протоці, розташований північніше Об’єднаних Арабських Еміратів.

Країна займає вагоме становище в Південно-Західній Азії – Оман контролює вхід в Перську затоку і має великі можливості для морської торгівлі. Уже сім тисячоліть тому тут існували порти, через які відбувався обмін товарами між цивілізаціями Межиріччя, Індії та Єгипту. А в першій половині 19 ст. країна контролювала всю морську торгівлю в акваторії Аравійського моря.

Велика частина поверхні Омана покрита горами. Тільки узбережжі Оманської затоки оздоблює вузька смужка низовини, що відокремлює від моря гори Хаджар. У центральні райони країни вторгається пустеля Руб-ель-Халі. Південні райони – кам’янисті і піщані пустелі, порізані руслами тимчасових водотоків – вади.

Клімат країни тропічний. Літо у внутрішніх районах дуже жарке і сухе, а на узбережжі більше вологе, зима тепла і суха. В Омані немає постійних річок. Водопостачання здійснюється з численних колодязів і підземних джерел, що виходять на поверхню біля підніжжя гір.

У надрах Оману і континентального шельфу біля його берегів залягають великі запаси нафти і природного газу. Відкрито родовища мідної, залізної та марганцевої руди, кам’яного вугілля, хрому, золота і срібла.

У 1 тис. До н. е. на територію Оману стали проникати кочові арабські племена. У 7 в. країна увійшла до складу Арабського халіфату. У 751 р місцеві жителі об’єдналися навколо обраного ними духовного глави (імама), і Оман став незалежним імаматом.

Населення країни в той час у більшості належало до секти харіджітов – у перекладі з арабської «розкольників». Харіджити були першою сектою, що відкололася від ісламу, причому з причин, в основному, політичним. Харіджити були непримиренними ворогами ісламської знаті і великого приватного землеволодіння; вони виступали проти соціальної нерівності всередині громад. У секті склалося уявлення про справедливій державі, де всі мусульмани будуть рівні, навіть вчорашні раби. На чолі такої держави повинен стояти гідний виборний глава – імам-халіф. Харіджити вважали, що імам-халіф має обиратися, його можна змістити і навіть піддати суду за тяжкі злочини. Влада імама не повинна передаватися у спадок.

З деякими перервами країна залишалася незалежною до 18 в. На порозі 19 ст. в результаті внутрішньої боротьби між харіджітов і прихильниками ортодоксального ісламу територія країни була розчленована на три частини – імамат Оман, султанат Маскат і так званий Договірний Оман (з 1971 р – ОАЕ).

У період правління Саїда бен Султана (1807- 1856 рр.) Влада Оману поширилася на узбережжі Східної Африки аж до Занзібару. На Занзібар навіть була тимчасово перенесена столиця країни, що розбагатіла завдяки торгівлі африканськими рабами і слоновою кісткою.

З того моменту, як в 1964 р розробляти перші нафтові свердловини Оману дали нафту, зміни в країні стали невідворотними. У 1970 р Маскат і Оман утворили єдину державу – Султанат Оман, на престол якого зійшов султан Кабус Бен Сайд, сучасний політичний лідер, який почав широку програму реформ.

Серед жителів Омана переважають нащадки племен араб-аріба («чистокровні» араби) і мусту-аріба («змішані» араби), інша частина населення – перси і белуджі. Більшість сучасних оманцев – прихильники Іба-дитячо напрямку в ісламі, яке сходить до поглядів харіджітов.

Основа економіки країни – видобуток нафти і природного газу. В Омані ведеться широке будівництво, працюють нафтопереробні, хімічні та харчові підприємства; в значних обсягах добувається мідна і Хромова руда.

У сільському господарстві зайнято близько половини працюючих, проте роль цієї галузі постійно знижується. Сільськогосподарські угіддя розташовані на гірських терасах, плато, в оазисах. Оман спеціалізується на виробництві овочів і фруктів – фініків, лаймов, яблук, манго, бананів. У невеликих кількостях тут вирощують сорго, люцерну, ячмінь, пшеницю, кукурудзу.

Зберігають значення і традиційні ремесла – виготовлення холодної зброї, виробів зі шкіри, вовняних тканин, а також рибальство. У пустельних районах все ще існує кочове скотарство.

Посилання на основну публікацію