Географічні аспекти розвитку світової енергетики

Світове виробництво і споживання палива і енергії мають і яскраво виражені географічні аспекти, регіональні відмінності. Перша лінія таких відмінностей проходить між економічно розвиненими і країнами, що розвиваються, друга – між великими регіонами, третя – між окремими державами світу.
Співвідношення країн Півночі і Півдня в світовому виробництві та споживанні палива та енергії за останній час істотно змінилося. Перевага Півночі над Півднем став поступово зменшуватися, про що свідчать дані таблиці 79.

Перший висновок полягає в тому, що вже до початку 1990-х рр.. за абсолютними розмірами виробництва енергоресурсів країни Півдня перевершили країни Півночі, причому надалі цей порався зростав і на початку XXI в. продовжує збільшуватися. Це пояснюється, з одного боку, зростаючим споживанням палива та енергії в самих країнах Півдня, а з іншого – тією роллю, яку вони грали і продовжують грати у задоволенні енергетичних потреб країн Півночі. Не випадково і ті й інші країни давно вже пов’язують потужні і в цілому досить стабільні енергетичні «мости», за якими енергоресурси з країн, що розвиваються доставляють в розвинені країни; вперше чергу це відноситься, звичайно, до нафти.

Другий висновок полягає в тому, що поступово змінюється і співвідношення країн Півночі і Півдня в споживанні первинних енергоресурсів: ще в 1990 р. воно становило 64:36, а до 2020 р., за розрахунками, досягне вже 50:50. Це означає, що за даний період часу абсолютні обсяги споживання ПЕР в країнах, що розвиваються зростуть приблизно в 2,4 рази. Такий «енергетичний бум» в країнах Півдня пояснюється кількома причинами. Серед них можна назвати більш високі в цих країнах темпи економічного зростання (особливо в деяких країнах АТР, нових індустріальних країнах і країнах – членах ОПЕК), розвиток в них енергоємних базових галузей промисловості, впровадження енергоємних технологій, створення сучасної інфраструктури.

Співвідношення великих регіонів світу в споживанні палива та енергії за останні десятиліття також істотно змінилося. Ще в 1980 р. перше місце за цим показником займала Північна Америка, друге – зарубіжна Європа, третє – зарубіжна Азія, четверте – СРСР, а далі йшли Латинська Америка, Африка і Австралія з Океанією. До кінця 1990-х рр.. на перше місце вийшла зарубіжна Азія, відтіснила Північну Америку на другу, а зарубіжну Європу – на третє місце. При цьому потрібно, звичайно, мати на увазі, що структура споживання джерел енергії в кожному з цих регіонів має свою специфіку. Наприклад, в енергоспоживанні зарубіжної Європи, Північної Америки, Африки (40-45%) і в ще більшому ступені Латинської Америки (св. 60%) перше місце займає нафту, в Австралії на першому місці стоїть вугілля, а в країнах СНД – природний газ . Друге місце в цій структурі в зарубіжній Європі, Африці та Австралії займає вугілля, в Північній і Латинській Америці – природний газ, а в країнах СНД – нафту.

Звернемося тепер до даних про виробництво і споживання первинних енергоресурсів в окремих країнах світу. Найбільший інтерес в цьому випадку має знайомство з найбільшими виробниками і споживачами палива та енергії. Подання про найбільших виробників дає таблиця 80.
При аналізі таблиці 80 звертає на себе увагу те, що до переліку країн-виробників входять п’ять держав «великої сімки» країн Заходу, дев’ять великих нафтовидобувних країн світу, що розвивається, а також Росія, Китай, Індія, Австралія, ПАР і Норвегія. Додамо, що слідом за цією двадцяткою йдуть Ірак, Кувейт, Японія, Казахстан, Україна, Аргентина, Польща, Малайзія, Лівія і Колумбія.
Як і можна було очікувати, при визначенні черговості країн за показником абсолютних обсягів споживання палива і енергії, ранжир їх виходить трохи іншим (табл. 81).
Неважко визначити, що в таблиці 81 фігурують всі країни «великої сімки», так звані ключові країни, що розвиваються (Китай, Індія, Бразилія, Мексика), з нових індустріальних країн – Республіка Корея, з країн СНД – Росія та Україна, а також ще кілька держав, розташованих у різних регіонах світу. Слідом за цією двадцяткою йдуть Саудівська Аравія, КНДР, Венесуела, Таїланд, Туреччина, Казахстан, Аргентина та ін

Ще більший інтерес представляють відомості про душовому споживанні палива та енергії, які свідчать про надзвичайно великих відмінностях між окремими країнами (рис. 65). До групи з дуже високим душовим споживанням потрапляють США, Канада, Австралія, половина країн зарубіжної Європи, деякі країни СНД. У групі з високим і середнім душовим енергоспоживанням виявляються інші країни Європи, країни Латинської Америки, а також деякі країни Азії та Африки. У групі країн з низьким душовим енергоспоживанням переважають азіатські країни, але є серед них і африканські.

Нарешті, до групи країн з дуже низьким душовим споживанням палива та енергії відносяться переважно-як і слід було очікувати – країни Тропічної Африки. Судячи по малюнку 65, діапазон відмінностей по цьому найважливішому показнику воістину величезний: від 11 000 кг на душу в США до 8 кг на душу в Чаді. Але насправді ці відмінності ще більш великі, оскільки в невеликих нафтовидобувних країнах показники душового енергоспоживання виявляються ще більш високими, ніж у США: в Катарі воно досягає 35 тис. кг, в ОАЕ, Бахрейні, Кувейті та Брунеї – 11-17 тис. кг умовного палива на душу населення.
Подання про головні експортерах і імпортерах енергоресурсів дають дані, що містяться в таблиці 82.

Неважко помітити, що серед десяти провідних країн – експортерів палива та енергії переважають експортери нафти і тільки Австралія (почасти також Канада і Росія) експортує та інші види палива. Серед десяти провідних країн-імпортерів переважають високорозвинені країни Заходу, багато в чому залежать від імпорту енергоресурсів.

Росія отримала у спадок від Радянського Союзу дуже потужний паливно-енергетичний комплекс, але в 90-х рр.. ХХ в. виробництво первинних енергоресурсів у країні зменшилася більш ніж на 1/4. Одночасно змінилася структура виробництва первинних джерел енергії, в якої знизилися частки вугілля та нафти і зросла частка природного газу, що перевищила 50%. Незважаючи на таке зниження, на думку фахівців, ПЕК Росії і в роки реформ залишався чи не найбільш стабільним сектором економіки країни. Більш того, його частка в загальному промисловому виробництві збільшилася з 11-12% в 1991 р. до 30% у другій половині 1990-х рр.. Росії вдалося також зберегти частину своїх колишніх позицій на світовому ринку палива: саме ПЕК дає до 40% (30-40 млрд дол на рік) всіх її валютних надходжень. Згідно з прогнозом Міністерства палива та енергетики РФ, за сприятливих умов До 2020 р. видобуток нафти в країні може зрости до 350 млн т, вугілля – до 400 млн т, а природного газу – до 750 млрд м3.

Посилання на основну публікацію