Гендерна рівність/нерівність в Нідерландах

Незважаючи на те що з точки зору дотримання прав людини Нідерланди є благополучною країною, проблема дискримінації жінок все ще досить гостра.

За ступенем інтенсивності проведеної гендерної політики серед країн Європейського союзу Нідерланди займають проміжне положення між скандинавськими країнами (лідирують в рейтингу) і Грецією, Іспанією, Італією.

Аж до 1970-х років в нідерландському суспільстві існували чіткі уявлення про межі допустимого для жінки: їй пропонувалося перебувати вдома, піклуватися про дітей і у всьому покладатися на чоловіка. Перші зміни, що почалися в 1980-х роках, були викликані в першу чергу економічними причинами. Податковий тягар для працюючого населення стало занадто важким, і в зв’язку з цим уряд спробував збільшити кількість платників податків за рахунок залучення жінок в трудову діяльність за допомогою створення системи дитячих дошкільних установ. Ефективністю цього заходу пояснюється досить висока економічна активність жінок. Суспільство схильне розглядати жінку вже в біматричних проекції – як матір і дружину, але одночасно як громадянина і найманого працівника. Дедалі більшого поширення набуває модель сім’ї «з двома годувальниками».

У королівстві працюють 59% жінок, хоча близько 2/3 жінок трудяться неповний робочий день.

Жінки частіше страждають від безробіття (відсоток жіночого та чоловічого безробіття становить 6,5% і 4,4% відповідно), у них менше можливостей просунутися по службі, вони рідше займають високі пости, перш за все через неповної зайнятості. Жінки, що працюють в приватному секторі, заробляють на 23% менше чоловіків.

Набагато гостріше проявляється соціальна дискримінація щодо іммігранток (в основному уродженок Туреччини, Марокко, Сурінаму, Антильських островів, Кабо-Верде). Вони не можуть знайти роботу, відповідну їх досвіду і кваліфікації, часто змушені працювати в традиційному для цієї групи населення секторі: виховательками в дитячих дошкільних установах, медсестрами, санітарками. Більшість з них живуть за межею бідності, а постійні позики у банків лише посилюють їхнє становище. Серед іммігранток особливо великий відсоток матерів-одиначок, яким не доводиться розраховувати на матеріальну підтримку з боку колишніх чоловіків. Подібна невлаштованість призводить до серйозних проблем зі здоров’ям, а для лікування часто немає ні фізичних, ні матеріальних можливостей.

Держава не пропонує ефективних заходів дозволу всіх цих проблем, і часто його підтримка зводиться лише до виплати мінімального соціальної допомоги. Згідно з доповіддю міністерства юстиції (червень 2006 року), з 40% жителів королівства, в тій чи іншій мірі зазнали домашнього насильства, чотири п’ятих становили жінки.

Нідерланди відносяться до групи країн першої хвилі суфражизму (кінець XIX – початок XX століття). Депутати від нідерландських організацій брали активну участь і в міжнародній суфражістском діяльності (Міжнародний союз за жіночу рівноправність, III Конгрес жінок в Копенгагені і ін.).

Жінки отримали пасивне виборче право в 1917 році, активну – в 1919 році.

За підсумками виборів 2006 року частка жінок у Другій палаті парламенту склала 36,67% (55 місць з 150). Найбільше місць в парламенті отримали жінки-депутати від партії «Християнсько-демократичний заклик» і Партії праці. У Першій палаті жінки в 2007 році зайняли 34,7% місць (26 з 75).

Станом на квітень 2009 року, до складу уряду входило 11 жінок (загальне число міністрів і державних секретарів – 27 осіб).

У королівстві прийнята Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок.

Найбільш значимі жіночі організації – Нідерландська асоціація захисту жіночих інтересів та Нідерландський рада жінок. Лідером нідерландських феміністок вважається прізвища Арслан.

Активну діяльність за кордоном веде заснована в Нідерландах організація «Жінки в Європі для спільного майбутнього». Її члени виступають за залучення жінок до процесу прийняття політичних рішень, ведуть активну просвітницьку діяльність в області екології та охорони жіночого і дитячого здоров’я. Нідерланди також виступили ініціатором міжнародної програми «Жінки в умовах конфлікту і миротворчість».

Посилання на основну публікацію