Галузева і територіальна структура господарства

Галузева і територіальна структура господарства являє собою розміщення галузей економіки та їх територіальну організацію. Це особливо характерно для країн з ринковою економікою, які посилили свої позиції в кінці XX в.
В суспільної географії та комплексному страноведении особлива увага звертається на просторові форми різних видів поділу праці. У розміщенні господарських об’єктів, територіально-економічних систем проявляються певні закономірності, зумовлені тим, що всі господарські об’єкти (промислові та сільськогосподарські) та територіальні системи являють собою результати різних видів поділу праці. Саме воно створює реальне соціально-економічний простір і значною мірою закріплює певні виробництва і галузі обслуговування в конкретних країнах, регіонах, областях і містах. Наприклад, промисловий північ і сільськогосподарський південь Італії. Виявлення характеру територіального розподілу господарської діяльності – одне з важливих завдань комплексних країнознавчих характеристик.
Як відомо, країни і регіони світу мають різну галузеву структуру господарства. На економічній карті світу структура господарства країн та її просторове розміщення представлені досить наочними умовними знаками. Зазвичай галузева структура представлена ??у вигляді кіл різного діаметру, розділених на сегменти, які виражають кількісний потенціал, вид і відносний обсяг тієї чи іншої галузі промисловості в структурі економіки міста або країни. Аналізуючи зміст цих умовних знаків та їх розміщення на території досліджуваної країни, можна виявити зв’язок економіки з природно-ресурсним потенціалом території і оцінити ступінь диверсифікації і рівень розвитку народного господарства країни, виявити провідні галузі промисловості і сільського господарства в країні.
Галузева структура господарства наочно показує не тільки ступінь галузевого різноманітності (диверсифікації), а й основну спеціалізацію і рівень розвитку народного господарства тієї чи іншої країни.
Відомо, що географічний поділ праці веде до просторової диференціації трудової діяльності в ході соціально-економічного розвитку країн і регіонів. Для комплексного країнознавчого аналізу важливий не прямий перелік галузей, а виділення найбільш характерних і специфічних напрямків господарства. Нерідко схожість господарської спеціалізації ще не означає подібності характеру розвитку і самого типажу країни, будь то переважно “нафтові” (як Іран і Венесуела) або аграрні (як Монголія і Кенія) країни.
Іран – країна, уклад життя якої багато в чому визначається ісламом і поширенням традиційних форм сільського та кустарного господарства, що забезпечують розвиток легкої та харчової промисловості. Вони поєднуються з новими технологіями в машинобудуванні та енергетиці та сучасними виробничими комплексами в нафтовій і нафтохімічній промисловості. Постійно розширюється сфера туризму. Головні статті експорту – нафта і газ, шкіра і килими. Галузева структура економіки: у ВВП частка промисловості становить 41,7% (у тому числі нафтовий галузі – 15%), сільського, лісового господарства і риболовства- 11,2%, сфери послуг – 47,1% (за даними на 2006 р ).
Венесуела – індустріально-аграрна країна, яка створила відкрите суспільство з елементами соціалізму і формує в даний час на основі нафтової промисловості все більш різноманітну структуру господарства: розвиваються металургійна, машинобудівна металообробна, харчова і легка промисловість. Основою сільського господарства є мясомолочное тваринництво. Відбувається комплексне освоєння території річкових басейнів в тропіках, де вирощують каву і тропічні фрукти. Щоб зберегти нафту для майбутніх поколінь, усе більш широко використовуються ресурси кам’яного вугілля і гідроенергії. Основні експортовані товари – кава, нафта і нафтопродукти, залізна руда. Галузева структура економіки: частка промисловості та будівництва у ВВП становить 41%, сільського, лісового господарства та рибальства – 3,7%, сфери послуг-55,3% (за даними на 2006 р).
Народне господарство Монголії спеціалізується в основному на розвитку скотарства та гірничодобувної промисловості. Є підприємства лісової, шкіряно-взуттєвої і харчової промисловості, розташовані в кількох містах: Улан-Батор, Дархан, Ерденет. У сільському господарстві головну роль грає скотарство (розведення овець і кіз, коней, верблюдів, яків), а частка землеробства становить близько 20%. У невиробничій сфері швидкими темпами розвивається міжнародний туризм. Близько 60% населення сконцентровано в містах. У структурі економіки промисловість і сільське господарство займають близькі позиції – відповідно 27,9 і 21,7%, в той час як сфера обслуговування займає 50,4% ВВП. Монголія – ??розвиваючись, індустріально-аграрна країна. Основні статті експорту – продукція тваринництва та сировину гірничодобувної промисловості.
Кенія – аграрна країна. Міське населення становить близько 5%. Основу її економіки становлять кава і чай. Їх виробництво концентрується в південному і центральному районах, тваринництво – на півдні (мясошерстное) і на півночі (мясомолочное). У сільському господарстві зайнято 80% населення, в промисловості – близько 7%. Частка промисловості у ВВП в 2006 р склала 18,8%, продукції сільського, лісового господарства і рибальства – 16,3%, сфери послуг – 64,9%. У невиробничій сфері, де зайнято близько 13% населення, створюється істотна частка доходів (до 20%), у тому числі на експлуатації 25 національних парків, 23 заповідників, організації сафарі, обслуговуванні готелів і пляжів на узбережжі Індійського океану і розвазі відвідують їх численних іноземних туристів. Основа експорту – кава, чай, тютюн і сировину гірничодобувного сектора економіки.
Росія в порівнянні з іншими країнами відрізняється великим значенням нафтової і газової промисловості у галузевій структурі її господарства. При цьому найважливіша роль належить енергетиці, що включає в себе електроенергетику і паливну промисловість (газову, нафтову, вугільну та ін.) – 31,3% від сумарного промислового виробництва. На базові галузі промисловості – чорну і кольорову металургію припадає 16,7% промислового виробництва в країні. Машинобудування дає 20,2% валової продукції промисловості, хімічна промисловість – 6,2%, лісова, деревообробна і целюлозно-паперова галузі – 4%, промисловість будматеріалів – 3,14%. На частку легкої та харчової промисловості припадає відповідно 1,4 і 13,6% обсягу всього промислового виробництва. В цілому галузева структура ВВП Росії в 2006 р була представлена ??на 36,5% промисловістю і будівництвом, на 5,3% – сільським господарством і на 58,2% – сферою послуг. За структурою ВВП Росія близька до розвинених країн світу, хоча частка промисловості і сільського господарства в Росії дещо вищий. У той же час за рівнем середнього душового ВВП Росія займає 40-е місце в світі.
Спеціалізація економіки може бути визначена і оцінена за допомогою декількох кількісних характеристик, серед яких найбільш показові структура зайнятості населення та структура національного доходу, а також ВНП і ВВП.
У комплексних країнознавчих характеристиках країн і регіонів у зв’язку з великим і безперервно збільшується числом об’єктів господарської діяльності людей особливо необхідний ретельний відбір матеріалу. Комплексний страноведческий підхід до господарства відрізняється тим, що він розглядає основні взаємодіючі частини господарського організму тій чи іншій території, провідні напрямки спеціалізації економіки, її вплив на характер і життя території.
Слід пам’ятати, що чим більше показників аналізується, тим більш достовірними будуть висновки дослідника про тій чи іншій країні. Для визначення рівня економічного розвитку країни або регіону мало знати загальну величину ВНП і ВВП, потрібні й інші показники, оскільки країни і регіони дуже різняться за чисельністю населення (табл. 10.1).
Тому прийнято обчислювати і порівнювати всі ці показники на душу населення (душові показники), а також розраховувати динаміку економічних показників за певний період часу.

Те ж відноситься і до такого важливого показника, як рівень електрифікації країни або регіону. Для цього потрібно знати загальну потужність електростанцій в кіловатах (кВт), річне виробництво електроенергії (кВт-ч) загальне і подушне. Важливо також знати структуру споживання електроенергії, оскільки вона пов’язана зі структурою господарства, його енергоємністю і використанням електроенергії в соціальній сфері.
Кожна країна в своєму господарському розвитку внутрішньо неоднорідна. Ця неоднорідність виражається в тій чи іншій територіальній структурі господарства (ТШХ).
Територіальна структура господарства – це внутрішня територіальна диференціація розвитку економіки країни, що визначає виникнення економічних районів, що розрізняються рівнем розвитку продуктивних сил, спеціалізацією господарства, розвитком невиробничої сфери (наприклад, туризму та рекреації).
Наприклад, у Німеччині високий розвиток мають цілий ряд галузей, такі, як металургія і металообробка, авто- і суднобудування, електротехнічна, електронна, хімічна, оптико-механічна, гірничодобувна, нафтопереробна, текстильна, легка, харчова та ін. Відмінною рисою є висока концентрація великих міст і промислових центрів на території держави відносно рівномірний розподіл по території країни. Виділяються найбільші міста – багатогалузеві промислові центри, такі, як Берлін, Гамбург, Бремен, Ганновер, Дюссельдорф, Кельн, Франкфурт, Штутгарт, Мюнхен, Нюрнберг, і ряд інших. Високо розвинене і багатогалузеве сільське господарство. Найбільшу вагу в структурі економіки має різноманітна сфера обслуговування, у тому числі рекреація і туризм.
Німеччина характеризується як одна з семи найбільш економічно розвинених індустріальних країн світу з широким галузевим різноманітністю промисловості і високорозвиненим сільським господарством, що включає в себе м’ясне і молочне тваринництво, землеробство, рибальство. Вона посідає перше місце в Європі з виробництва автомобілів, хімікатів, пластмас, фарб і ряду інших видів продукції. У структурі економіки промисловий сектор займає 31%, сільське господарство – 1%, а сфера обслуговування – 68%. Країна характеризується як розвинена індустріальна держава з високим ступенем диверсифікації економіки.
У ПАР – найбільш розвиненою індустріальної країні Африки – інша територіальна структура господарства. Третина населення зайнята в сільському господарстві, третина – у промисловості і третина – у сфері послуг. Частка міського населення – 66%. Основні центри індустрії розташовані на північному сході і в прибережній зоні – столиці Йоганнесбурзі, портах – Кейптауні, Дурбані, Іст-Лондоні, Порт-Елізабет. Відзначимо, що і в ПАР, де високо розвинені гірничодобувна, металообробна, машинобудівна, електротехнічна, хімічна та інші галузі промисловості, постійно зростає частка невиробничої сфери у ВНП, в тому числі обслуговування туризму (хоча вона відносно мала в порівнянні з внеском промислового виробництва). Широку популярність у світі мають найбільші національні парки – Крюгер, Калахарі-Хемсбок, заповідник Хлухлуве та ін., Що привертають безліч туристів з розвинених країн світу.
Таким чином, для територіальної структури господарства розвинених країн типово більш-менш рівномірне розміщення господарства по території всієї країни (Німеччина, ПАР), & країн, що розвиваються – нерівномірне розміщення господарства, вогнищевий характер розвитку промислового виробництва (Монголія, Кенія).
Нарешті, слід зазначити, що в сучасному “постіндустріальному” і “інформаційному” суспільстві роль невиробничої сфери постійно зростає. В індустріальних країнах частка сфери послуг у ВНП та у ВВП значно вище, ніж галузей обробної промисловості. У США, Канаді, країнах Північної Європи частка сфери послуг у ВВП становить від 3/5 до 2/3. При цьому вона відрізняється високою територіальною рассредоточенностью.
Таким чином, світове господарство відрізняється високою динамічністю. Якщо протягом XX в. чисельність населення збільшилася в 4 рази, то обсяг виробництва товарів і послуг зріс в 315-320 разів.

Посилання на основну публікацію