Франкістська Іспанія

Після початку Другої світової війни країна, яка офіційно не брала участі у війні, надавала реальну допомогу державам «осі» (влада відправила «Блакитну дивізію» на Східний фронт). В результаті після війни Іспанія виявилася в дипломатичній ізоляції. Західні держави погодилися підтримати прохання СРСР, висунуту їм на Берлінської (Потсдамської) конференції керівників трьох союзних держав, про неприйняття Іспанії в ООН. На сесії Генеральної Асамблеї ООН в грудні 1946 року була схвалена резолюція, яка рекомендувала країнам – членам цієї міжнародної організації не приймати в неї Іспанію і відкликати з Мадрида своїх послів. Іспанія також не була допущена до участі в «плані Маршалла».

Разом з тим франкізм поступово відходив від тоталітарних рис в сторону авторитаризму. Прийшовши до влади, Франко обрушив жорстокий терор на республіканців, прагнув зберегти культ громадянської війни, розкол населення на два полярних і ворожі табори – переможців і переможених, придушував інакомислення.

Елементами ідеологічної доктрини франкізму були авторитаризм і каудільізм, аж до обожнювання місії каудильйо (лідера, вождя), відповідального перед Богом і історією, антикомунізм, націоналізм і ідеалізація іспанської самобутності, традиційний католицизм, уявлення про армію як гаранта стабільності режиму. Авторитарний характер франкістського держави зумовив особливості його соціально-економічної політики. Ранній франкізм в умовах дипломатичної та економічної ізоляції обрав автаркію принципом нової економічної політики держави, поставив економіку під жорсткий контроль, використовуючи корпоративізм як принцип організації національної економіки. Основою корпоративної структури франкістської Іспанії стали «вертикальні» профспілки, в примусовому порядку об’єднали всі економічно активне населення країни за галузевим принципом.

У 1942 році Франко відтворив інститут кортесів, проте їх депутатський корпус формувався шляхом призначення. З 1967 року одна п’ята частина депутатів стала обиратися, при цьому надання виборчого права було обумовлено сімейним станом (взяти участь у виборах могли лише глави сімей і заміжні жінки). Кортеси не могли контролювати діяльність уряду, жоден закон, прийнятий Кортес, не міг вступити в силу без санкції глави держави – Франко. Формально інститут монархії був збережений, генерал був проголошений главою держави, головою уряду, головнокомандуючим збройними силами і каудильйо єдиної політичної партії (спочатку Іспанської фаланги, а потім Національного руху). Саме главі держави належало виняткове право в будь-який час призначати короля або регента, а також позбавляти права спадкування осіб королівського походження, які не володіють здібностями, необхідними для заняття престолу.

Франкістська Іспанія представляла собою унітарна централізована держава, були скасовані права на автономію Каталонії і Країни Басків. У роки франкізму бажання керівництва країни бачити в будь-якому прояві національних почуттів виступ проти режиму і тенденції до сепаратизму дало зворотний ефект: рух за автономію поширилося не тільки в історичних регіонах (Каталонія, Країна Басків, Галісія), але і по всій Іспанії, з’явившись частиною опозиційного франкізму руху.

Висновок союзу між режимом Франко і США мало на меті прорив дипломатичної ізоляції, пошук сильного і надійного партнера для виведення економіки з кризи і країни з ізоляції. Цим цілям служила серія договорів 1953 року. У 1955 році Іспанія була прийнята в ООН, стала членом ряду організацій сімейства ООН.

В кінці 1950-х років в економіці автаркію змінюють індустріалізація і лібералізація, успіхом яких стало «іспанське економічне диво» 1960-х років. Вихід Іспанії з дипломатичної ізоляції, адаптація країни до післявоєнного західного світу, її вступ на шлях модернізації зажадали внутрішньополітичних змін. Франкістські уряду за участю членів католицької організації «Опус деї» ( «Справа боже») здійснили ряд реформ по технократичної перебудові механізму регулювання економіки.

У 1962 році Мадрид направив в штаб-квартиру Європейського економічного співтовариства прохання про початок офіційних переговорів з метою вступу в ЄЕС. У 1970 році після багаторічних переговорів у Люксембурзі було підписано протокол про надання Іспанії режиму найбільшого сприяння в торгівлі з країнами – членами ЄЕС.

У 1960 – першій половині 1970-х років опозиція франкістського режиму гуртувалася навколо декількох політичних партій і суспільно-політичних організацій, які діяли переважно в підпіллі або за кордоном (ІСРП, КПІ, соціал-демократичні і християнсько-демократичні організації). Збройну боротьбу проти диктатури очолила баскська терористична організація ЕТА (буквально баск. – «Еускаді і свобода», Еускаді – самоназва Країни Басків).

Посилання на основну публікацію