Франція в 16-18 століттях

Через тривалі релігійних воєн XVI століття Франція опинилася на межі національної кризи, виходом з якого стало зміцнення абсолютної влади короля.

З 20-х років XVI століття у Франції почали поширюватися ідеї Реформації. Французькі протестанти – гугеноти – піддавалися переслідуванню, однак число прихильників Реформації збільшувалася. На півдні країни гугеноти створили подобу окремої держави в державі. У березні 1562 року почалися тривалі релігійні війни між католиками і протестантами, переломом в яких стала масова різанина гугенотів, влаштована католиками в Парижі в 1572 році (Варфоломіївська ніч). Релігійні війни, які поставили країну на межу економічного і політичного колапсу, закінчилися в 1598 році компромісом. У ситуації, що склалася відбулося зміцнення абсолютизму. Королем став представник роду Бурбонів Генріх IV (1594-1610 роки), панівною релігією залишилося католицтво, а гугеноти отримали автономію, що зберігалася до 1685 року.

Встановлення необмеженої монархії у Франції було підготовлено реформами першого міністра Людовика XIII – кардинала і герцога Рішельє (1624-1642 рік), які були спрямовані на розширення компетенції призначених з центру чиновників, які стояли на чолі провінцій.

Апогей абсолютної влади монарха припав на правління Людовика XIV (1643-1715 роки): він міг призначати і збирати будь-які податки, видавав і скасовував будь-які закони, оголошував війну і укладав мир, вирішував судові справи. Генеральні штати не скликались з 1614 року. У період правління Людовика XIV Франція здобула ряд перемог над Іспанією і Австрією і приєднала майже всі території, населені французами, а також вела активну колоніальну політику, захопивши частину території нинішньої Канади, Луїзіану, частина острова Гаїті і ряд міст і фортець в Ост-Індії. Разом з тим Франція не втримала частину своїх володінь у Північній Америці: відповідно до Утрехтским і Раштадтським мирними договорами 1713-1714 років деякі території відійшли до Великобританії. По суті це був перший крок до втрати Францією Канади в 1763 році. Безперервні війни, як і непомірні витрати Людовика XIV і його наступників на утримання королівського двору, завдали істотного удару по фінансам Франції. Сутність правління Людовика XIV виражалася в його принципі «держава – це я» (що породжувало свавілля в усіх сферах управління, особливо в зборі податків; переслідування протестантів і всіх супротивників урядової системи).

У 1685 року результатом скасування Нантського едикту 1598 року з’явився результат з Франції не менше 250 тисяч гугенотів, які втекли до Німеччини і Англії або переселилися в заморські володіння.

Людовик XVI (1774-1792 років), на відміну від свого попередника – Людовика XV (1715-1774 роки), прагнув скоротити витрати на утримання двору, але ці заходи не запобігли фінансової кризи (державний борг досяг 1,5 мільярда ліврів).

У народу зростала недовіра до слабкого уряду, який намагався маневрувати, але нездатному вирішити проблему. Паралельно назріло і криза в суспільстві: зростання масштабів мануфактурного виробництва, масова міграція в міста селян сприяли посиленню третього стану. Величезним авторитетом у французькому суспільстві користувалися такі представники Просвітництва, як Вольтер, Монтеск’є, Руссо і Дідро. Саме на основі їх ідей – про перебудову суспільних відносин на засадах розуму, вічної справедливості, яка витікає з самої природи невід’ємних природних прав людини – формувалася французька культура Нового часу.

Посилання на основну публікацію