Форт Самтер

Форт Самтер був тим самим об’єктом федеральної власності, які президент поклявся захищати. Він розташовувався на крихітному острівці в гавані Чарлстона, Південна Кароліна, і символізував владу Союзу в самому серці сепаратистського Півдня. Командувач фортом майор Роберт Андерсон сигналізував владі, що гарнізон відчуває гостру нестачу харчів, і просив поквапитися з постачанням. Шостого квітня Лінкольн інформував губернатора Південної Кароліни, що в напрямку форту вийшов допоміжний транспорт з продовольством. Спеціально підкреслювалося, що на борту корабля немає ні зброї, ні амуніції, ні поповнення особового складу. Президент Джефферсон Девіс, переконаний, що будь-яка конфронтація підштовхне коливний Верхній Південь в обійми Конфедерації, віддав наказ генералу П. Борегару зажадати здачі форту, а в разі відмови взяти його силою. Коли 12 квітня транспортні кораблі наблизилися до Самтер, артилерія Конфедерації відкрила вогонь по форту. Чотирнадцятого квітня майор Андерсон змушений був здати фортецю. Солдати спустили зірково-смугастий прапор Сполучених Штатів, а замість нього підняли «зірки і перекладини» – прапор Конфедерації. В якості відповіді 15 квітня Лінкольн закликав 75 ​​тис. Ополченців на федеральну службу строком на 3 місяці. В їх бойове завдання входило придушення заколоту.
Ситуація загострилася, і штатам Верхнього Півдня довелося визначатися, до якого табору пристати. До травня 1861 Віргінія, Арканзас, Теннессі та Північна Кароліна зробили свій вибір на користь Конфедерації. З іншими чотирма рабовласницькими штатами було дещо інакше. Делавер, де чорношкірі раби становили всього 2% населення, практично відразу вирішив пов’язати свою долю з Союзом. У Меріленді було здійснено ряд заходів: арешт найбільш активних прихильників Конфедерації, введення воєнного стану в Балтіморі і тимчасове припинення видачі розпоряджень про подання заарештованих до суду. Вони дозволили, незважаючи ні на що, зберегти штат у складі Союзу (правда, в ім’я національної безпеки довелося пожертвувати деякими цивільними правами). У Кентуккі війська Конфедерації проявили зайву активність: з метою змусити штат оголосити про свій нейтралітет вони окупували кілька міст. Подібна гарячність налякала уряд штату і змусила шукати захисту у Союзу. У Міссурі зав’язалася збройна боротьба між прихильниками Союзу та Конфедерації. Партизанська війна розтягнулася на роки, але врешті-решт перемога залишилася за Союзом.
Отже, наприкінці весни 1861 склалося протистояння одинадцяти штатів Конфедерації та сил Союзу. Слід зазначити, що обидві сторони сподівалися на швидке вирішення конфлікту. Ніхто не міг припустити (і, вже звичайно, не бажав) того драматичного розвитку подій, які поет Волт Вітмен вельми образно назвав «червоною кров’ю громадянської війни».

Посилання на основну публікацію