Фізико-географічне районування Харківщини

Виявлення порівняно однорідних за ландшафтною структурою регіонів, які є територіально цілісними, неповторними, пройшли складний шлях розвитку, дозволяє здійснити фізико-географічне районування території. Карта фізико-географічного районування відображає поділ території на об’єктивно існуючі регіональні ландшафтні одиниці: зональні — пояс, зона, підзона, та азональні — країна, край (провінція), область, район.

Територія Харківської області розташована в помірному поясі, у межах південно-західного краю Східноєвропейської рівнинної країни (рис. 11.1).

Це треба знати

Фізико-географічні країни є найбільшими азональними одиницями районування на суходолі, які сформовані в межах великих тектонічних структур (платформ, складчастих споруд), яким відповідають великі форми рельєфу (рівнини, гірські системи). Природні зони з притаманними їм кліматом, ґрунтами, рослинністю і тваринним світом формуються внаслідок відмінностей у розподілі тепла та вологи в межах поясу.

На території області простягаються дві фізико-географічні зони: лісостепова і степова. Зони відрізняються між собою відповідними типами ландшафтів і поділяються на краї (провінції).

Фізико-географічний край — це частина природної зони чи підзо-ни в межах рівнинної країни або ж частина гірської країни. Основними причинами виділення країв є неоднорідність геологічної будови та рельєфу, а також віддаленість території від океанів, що зумовлює зміну континентальності клімату. чого одиницею є фізико-географічний район, який має більш-менш однорідні ландшафтні місцевості.

Фізико-географічне районування має велике значення не тільки для пізнання природних процесів і явищ, але й для господарської діяльності та природоохоронної роботи людини. Установивши межі того чи іншого ПТК і вивчивши його будову та внутрішні зв’язки, можна обґрунтувати раціональне природокористування в ньому, визначити заходи щодо покращення екологічної ситуації, установити території, на яких бажано проводити природоохоронну діяльність.

Лісостепова і степова зони. Поділ зон на природні краї. На Харківщині лісостепова зона представлена частинами Лівобережно-Дніпровського і Східно-Українського (Середньоросійського) країв, а і північностепова підзона — частинами Лівобережно-Дніпровсько-I і риазовського, Донецького і Задонецько-Донського країв.

Лівобережно-Дніпровський лісостеповий фізико-географічний край займає західну частину Харківської області (Красно-кутеький, Коломацький, захід Богодухівського, Валківського, Пововодолазького, північ К рас но граде ь кого районів). У межах Харківщини представлений східною частиною Східно-Полтавської писочинної області (її Краснокутсько-Карлівським районом).

За своєю геологічною будовою належить до Дніпровсько-Донецької западини, що виражена в рельєфі Придніпровською низовиною (у межах області —- Полтавською рівниною). Характерні загальна рівнинність поверхні, порівняно слабке розчленування, східчасте підвищення рельєфу в східному напрямку від 120 до 200 м. У долинах річок на поверхню виходять палеогенові та неогенові піски і глини, а вододіли вкриті лесовою товщею.

Кліматичні умови характеризуються найменшою (у Харківці,кій області) континентальністю клімату: температура січня tt = -6,5…—7,5 °С, температура липня іл = +19,5…+20,5 °С, опадів 525-550 мм на рік, коефіцієнт зволоження — 1,3-1,7. Такі умови рельєфу, геологічної будови та клімату зумовлюють слабку дренованість — незначне проходження вологи в ґрунт, а також невелику густоту річкової сітки краю.

Найхарактернішими є слабо розчленовані лучно-степові межиріччя з чорноземами типовими, що на півдні переходять у звичайні. Сірі лісові ґрунти під дубовими і дубово-липовими лісами не мають значного поширення і трапляються лише вузькою смугою на високих правих берегах річок Мерла і Коломак. Ландшафт піщаної борової тераси з дерновими ґрунтами під сосновими і дубово-сосновими лісами спостерігається вздовж лівого берега р. Мерла. Серед заплавних ландшафтів з лучними та лучно-чорноземними ґрунтами зустрічаються западини з болота ми і солончаками. Досить поширені і яружно-балкові місцевості.

Лісів на території краю мало, а лучні степи практично всі роз орані. Єдина незаймана ділянка таких степів у Сумській облас ті збереглася у філії Українського степового заповідника «Ми хайлівська цілина». На Харківщині мальовничі краєвиди цього краю охороняються в низці парків-пам’яток садово-паркового мистецтва.

Східно-Український ( Середньоросійський ) лісостеповий фізико-географічний край охоплює південно-західні і південні відроги Середньоросійської височини. У нас представлений Харківською схилово-височинною фізико-географічною областю, що поділяється на Богодухівсько-Старомерчицький, Золочівсько-Чугуївський, Лимансько-Вовчанський, Вілоколодязно-Великобурлуцький, Валківсько-Мереф’янський і Куп’янсько-Дворічан ський фізико-географічні райони.

Головні риси геолого-геоморфологічної будови зумовлені приуроченістю території до схилу Воронезького кристалічного масиву і північної бортової частини Дніпровсько-Донецької западини. Вище базису ерозії лежать відкладення від крейдових до сучасних. Відслонення білих крейдяних порід називають білогір’ям. У цих районах спостерігаються карстові явища. Вододіли вкриті лесом, що сприяло формуванню горбисто-хвилястого розчленованого рельєфу. Серед форм рельєфу поширені яри, балки, зсуви. Долини рік глибокі (до 50-100 м), з добре вираженими терасами. Вони розчленовують схили височини на окремі пасмн і відроги. Загальний похил поверхні на південь і південний схід. Висоти коливаються від 175 до 236 м. Клімат краю найбільш континентальний у лісостеповій зоні:

f.–7…-8 °С, іл = +19,5…+20,5 °С, опадів 500-600 мм на

рік, коефіцієнт зволоження 1,6-1,8. Це найбільш зволожений край Харківщини. Це пояснюється виникненням так званого бар’єрного ефекту, коли більш вологі повітряні маси, що надходять із заходу, підіймаються по південно-західних відрогах Се-редньоросійської височини, де, охолоджуючись, досягають рівня конденсації, формують хмари, з яких опадів випадає більше, ніж на заході.

Такі умови сприяли формуванню різноманітного ґрунтово-рослинного покриву. На полого-хвилястих межиріччях і схилах з ярами та балками поширені типові чорноземи, темно-сірі і сірі лісові ґрунти під лучними степами і кленово-липовими дібровами. Менш поширені терасові лесові рівнини з чорноземами звичайними і солонцюватими, борові горбисті тераси з дерново-підзолгістими і дерново-піщаними ґрунтами під сосновими і дубово-сосновими лісами. На заплавах поширені заплавні ліси, луки, болота.

Лісами край багатший, ніж сусідні частини лісостепу. Флора багата на реліктові дольодовикові види, наприклад вовчі ягоди Софії. Для збереження ландшафтів створено Вовчанський ботанічний заказник (унікальна степова ділянка на правому березі р. Вовчої, де зростають понад 500 видів судинних рослин, у тому числі 50 видів рідкісних). Бурлуцький і Катеринівський заказники створено для охорони яружно-балкових урочищ — місць мешкання популяції байбаків, У заповідному урочищі Бірки охороняється єдиний у нашій області сосновий ліс на вододілі. Нещодавно створено регіональні ландшафтні парки «Печенізьке поле» і «Великобурлуцький степ». У 2004 році створено перший на території області національний природний парк «Гомільшан ські ліси», а в 2009 році — національний природний парк «Два річанський».

Це цікаво

Територія національного природного парку «Гоміпьшанські ліси» розміщена у двох фізико-географічних районах: Валківсько-Мереф’янському — на правобережжі Сіверського Дінця і в Ли-мансько-Вовчанському терасовому, що охоплює заплаву і тераси цієї ріки. Відповідно виділяють і два ландшафти — Мозько-Донецький південно-лісостеповий вододільний і Донецький долинно-терасовий. Перший характеризується наявністю старих ярів і балок, що вж^ стабілізувались у своєму розвитку, плоских і горбистих ппато. стрімких прирічкових схилів, де на сірих лісових сугпинистих ґрунтах розміщається лісовий масив з переважанням дуба черешкового.

Донецький долинно-терасовий район складається із заплави річки зі старичними озерами, заболоченими староріччями, підвищеними ділянками з луковою рослинністю, а також піщано-борової місцевості з піщаними пагорбами, що вкриті сосновими лісами. Відповідно змінюються місцевості: вододіпьна (плакорна), схилова, заплавна, піщано-борова і лесово-терасова.

Заповідна зона парку буде включати особливо цінні природні комплекси, що збереглися, ландшафтні урочища з найбільшою кількістю рідкісних видів флори і фауни. Найбільше з них — урочище Гоміль-шанський ліс — найвища вододільна частина правобережного лісового масиву. Заповідне урочище Хомутин включає заплавну територію, що омивається затокою Косач, озером Білим, річкою Сіверський Донець. і лісові схили прирічкової місцевості. Урочище Свігпличне включає частину мальовничої заплави з озерами, затоками, луками і заболоченими зниженнями, частину борової тераси з пагорбами і сосновим бором. У заплаві невеликими острівцями розкидані лісові масиви, гаї. Іноді серед цих лісових острівців трапляються невеликі болота, озера.

Лівобережно-Дніпровсько-Приазовський північностеповий фізико-географічний край займає південно-західну частину Харбінської області. В її межах представлений Орільсько-Самарською низовинною областю (Зачепилівсько-Красноградським, Кегичів-п.ко-Сахновщинським, Верхньоберецькнм і Верхньотернівсько-Нритайським фізико-географічними районами).

За геологічною будовою відповідає південному борту Дніпровсько-Донецької западини, що є перехідною зоною до Приазовського виступу Українського щита та Донецької складчастої споруди. Розвинута солянокупольна тектоніка.

Край охоплює південну частину Придніпровської низовини (Полтавської рівнини). Висоти коливаються від 75 до 213 м (у верхів’ях < )рєлі). Загальний ухил поверхні — на південь. У долинах річок відслонюються палеогенові, неогенові піщано-глинисті відкладення.

У формуванні кліматичних умов, поряд з атлантичними повітряними масами, помітну роль відіграють сухі континентальні повітряні маси. Загальні кліматичні показники: tc = -6…-6,5 °С, t = +21. ,.+21,5 °С, опадів — 450-480 мм на рік, коефіцієнт зволоження — 1,0-1,3.

У ландшафтній структурі переважають терасні та межирічні лесові низовинні рівнини з чорноземами звичайними, які колись формувались під різнотравно-ковилово-типчаковими та пирійно-ковиловими степами. В яружно-балкових схилових місцевостях зустрічаються байрачні ліси. Заплавні ландшафти Орелі і Самари характеризуються поширенням різнотравно-злакових луків. Своєрідності долинним ландшафтам надають степові борові місцевості (уздовж річки Берестової). Для лучних і лучно-чорноземних ґрунтів заплав характерне засолення, у тому числі в долині Орелі — содове.

Серед природоохоронних об’єктів краю можна відзначити зоологічний заказник місцевого значення Російський Орчик — місце перебування рідкісних птахів: крижня, лебедя-шипуна, сірого журавля, сірої гуски, кулика-ходуличника, чапель тощо; у лісах — лосів, козуль, диких кабанів, а коло водоймищ — ондатр.

Донецький північностеповий фізико-географічний край заходить у південні частини Барвінківського та Ізюмського районів. На Харківщині представлений Західно-Донецькою схилово-височинною областю (її Барвінківсько-Новодонецьким фізико-географічним районом). Край охоплює Донецьку височину, що геоструктурно пов’язана з Донецькою складчастою спорудою та Бахмутською улоговиною Дніпровсько-Донецької западини (ДЦЗ). Характерними є значне підвищення території (у межах області — до 325 м), глибоке та густе розчленування рельєфу. Розвинуті денудаційні форми, зокрема куполи, останці, гриви, пасма. На денну поверхню тут виходять найдавніші (починаючи з кам’яновугільних) породи (чому?).

Для кліматичних умов краю характерні такі середньомісячні температури: tc = -6,5 ‘С, ta = +21 °С, орографічно зумовлене збільшення опадів порівняно із сусідніми степовими краями до 450-550 мм на рік. Коефіцієнт зволоження — 1,0-1,2.

Відмінною рисою краю є строкатість ґрунтово-рослинного покриву. Ландшафтний фон утворюють вододільні хвилясті структурно-денудаційні місцевості з чорноземами звичайними і типовими та (де лесового покрову нема) дерново-щебнюватими ґрунтами під різнот равно-типчак о во-ковиловим и і лучними степами та байрачними і вододільними лісами. Таким чином, тут поєднуються риси лісостепових і степових ландшафтів. Невеликі площі займають заплавні місцевості з лучними та лучно-чорноземними ґрунтами (іноді солончакуватими) під осоково-злаковими луками.

Цікавим природоохоронним об’єктом є геологічна пам’ятка природи гора Кременець (поблизу м. Ізюма).

Задонецько-Донський північностеповий фізико-географічний край займає Борівський район, південь Куп’янського і Шевченків ського, північ Балаклійського та Ізюмського районів. Представлений Старобільською схилово-височинною фізико-географічною областю (Балаклійсько-Руженським, Куньєвсько-Борівським і Сваті всько-Новоайдарським фізико-географічними районами).

Край різнорідний за геологічною структурою, оскільки приурочений до схилу Воронезького кристалічного масиву, південно-східної частини ДДЗ і Донецької складчастої структури. У рельєфі виділяються підвищене (до 213 м) Донецько-Оскільське межиріччя та Сіверсько-Донецька терасова рівнина (тут у заплаві Сіверського Дінця знаходиться найнижча точка області — f>9 м). На денну поверхню виходять породи від крейдових до сучасних. Вододільні ділянки та давні тераси вкриті лесом.

Клімат відзначається найбільшою континентальністю: t =

6,5…-7 °С, tx = +21 °С, опадів у цілому достатня кількість — 160-520 мм, коефіцієнт зволоження — 1,0-1,2. Часто трапляються літні посухи, суховії, іноді виникають пилові бурі, и взимку — заметілі.

У ландшафтній структурі переважають розчленовані, подекуди хвилясто-горбисті лесові височинні рівнини із чорноземами иипчайними, з фрагментарною природною рослинністю північних типчакових степів на схилах та окремими байрачними лісами (на правому березі Осколу). Поширені яружно-балкові місцевості із чорноземами карбонатними та дерновими щебенюватими ґрунтами під крейдолюбною рослинністю крейдових відслонень.

Значні площі займають також терасовані рівнини з чорно-іі’мами звичайними та солончакуватими, терасовані хвилясто горбисті піщані рівнини (особливо широкі в долині Сіверського Дінця) з дерновими піщаними і дерново-підзолистими ґрунтами ПІД сосновими й дубово-сосновими лісами. Заплавні місцевості представлені лучними та лісовими урочищами в поєднанні з водними комплексами стариць і ділянками боліт.

Одним із природоохоронних об’єктів є степовий заказник місцевого значення — Куп’янський, у якому охороняються рідкісні  лікарські рослини: півонія вузьколиста, горицвіт, астрагал, чебрець, шавлія та ін. З метою збереження ландшафтного різноманіття заповідні території різного рангу мають бути її ножному фізико-географічному районі, а в кожному фізико-географічному краї доцільно мати біогеографічні заповідники.

Посилання на основну публікацію