Фактори виробництва та забезпечення світового господарства

З класичної політекономії відомо, що факторами виробництва у всі часи і повсюдно виступали: земля, праця, капітал. Але ось одна фраза людини великого, але відносно далекого від політекономії та сучасної економічної теорії:

«Ось навколо мене, в той час як я пишу це, відбувається виробництво сіна. З чого складається це виробництво? Мені кажуть: із землі, яка виростила це сіно, з капіталу – кіс, граблів, вил, возів, потрібних для прибирання сіна, і з праці. Але я бачу, що це неправда. Крім землі беруть участь у виробництві сіна: сонце, вода, суспільний устрій, оберігати ці луки від потрави, знання робітників, їх вміння говорити і розуміти слова і ще багато інших факторів виробництва, які чомусь не визнаються політичною економією ». (Л. М. Толстой «Так що ж нам робити?»).

Великий письменник був правий. Але, на жаль, як і в часи Л. М. Толстого, так і сьогодні економісти та вчені світу не можуть прийти до спільної думки про перелік факторів виробництва. Хоча відповідь, здавалося б, простий. Він таїться в основах ринкової економіки – що, як, для кого виробляти? Вирішення цих питань передбачає наявність ряду факторів, які можуть бути використані для створення шуканого продукту.

Підходи до трактування того, що вважати фактором виробництва, досить різноманітні. Проте в цілому в економічній науці зараз склався консенсус щодо визначення самого поняття факторів виробництва.

Фактори виробництва (factors of production) – ресурси, які необхідно затратити, щоб зробити товар. Такими факторами виробництва є праця і технологія (людські ресурси), земля і капітал (майнові ресурси). Деякі теоретики міжнародної економіки визнають існування значно більшого числа факторів виробництва. Наприклад, американський економіст Едвард Лімер вважає капітал, три типи робочої сили, вугілля, нафта та інші мінеральні ресурси самостійними факторами виробництва. Ми будемо дотримуватися загальновизнаних положень сучасної політекономії і вважати чинниками виробництва (економічними ресурсами суспільства) наступні:

– Праця (labor) – фізична і розумова діяльність людини, спрямована на досягнення корисного результату;

– Технологія (technology) – наукові методи досягнення практичних цілей, включаючи підприємницькі здібності;

– Земля (land) – все, що надала природа в розпорядження людини для його виробничої діяльності (грунт, корисні копалини, вода, повітря, ліси та ін.);

– Капітал (capital) – накопичений запас засобів у продуктивній, грошовій і товарній формах, необхідних для створення матеріальних благ.

Кожен з факторів виробництва має ціну. Ціною праці є заробітна плата, технології – ліцензійний і патентний платіж, землі – земельна рента, капіталу – банківський відсоток. Ціна фактора виробництва відображає баланс попиту і пропозиції на нього як в рамках окремої держави, так і у взаєминах держав один з одним. Оскільки держави сучасного світу в різній мірі наділені окремими факторами виробництва, то ціни на них будуть різні. Не вимагає особливого доказу положення про те, що ціна землі в Росії буде відносно низькою, а в Голландії – відносно високою; ціна праці в Китаї – відносно низькою, а в Німеччині – відносно високою; ціна капіталу в США – відносно низькою, а в Польщі – відносно високою; ціна технології в Японії – відносно низькою, а в Тайвані – відносно високою.

За ступенем спеціалізації фактори виробництва поділяються на:

– Загальні, тобто ті, які можна застосувати в різних галузях (персонал з вищою освітою, технологія, електрика).

– Спеціальні, тобто ті, які можна застосувати для випуску тільки однієї галузі (венчурний капітал, перукар).

За походженням фактори виробництва поділяються на:

– Основні – ті, що дісталися від природи або стали результатом тривалого історичного розвитку (географічне положення, природні ресурси, некваліфікована робоча сила, борги).

– Розвинені – ті, що придбані країною в результаті інтенсивних пошуків і капіталовкладень (сучасна технологія, кваліфіковані кадри, сучасна інфраструктура).

Забезпеченість країн світу факторами виробництва різна і змінюється як у часі, так і в просторі.

До початку 1990-х років до 60% світових факторів виробництва було зосереджено в 6 провідних країнах світу: США, Японії, Німеччини, Франції, Великобританії, Канаді. При цьому тільки на США і Японію припадає понад 70% наукового персоналу світу, майже 50% капіталу і більше 35% кваліфікованої робочої сили (табл. 2.1). Ще більше розходження спостерігається в розподілі вчених, зайнятих у наукових дослідженнях і розробках, найважливіший елемент витрат при виробництві товарів новітньої технології. За приблизною оцінкою, в шести вказаних країнах зосереджено до 85% всіх учених світу (без урахування колишнього СРСР і східноєвропейських країн). Зокрема, вчені щодо надлишкові в США, Японії, Німеччини, Великобританії.

Високої концентрації вчених, зайнятих у науково-дослідних роботах кількох провідних країн світу, протистоїть прямо протилежна ситуація, коли мова заходить про некваліфіковану працю неписьменних працівників. Некваліфікована робоча сила може бути використана тільки для ручної праці. Вона сконцентрована в густонаселених найбідніших країнах світу.

Що стосується проміжних груп, кваліфікованої та напівкваліфікованої робочої сили, то відмінності між виділеними країнами не дуже великі.

Концентрація оброблюваних земель відносно висока в Північній Америці, Росії, Китаї, Індії, Латинській Америці, Україні. Бідні робочою землями багато країн Західної Європи і особливо Японія.

Міжнародний поділ факторів виробництва (international division of factors) – історично сформоване зосередження окремих факторів виробництва в різних країнах, що є передумовою виробництва ними певних товарів, економічно більш вигідних, ніж в інших країнах.

Міжнародний поділ такого фактора виробництва, як земля, передбачає, що країни в різній мірі наділені фізичними ресурсами, які їм надала природа: територією, водою, лісами, природними ресурсами і корисними копалинами. Сюди ж відноситься географічне положення країн, їх природнокліматичні умови. Очевидно, що В’єтнам виробляє в числі іншого рис, а ПАР – діаманти не в останню чергу тому, що у В’єтнамі природно-кліматичні умови більше сприяють вирощуванню рису, а надра ПАР – для видобутку алмазів.

Міжнародний поділ капіталу виражається не тільки в різній забезпеченості країн накопиченими запасами матеріальних засобів, необхідних для виробництва товарів, а й у відмінностях історичних традицій і досвіду виробництва, рівнів розвитку товарного виробництва і ринкових механізмів, а так само просто грошових і інших фінансових ресурсів. Наявність достатніх заощаджень (капіталу в грошовій формі) є найважливішою передумовою для інвестиції та розширення виробництва. Франція виробляє супутники і літаки, оскільки має в своєму розпорядженні історично накопиченим виробничим капіталом та відповідними фінансовими можливостями, на відміну від Малі, де наявний накопичений капітал та історичні традиції зумовлюють її спеціалізацію на продукції традиційних промислів і тваринництва.

Нарешті, міжнародний поділ технології є результатом відмінностей у рівні розвитку науково-технічного прогресу, досягнутого в окремих країнах, і в значній мірі виступає наслідком відмінностей в забезпеченості такими факторами виробництва, як праця і капітал. Воно включає так само різну забезпеченість країн ресурсами знань, тобто сумою науково-технічної інформації, зосередженої в наукових установах, літературі, банках даних і т. Д. Американська комп’ютерна технологія забезпечує США лідируюче положення у світі в галузі торгівлі комп’ютерами, а голландська технологія вирощування живих квітів – першість Нідерландів в торгівлі ними на світовому ринку.

В цілому, в частині науково-технічного прогресу, у світі ока лідирують США. На їх частку припадає половина всіх коштів, вкладених економічно розвиненими країнами в розвиток науки і техніки. Завдяки цьому вчені США отримують щорічно патентів більше, ніж всі інші дослідники світу разом узяті (Нік. 15).

Author: Олександр
Фанат своєї справи і просто крутий чувак.