1. Моя освіта – реферати, конспекти, доповіді
  2. Географія
  3. Енергетика України

Енергетика України

Аналіз ретроспективи, поточного стану і перспектив розвитку енергетики і системи енергозабезпечення України дозволяє зробити висновок, що з моменту проголошення незалежності, з точки зору досягнення вище наведених цілей, розвиток енергетики здійснювалося з точністю «до навпаки».

Основна причина неефективного розвитку енергетики України пов’язана з тим, що на момент проголошення незалежності в країні не було повноцінної і ефективної системи обгрунтування, прийняття та реалізації науково обґрунтованих рішень щодо розвитку економіки та енергетики країни з позицій національних, загальнодержавних завдань і пріоритетів. Створення такої системи було першочерговим завданням, що стояла перед молодою державою, однак за 20 років незалежності така система так і не була створена. Її відсутність стало основною причиною відсутності послідовності та системності при прийнятті рішень щодо розвитку енергетики та економіки країни, як наслідок – відсутність виразної соціально-економічної та енергетичної політики, підміна національних інтересів інтересами окремих фінансово-промислових груп-ФПГ, «вагомих» осіб органів виконавчої влади, розквіту корупції і т.д.

Значну роль грав і політичний фактор. Перш за все, це прагнення до інтеграції в Європейський Союз, без коректної оцінки всіх наслідків такого рішення для національної економіки і основної частини населення країни, і хронічне не бажання до налагодження реальних взаємовигідних інтеграційних зв’язків з Росією, що не має логічного пояснення з точки зору національних інтересів України. Причому часткова втрата суверенітету при вступі в ЄС не лякає основну частину українських політиків, в той час як у відносинах з Росією, часткова втрата суверенітету, розглядається як нездоланну перешкоду для реалізації інтеграційних проектів з її, Росією, участю.

Інтегральний ефект від відсутності системи обгрунтування рішень в енергетиці та прагнення в ЄС зумовило виникнення кількох проблем.

Перш за все, формування системи управління функціонуванням і розвитком галузей паливно-енергетичного комплексу-ПЕК відбувається на основі сліпого копіювання моделей, стандартів і вимог, прийнятих в Європейському Союзі, при відсутності якогось би не було обґрунтування доцільності реалізації таких рішень в умовах України. Причому ряд постійно виникаючих проблем в енергетиці ЄС, які намагаються подолати відповідні органи його управління, постійно вдосконалюючи нормативно-правову базу, проте кінця цього процесу поки не видно, українська влада чи то не знають, чи то ігнорують. З посиланням, на нібито позитивний досвід ЄС прийняті або приймаються рішення, які з точки зору не тільки обгрунтованості, але і простої логіки викликають подив. До основних, з таких рішень можна віднести наступні.

Впровадження ринкових механізмів регулювання діяльності в енергетиці відбувалося за відсутності реальних передумов для цього в країні – нормативно-правових та економічних, причому надії на залучення за рахунок лібералізації ринку електроенергії величезних приватних інвестицій на модернізацію та розвиток енергетики країни, спочатку були ілюзорними. По суті, сьогодні триває в основному використання енергетичного потенціалу і зачепила за його розвитку, створеного в період входження України до складу СРСР. Як наслідок, основні фонди ПЕК морально застаріли і фізично зношені, що веде до зниження надійності енергопостачання та обумовлює значний негативний вплив його об’єктів на навколишнє середовище.

Надання значних преференцій для розвитку джерел виробництва електроенергії на базі поновлюваних джерел енергії-ВДЕ, доцільність стимулювання розвитку яких, обгрунтовується практикою ЄС, вже веде до стрімкого їх розвитку, з відповідним зростанням цін для споживачів. Додаткова мінімальна «цінова» навантаження за рахунок цього фактора для Оптового ринку електроенергії України в 2012 році, за попередніми оцінками, складе близько $ 200 млн. Зі стрімким зростанням в подальшому. Причому, найбільш ефективні рішення щодо розвитку ВДЕ, а саме утилізація метану звалищ, відхиляються Президентом країни, тому що заявки на розвиток інших ВДЕ вже перевищили 17 ГВт, а як забезпечити надійну роботу енергосистеми країни при швидкому зростанні їх потужності в її складі, реально ніхто не знає. Причому розвиток ВДЕ об’єктивно веде до зростання цін на електроенергію, що виробляється традиційними електростанціями на органічному паливі, а в перспективі може викликати зростання цін і на атомних електростанціях.

Взяття зобов’язань щодо приведення теплових електростанцій України до стандартів ЄС станом на 1 січня 2018 року, реальність виконання яких в ці терміни викликає великі сумніви, зажадає величезних інвестицій. Причому власники теплової генерації, посилаючись на відсутність фінансових ресурсів, хочуть перекласти відповідні витрати на споживача за рахунок включення відповідних витрат до тарифу у вигляді інвестиційних надбавок, однак при цьому вони знаходять кошти на реалізацію проектів з розвитку ВДЕ, що цілком зрозуміло, просто бізнес.

Взагалі складається парадоксальна ситуація. Прагнучи уникнути дорого природного газу, країна сама, по суті, ініціює зростання цін на електроенергію. Причому виникає наступне питання. Якщо Україна така багата країна, для якої прийнятної для споживачів є ціна на електроенергії близько $ 0.70 за кВт год. Від сонячних електростанцій, то ціна на природний газ на рівні $ 400 за 1000 м3 при перерахунку по енергетичним еквівалентом відповідає $ 0.043 за кВт год., По ідеї не повинна нікого лякати.

Відзначимо, що проблема зростання цін на електроенергію в період 2011 року зростання середньої ціни для споживача склав близько 40% може значно загостритися при впровадженні нової моделі організації ринку електроенергії в країні.

 

Історично склалося, що основним постачальником ПЕР на Україну – природного газу, ядерного палива і нафти, є Росія, і до певного моменту ніяких особливих проблем з імпортом з неї ПЕР не було. Однак починаючи з 2005 року, після зміни влади в країні і приходу «помаранчевої» команди ситуація різко змінилася.

Були зруйновані вкрай вигідні для України умови імпорту природного газу. Йдучи в руслі енергетичної політики ЄС, почали постійно ініціюватися проекти про диверсифікацію джерел поставок енергоресурсів, скраплений газ, нові газопроводи і постачальники ядерного палива, і заміщення в енергетичному балансі країни імпортованого природного газу вугіллям, сланцевим газом, метаном вугільних родовищ, були розв’язані газові війни і т.д.

Відповідна реакція Росії була повністю прогнозованою – Україна отримала найвищі ціни на природний газ, практично втратила транзит нафти, інтенсифікувала процес створення обхідних газопроводів для мінімізації можливостей України впливати на надійність транзитних поставок газу в Європу.

Прихід нового політичного керівництва вселяв певні надії виходячи з передвиборних заяв на те, що проблеми, що накопичилися вдасться вирішити. Однак на сьогодні, ситуація мало змінилася, ініціюються проекти диверсифікації поставок ПЕР, нарощування власного їх видобутку, впровадження ВЕІ і т.д.

Реалістичність цих проектів, економічна і екологічна доцільність питання дискусійне, але без налагодження по справжньому партнерських і взаємовигідних відносин з Росією в сфері енергетики, навряд чи вдасться забезпечити ефективний розвиток і функціонування енергетичного комплексу країни.

Особливо актуальною для України є проблема підвищення ефективності використання ПЕР, причому в першу чергу саме в енергетичному секторі. Однак крім прийняття великої кількості документів, програми, стратегії і т.д., реальних дій в цьому напрямку практично немає.

Велика кількість проблем, що накопичилися в енергетиці України вимагає, в найкоротші терміни, Нарешті створити ефективну систему обґрунтування, прийняття та реалізації рішень щодо її розвитку, розробити та забезпечити реалізацію ефективної енергетичної політики, в основу якої має бути покладений реальний облік національних інтересів, економічна і екологічна доцільність , а не особисті інтереси і чий то досвід.

ПОДІЛИТИСЯ: