Електоральна географія

Політико-географічне країнознавство включає в якості одного з центральних напрямків вивчення територіальної розстановки політичних сил. Найбагатший матеріал для такого вивчення дає аналіз виборів до представницьких органів влади. Саме цим займається гілка політичної географії, що отримала назву електоральна географія (від лат. Elector – виборець). В її основі лежить дослідження політико-географічної диференціації території, аналіз відмінностей у політичних орієнтаціях населення. Такий аналіз включає в себе вивчення географії голосувань, географічних факторів, що впливають на голосування, і географічного представництва партій у виборних органах влади. Велика кількість робіт з цієї тематики можна пояснити і відносною доступністю електоральної статистики, що містить найцінніший вихідний матеріал для політико-географа, і зацікавленістю всіх політичних сил в інформації про свій вплив в країні.

Одне з найважливіших понять електоральної географії – електоральна структура країни (під нею розуміють поділ території країни на райони переважної підтримки різних політичних партій і рухів). Іноді його формулюють інакше: територіальна структура політичних уподобань. Такі переваги можуть залежати від різних чинників. Насамперед, природно, вони пов’язані з розходженнями в соціальній структурі населення. Але цей головний фактор зазвичай як би опосередковується багатьма іншими – приналежністю електорату до тієї чи іншої релігії, до основної нації чи національної меншини і т. д. Часто по-різному проявляють свої симпатії чоловіки і жінки, жителі міст і сільської місцевості, а у великих міських агломераціях – жителі центральних і приміських районів.
Всі ці та інші питання протягом двох-трьох останніх десятиліть отримали широке висвітлення в літературі з електоральної географії. Важлива особливість такої літератури – вихід її на електоральну картографію, засновану на відповідній статистиці. З’явилися і свої методи розрахунків, наприклад, використання коефіцієнта електоральних переваг.
Електоральна географія привернула увагу не тільки західних, але й російських географів, які давно вже почали вивчати електоральну структуру окремих зарубіжних країн. Ще в 70-х рр.. XX в. з’явилися роботи з електоральної географії Італії (В. А. Колосов) і ФРН (О. В. Вітковський), в 80-х рр.. – Франції, в 90-х рр.. – Великобританії, Індії та ін

Дослідження електоральної структури такої класичної країни буржуазного парламентаризму, як Великобританія, причому на основі кількох виборчих кампаній, дозволяє зробити висновок про значну територіально-політичної стійкості електорату. Так, виявилося, що в сільських виборчих округах, як правило, голосують за консерваторів, а в промислових містах – за лейбористів; що населення південних і східних районів зазвичай підтримує консерваторів, а північних і західних – лейбористів (рис 5); що у великих міських агломераціях виборці з престижних для проживання «спальних» передмість воліють голосувати за консерваторів, а з робочих кварталів – за лейбористів. Свою специфіку має і електоральна структура Шотландії, Уельсу та Північної Ірландії. На цій основі можна здійснити політико-географічне районування Великобританії.

Великий інтерес представляє також аналіз виборчих кампаній в Індії, яку іноді називають найбільшою парламентською демократією світу (число виборців тут вже перевищила 650 млн осіб). На відміну від Великобританії Індія – типова багатопартійна демократія, де діють багато десятків і навіть сотні політичних партій. І проте територіальна структура політичних уподобань (принаймні донедавна) і тут залишається традиційною. Населення внутрішніх районів країни зазвичай голосує за партію Індійський національний конгрес (ІНК), в прибережних районах півострівний Індії значно вплив лівої опозиції, в периферійних, окраїнних районах – різних опозиційних партій. А густонаселену долину Гангу зазвичай називають барометром впливу різних політичних сил, що відображає їх співвідношення у всій країні.
У роботах російських авторів з електоральної географії зарубіжних країн були порушені також питання «виборної інженерії». Під цим терміном розуміють насамперед вибір однієї з існуючих виборчих систем – мажоритарної, преференційної або пропорційною. [14] Велике значення мають також способи «нарізки» виборчих округів, які відкривають більшу чи меншу можливість маніпулювання голосами виборців. Це характерно і для системи виборів у США.

Першою великою роботою в області електоральної географії стало колективне дослідження вітчизняних політико-географів під назвою «Весна-89: географія і анатомія парламентських виборів» за підсумками виборів до Верховної Ради СРСР. Проведення в 1990-х рр.. в Росії цілого ряду президентських і парламентських виборчих кампаній сприяло появі чималого числа публікацій. Як приклад такого роду можна привести книгу Р. Ф. Туровського, [15] насичену картографічним матеріалом. Електоральні карти дають наочне уявлення про територіальні відмінності в політичних перевагах виборців під час парламентських виборів 1995 р. і президентських виборів в 1996 р. (наприклад, на них чітко виділяється південний «червоний пояс»). В2000 р. була опублікована електоральна статистика результатів виборів до Державної Думи у 1999 р. і президентських виборів в 2000 р., а на початку 2008 р. була опублікована електроральная карта парламентських виборів, що пройшли в грудні 2007 р. (рис. 6 і 7) .

Посилання на основну публікацію