Економіка Великобританії

Великобританія – одна з великих економічно розвинених країн світу. У 2000 ВВП становив 859, 1 млрд ф.ст. (У цінах і по ППС 1995), 5-е місце в світі після США, Японії, Німеччини та Франції. Частка В. у світовому ВВП 3,0% (2002). У тому ж році її ВВП на душу населення досягав 14 000 ф.ст. Питома вага країни в міжнародній торгівлі в останні роки становить 4,5 – 5%. За цим показником вона займає 4-5-е місце. В. знаходиться на 2-му місці після США за величиною накопичених зарубіжних прямих інвестицій, на 3-му місці – після США та Японії – по кількості компаній у списку 500 найбільших ТНК світу та ринкової капіталізації акцій. За обсягом здійснюваних фінансових операцій Лондон поступається лише Нью-Йорку.

Столиця В. займає 1-е місце в світі за кількістю діючих тут іноземних банків. У Лондоні розташована третя в світі за обсягом операцій (після Токіо і Нью-Йорка) фондова біржа. На відміну від ринків акцій інших європейських країн, які в основному національно орієнтовані, на Лондонській біржі котируються цінні папери св. 500 ТНК – більше половини світової торгівлі іноземними акціями. Лондон – найбільший валютний ринок, в Сіті здійснюється близько 1/3 валютних операцій у світі. Найближчі конкуренти Лондона – Нью-Йорк, Токіо і Сінгапур – в сукупності мають таку ж частку.

Через Лондон проходить найбільший обсяг страхових операцій і міжнародних операцій перестрахування. У столиці В. концентрується левова частка світового біржового ринку металів, нафти та інших стратегічних товарів. Тривалий час британська валюта – фунт стерлінгів – домінувала у світовій валютній системі; використовуючи провідну роль фунта в міжнародних розрахунках, В. покривала дефіцит платіжного балансу національною валютою. Потім протягом кількох десятиліть фунт ділив з доларом положення однієї з двох ключових валют світу. Втративши позиції країни, оперувала ключовою резервною валютою, В. ще довго претендувала на особливе місце в міжнародних валютно-кредитних відносинах. Частково це знайшло відображення в небажанні Лондона в кін. 1990-х рр. увійти в єврозону і відмовитися від фунта на користь євро.

До кін. 1980-х рр. економіка В. розвивалася повільніше, ніж у її основних конкурентів. У 1990-і рр. становище покращилося. У 2002 в господарстві країни тривав підйом, що почався в 1993. У 1990-ті – поч. 2000-х рр. росла зайнятість; до 2002 безробіття впало до 5,2% економічно активного населення (найнижчий показник з 1980). Незважаючи на підйом в економіці і скорочення безробіття, рівень інфляції залишався низьким. У 2002 індекс споживчих цін підвищився всього на 2,1% – інфляція знаходилася на найнижчому рівні після 1976. На рубежі століть у зв’язку із загальним погіршенням світогосподарчої ситуації інтенсивність підйому знизилась: у 2002 приріст ВВП склав усього 1,6%.

Помітні зміни відбуваються в галузевій структурі британської економіки. Зростає значення сфери послуг. У 2001 її частка у ВВП становила 71,4%, в зайнятості 75,5%. Знижується питома вага обробної промисловості: у 2001 на неї припадало 17,5% ВВП і 14,5% загального числа зайнятих. У добувній промисловості істотно зменшилася значення вугільної індустрії і зросла – нафтогазової. Темпами нижчими за середні по економіці в цілому розвивалося будівництво: у 2001 його внесок у ВВП склав 5,4%. У 1990-і рр. помітно зросла роль транспорту та зв’язку: в 2001 їх частка сягала 8% ВВП. Різко впав питома вага у ВВП сільського господарства і рибальства – з 2,9% в 1973 до 0,9% в 2001.

У структурі обробної промисловості найбільшу питому вагу мають паперова та поліграфічна промисловість (13,9%), харчова і тютюнова (13,8%), машинобудування (35,5%), в якому виділяються електротехнічна промисловість і оптичне приладобудування (12,9% ) і виробництво транспортних засобів, а також хімічна промисловість (10,7%) і металообробна (10,4%). У промисловості відбуваються великі зрушення. Зростає роль нових наукоємних виробництв хімічної (насамперед малотоннажної хімії), електротехнічної та електронної, особливо конторського обладнання і комп’ютерів, а також засобів зв’язку, аерокосмічної промисловості (виробництво цивільних і військових літаків, вертольотів та обладнання для дослідження космосу), устаткування для морського видобутку нафти . Світову популярність має британська фармацевтика. За рівнем розвитку біотехнології В. поступається лише США. Одночасно різко знизилося значення традиційних галузей обробної промисловості, які визначали промисловий вигляд країни в нач. 20 в .: текстильної, насамперед бавовняної, сталеливарної промисловості (в 2001 в країні виплавлялось лише 12,5 млн т сталі), цивільного суднобудування. Показова доля вугільної промисловості. У 1913 в цій галузі були зайняті близько 1,1 млн чол., А видобуток вугілля сягав 287 млн ??т. У 2001 відповідні показники становили всього 11 тис.чол. і 32 млн т. У 1970-і рр. великі родовища нафти і газу були виявлені в Північному морі. У 2001 виробництво нафти і скрапленого газу становило 2,4 млн барелів на день (близько 320 тис. Т). За цим показником В. займала 10-е місце в світі. Перетворення В. в великого виробника нафти і газу кардинально змінило структуру енергетики – на них припадає 72% споживання енергії. Швидко зростає використання природного газу – 37% виробництва електроенергії. На атомних станціях виробляється 22% електроенергії. Разом з тим 33% електроенергії все ще виробляється на станціях, що працюють на вугіллі.

Сільське господарство В. високомеханізованим і ефективно, воно покриває 63% потреб країни в продовольстві. Близько 40% з 386 тис. Ферм зайняті переважно тваринництвом – розведенням великої рогатої худоби, овець, свиней, курей. Великої шкоди понесло тваринництво в 2001 внаслідок захворювань худоби – спочатку губчастої енцефалопатією («коров’ячим сказом»), а потім ящуром. Серед зернових культур особливо поширені пшениця, ячмінь, овес. Крім цього, вирощуються ріпак, лляне насіння, картоплю. У країні багато фруктових садів. Сільське господарство користується великою підтримкою держави і отримує дотації з бюджету ЄС.

Територія В. покрита густою мережею автомобільних і залізниць і через безліч портів добре обслуговується морським транспортом. Чільну роль у внутрішніх перевезеннях займає автомобільний транспорт – 85% пасажироперевезень та 81% грузоперевозоколо У 2001 в особистому користуванні було 23,9 млн автомобілів. Протяжність асфальтованих автомобільних доріг 406,4 тис.км. Скорочується залізнична мережа, її протяжність 16,9 тис. Км, з них електрифіковано 4,9 тис. Км. Уряд здійснює різні організаційні заходи для модернізації цього виду транспорту. Падає значення річкового транспорту. Протяжність водних шляхів – 3,2 тис.км. Швидко розвивається авіаційний транспорт. З 1980-х рр. авіаперевезення пасажирів і вантажів зросли більш ніж утричі. «Брітіш Еруейз» – провідна міжнародна авіакомпанія. У країні налічується близько 450 цивільних аеропортів – найбільший з них «Хітроу». З сер. 1970-х рр. різко зменшився тоннаж морського флоту. На кін. 2001 британський торговий морський флот налічував 594 судна, з них 140 танкерів і 454 суховантажу, 37 пасажирських суден. На морський транспорт припадає близько 95% зовнішньоторговельних перевезень країни. У В. близько 70 портів, що мають комерційне значення. Найбільші з них: Грімсбі і Іммінгем, Тис і Гартлпул, Лондон, Форт, Саутгемптон, Мілфорд Хейвен, Сало Вой, Ліверпуль, Дувр, Феліксстоу. Швидко розширюється мережа трубопровідного транспорту; вона підключена до газопроводів, що йдуть від родовищ Північного моря; загальна протяжність трубопроводів – 3,9 тис. км.

Зв’язок – одна з найбільш швидкозростаючих галузей економіки. Країна практично повністю телефонізована; 97% сімей мають квартирні телефони, ще 4% віддають перевагу їм мобільні телефони. Всього на кін. 2001 в країні налічувалося 44,9 млн мобільних телефонів. До Інтернету підключено 34,3 млн користувачів. 38% фірм мають власний WEB-сайт, 48% здійснюють електронну торгівлю. Йде інтенсивний процес комп’ютеризації повсякденного життя населення, освіти, бізнесу. До Інтернету підключені 11,7 млн ??будинків, 90% середніх і близько 1/4 початкових шкіл, половина всіх компаній.

Торгівля в останні роки розвивається швидше, ніж економіка в цілому. У 2001 частка оптової та роздрібної торгівлі у ВВП становила 12,2%. У країні є 107 підприємств оптової торгівлі, в яких зайняті 1180000 чол. Число підприємств роздрібної торгівлі перевищує 192 тис. У них працює 2870000 чол. (11% всіх зайнятих в країні). Найбільш високим темпом зростає оборот великих торгових фірм, що володіють широкою мережею магазинів і супермаркетів. Збільшується значення торгівлі, при якій замовлення робляться поштою і через Інтернет.

Найбільш високими темпами розвиваються фінансові, інформаційні, ділові послуги. На фінансовий сектор припадає 5% ВВП, у ньому зайнято більше 1 млн чол. Банківська система В. – одна з найбільш розвинених у світі. Фінансові установи країни надають найширший спектр послуг – консультаційних, юридичних, бухгалтерських, управлінських. Дерегулювання посилило тенденцію до диверсифікації фінансових послуг, що надаються банками, універсалізації їх діяльності. Так, комерційні банки надають послуги, які раніше надавали торговельні банки, вторгаються в сферу страхування, приєднують компанії, що спеціалізуються на видачі споживчого кредиту. Активно конкурують з будівельними товариствами на ринку іпотечного кредиту, мають у своєму складі дочірні підрозділи, що займаються лізинговими та факторинговими операціями. З метою залучення коштів вкладників банки урізноманітнюють надані ними послуги, фактично перетворюються на фінансові супермаркети. Останнім часом зростає значення діяльності таких небанківських фінансових установ, як будівельні товариства, страхові та фінансові компанії, інвестиційні фонди. Швидко розширюється діяльність комп’ютерних фірм, що надають найрізноманітніші послуги. Серед них на першому місці – консультування в галузі інформаційних технологій. Серед ділових послуг – дослідження ринку, управлінські послуги, реклама.

В. має розвиненою індустрією туризму. У ній зайнято 2,1 млн чол. У цій сфері працює 8% малих компаній. У 2001 В. відвідали 22,8 млн іноземців. Її частка у світовому туризмі складає 3,4%. За цим показником вона знаходиться на 7-му місці у світі. Найбільше число відвідувачів із США, Франції, Німеччини, Ірландської Республіки, Нідерландів.

Протягом останніх десятиліть в В. були випробувані різні варіанти регулювання соціально-економічної політики. З кін. 1940-х рр. вона складалася в управлінні сукупним попитом та забезпеченні повної зайнятості, насамперед за допомогою розширення ролі держави в соціально-економічній галузі. З кін. 1970-х рр., Після приходу до влади уряду консерваторів, ринок став розглядатися як найбільш ефективний механізм організації економічної діяльності. В. стала піонером великомасштабної приватизації на Заході. Значною ерозії зазнали багато традиційні цінності та інститути. Істотні зміни зазнала модель соціально-економічного механізму і політичного устрою суспільства. Держава приступило до реформування відносин власності, її «розпорошення» (реалізації теорії «демократії власників»), до перетворення системи соціальних послуг – впровадженню ринкових засад і конкуренції в «держава добробуту», створення «змішаної» державно-приватної системи охорони здоров’я, страхування, пенсійного забезпечення, поширенню принципу свободи вибору в шкільній освіті.

Соціально-економічна політика лейбористів, що прийшли до влади в 1997, з одного боку, є суто прагматичною і по ряду напрямків продовжує курс попередників, з іншого – відображає принципи нового лейборизму: поєднання соціальних цінностей старого лейборизму з розвитком ринкової економіки. В цілому після різкого розмежування двох головних партій по майже полярним лініях – тетчерізм і державний соціалізм – усе виразніше відбувалося зближення партій, але вже не стільки на возобладавшей після 2-ї світової війни соціал-реформістської основі, скільки на соціально-ліберальною. Для лейбористів – це більш м’який, регульований лібералізм у поєднанні з нетрадиційним ринково орієнтованим соціальним реформаторством.

На думку лідерів лейбористів, «старий» лейборизм проголошував своєю метою забезпечити рівність доходів, «новий» – рівність можливостей: все більше британців мають влитися в середній клас. Сенс соціальної реформи полягає в тому, щоб перетворити «держава добробуту» в «держава соціальних інвестицій»: менше державних коштів має йти на соціальне соціальна виплата і більше на загальне та професійну освіту, підвищення кваліфікації та перенавчання, особливо молоді. У своєму колишньому значенні держава добробуту зберігається лише для тих, хто не здатний забезпечити себе сам. Істотне місце в діяльності лейбористів займає створення стимулів до праці. Неодмінною умовою ефективності даної системи є розвиток медичного обслуговування та інші заходи, покликані забезпечити фізичне і моральне здоров’я нації. Лейбористи вперше визначили розміри мінімальної заробітної плати, ввели податковий кредит для найбільш низькооплачуваної частини населення, скасували деякі антипрофспілкові закони консерваторів.

З кін. 1970-х рр. механізм управління господарством зазнав істотних змін. Насамперед відбулася його значна децентралізація. В кін. 1990-х рр. лейбористи передали ряд функцій з управління економікою регіональним органам влади. Активно впроваджуються ринкові начала в діяльність державного сектора, здійснюється приватизація громадських робіт і послуг, розширюється участь приватного сектора у вирішенні соціальних проблем.

До 2000 приватизації зазнали близько 100 державних компаній. В результаті її державний сектор скоротився на 2/3. За 1979-2000 виручка від реалізації активів державних підприємств склала близько 80 млрд ф. ст. Приватизувавши більшість підприємств комунальних послуг, уряд продовжує контролювати їх діяльність. Курс на денаціоналізацію став способом фінансування бюджетного дефіциту, що дозволив менше вдаватися до позик. Крім цього, приватизація мала на меті створити на місці державних монополій конкуруючі між собою приватні фірми.

Широке поширення отримала розпродаж державного майна – демуніціпалізація. Прагнучи прилучити основні категорії робітничого класу і «нових середніх шарів» до широко розрекламованої «демократії власників», уряд здійснював розпродаж у приватне користування муніципального житлового фонду, причому по санкціонованим з центру пільговими цінами. Важливим напрямком впровадження ринкових засад в діяльність державного сектора стало контрактування. Уряду та місцевим органам влади було наказано розміщувати з торгів підряди на прибирання території та приміщень, будівельні та ремонтні роботи, перебудову будинків, послуги фахівців. З 1992 здійснюється програма, що отримала назву «приватна фінансова ініціатива». Уряд запрошує приватні фірми брати участь на конкурентній основі в проектах, які перш здійснювало сама держава. У 1997- 2000 вартість проектів перевищувала 22 млрд ф.ст. Підприємства, що залишилися у власності держави (найбільші з них – Поштове відомство, Управління цивільної авіації), діють як комерційні. Акцент перенесений з галузевої політики на технологічну, зі старих на нові галузі; посилені критерії надання фінансової допомоги. Нарешті, намітився відмова від прямого субсидування бізнесу на користь розширення його інформованості про новинки в області техніки і технології.

Важливим напрямком економічної політики стало дерегулювання господарства. У 1980-90-і рр. було знято багато адміністративно-правові обмеження діяльності бізнесу; спрощені процедури регулювання. Скасований контроль над заробітною платою, цінами і дивідендами; істотного дерегулювання піддався ринок праці. Ця політика охопила банківсько-кредитну і валютну сфери. У 1979 був ліквідований валютний контроль, стримував рух капіталів між В. та іншими країнами. У 1980 скасований «корсет» – схема додаткових спеціальних депозитів в Банку Англії, яка передбачала приміщення надлишкової банківської ліквідності на безпроцентні рахунки для обмеження кредитної експансії. У жовтні 1986 була проведена реорганізація Лондонської фондової біржі, названа в економічній літературі «великим вибухом»: скасовано мінімальні фіксовані комісії, допущені на біржу банки та іноземні установи, членам біржі дозволено суміщати функції брокера і джобера (принципала). В результаті економіка В. стала однією з найбільш дерегуліруемих у світі.

 

Посилання на основну публікацію