Економіка України

Обсяг ВВП У. в 2002 склав у національній валюті 212 млрд грн. (У 2000 – 175,0; у 2001 – 201,9). Загальний обсяг ВВП, перерахований в долари за паритетом купівельної спроможності (ПКС), склав 185 млрд дол. У 1999 У. займала останнє, 43-е місце за душового обсягом ВВП серед країн Європи та неєвропейських держав ОЕСР, що беруть участь в європейських порівняннях. За даними ООН, за 2002 реальний ВВП на душу населення на У. по ППС становив 3816 дол., А в цілому за рівнем соціального розвитку, що визначається індексом людського розвитку (доходи населення, середня тривалість життя, освітній рівень громадян), У. знаходиться на 80-му місці в світі, поступаючись серед країн СНД Білорусії (56-е місце) і РФ (60-е).

За 1992-2001 реальний ВВП країни в результаті трансформаційної кризи скоротився більш ніж в 2 рази. Разом з тим У. змогла істотно знизити інфляцію і дефіцит державного бюджету, забезпечити стабільність національної валюти – гривні, введеної замість перехідного карбованця у вересні 1996 (див. Табл. 1). У той же час майже вдвічі впали обсяги промислового виробництва, в 5 разів скоротилися інвестиції в основний капітал, приблизно на 40% знизилася продукція сільського господарства. За сучасного рівня основних макроекономічних показників країна фактично відкинута на десятки років назад, до періоду 1968-70.
У 2000-02 на У. чітко проявилися ознаки економічного одужання, але зростання торкнувся лише окремі сфери господарства і поки не приносить відчутних результатів у масштабах всього суспільства. При зростанні ВВП (у 2000 – на 5,8%, в 2001 – на 9,1, у 2002 – на 4,1%) його рівень становив лише 49% рівня 1990, а подушний показник ВВП (з урахуванням скорочення населення) піднявся , за оцінкою, до 19-20% до середнього аналогічному показнику країн ЄС, тобто зберігається на п’ятикратно більш низькому рівні, ніж в Європейському Союзі. За прогнозом Мінекономіки У., в 2003-06 очікується зростання ВВП на 28,3%, що, однак, не дозволить досягти навіть рівня 1990.

Досить гострою залишається проблема безробіття: офіційно зареєстровано 1034000 безробітних (на кін. 2002), з них посібники отримують 690 тис. (2002). Але фактичне безробіття, за оцінкою міжнародних експертів, майже в 3 рази перевищує офіційний рівень: у 2000 вона досягала 11,7% (за методологією МОП), тоді як Держкомстат У. фіксував лише 4,2%. У 2001-02 офіційний рівень безробіття стабілізувався в межах 3,7-3,8%, а фактично на рівні близько 10% (за методологією МОП). Це свідчить про те, що збільшення масштабів виробництва в 2000-02 не супроводжувалося зростанням зайнятості, так як навіть динамічно розвиваються сектора економіки не можуть абсорбувати наявну робочу силу. В цілому для У. характерна тенденція до зменшення зайнятості населення: з 25,4 млн чол. в 1990 до 22,3 млн в 1998 (пік спаду в промисловості), 21,3 млн в 2000 і 20,9 млн чол. в 2001.

Досягненнями макроекономічної політики останніх років стали істотне зниження інфляції та дефіциту державного бюджету, забезпечення стабільності національної валюти, зростання в промисловості (починаючи з 1999) і в сільському господарстві (з 2000), що забезпечувало зростання реального ВВП.

Економіка У. відноситься до індустріально-аграрного типу. У структурі валової доданої вартості 34,4% займає промисловість, 16,4% дають сільське і лісове господарство, різні послуги – 45,2%, будівництво – 4%. За питомою вагою в чисельності зайнятих сільське господарство дещо випереджає промисловість: 21,8 і 19,9% відповідно від загальної зайнятості в усіх сферах еко- ської діяльності. Росте зайнятість у третинному секторі – сфері послуг, де висока частка зайнятих в освіті, культурі, мистецтві, науці – 10,2%, у торгівлі та громадському харчуванні – 6,9%, в охороні здоров’я та соцзабезпечення – 6,5%, в житлово -комунального господарстві – 3,7%. У сфері сучасних послуг типу фінансування, страхування і кредитування зайняті менше 1%, а в державному апараті – 1,7%.

Країна має всі галузі, притаманні економіці великого європейського держави. У галузевій структурі промисловості переважають обробні галузі (74% за вартістю), а на гірничодобувні припадає 11%. Найбільш високу питому вагу мають (у%): металургійна промисловість (чорна і кольорова) – 23, харчова індустрія і переробка сільгосппродуктів – 18, енергетика – 15; на машинобудівний комплекс припадає 12, на хімічний – 5, на текстильну і швейну галузі – 1, на деревообробку – 1. Кількість прибуткових промислових підприємств склало 48% у загальному числі підприємств за підсумками 2002 (у 2001 – 51%).

Паливно-енергетичний комплекс розвивається на базі власних ресурсів вугілля та імпортованих нафти і газі (переважно з РФ, а також з Туркменії – газ і з Казахстану – нафта). У паливному балансі країни більше 40% припадає на газ, на ньому працюють основні теплові електростанції. Найбільші ТЕС – Запорізька, Вуглегірська, Криворізька, Зміївська, Бурштинська, Придніпровська. Діють атомні станції, які отримують сировину з РФ і туди ж відправляють відпрацьоване ядерне паливо: Запорізька, Рівненська, Хмельницька та Південноукраїнська АЕС. Чорнобильська АЕС, яка давала 7% всієї електроенергії, закрита за міжнародними угодами в кін. 2000.

Високий рівень енергоспоживання в країні при відносній бідності енергоресурсами диктує необхідність зниження енергоємності господарства за рахунок його структурної перебудови та зменшення залежності від «критичного» імпорту нафти і газу. У перспективних планах намічено збільшити частку вугілля в паливному балансі країни.

Металургійний комплекс багатогалузевий і високорозвинений. У. займає 7-е місце в світі серед виробників залізорудної сировини. Виробляються також марганцева руда, різні феросплави (феросиліцій, феромарганець). У кольоровій металургії є велике глиноземного виробництво (завод у Миколаєві, співвласником якого стала російська компанія «РусАл»). Продукція чорної і кольорової металургії має важливе експортне значення: вивозяться руда, феросплави, оцинкований прокат, труби великого діаметру, глинозем для подальшої виплавки алюмінію та ін. Металургійний комплекс дає основну частку валютної виручки. Підприємства чорної металургії розташовані в Приазов’ї (Маріуполь), Донбасі (Донецьк, Алчевськ, Єнакієве, Макіївка), Придніпров’я (Запоріжжя, Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Дніпродзержинськ).

У машинобудуванні найбільш розвинене виробництво сільськогосподарських машин і транспортних засобів, приладо- та верстатобудування. Трактори, танки, турбіни, суду різних типів, вантажні вагони і багато іншого поставляються в різні країни. На У. проектуються і виробляються літаки (найбільш відомі з них Ан-2, Ан-22 «Антей», Ан-32, Ан-124 «Руслан», Ан-225 «Мр1я», Ан-74), авіаційні двигуни. Літаки марки Антонова будуються також на заводах РФ і Польщі.

Центри машинобудування – Харків, Київ, Донецьк, Луганськ, Краматорськ, Дніпропетровськ, Миколаїв, Львів, Запоріжжя та ін.

Завдяки сировинній базі розвинена і хімічна промисловість. Основні центри – Лисичанськ, Черкаси, Одеса, Київ, Калуш та ін. Значну частину в промисловості складає оборонна, де зараз йдуть процеси структурної перебудови і конверсії. Промисловість будівельних матеріалів представлена ??цементної, скляної, керамічної, нерудних будматеріалів, асбестоцементной галузями.

Індустрія харчових продуктів налічує близько 2,5 тис. Підприємств різного профілю та форм власності. Всього вони виробляють продукцію близько 3 тис. Найменувань. Основні галузі переробної та харчової промисловості – цукрова, спиртова, м’ясна, молочна, борошномельно-круп’яна, кондитерська. У харчовій промисловості У. активно діє іноземний капітал, створені численні СП, йде модернізація на базі імпортних технологій.

У сільському господарстві країни переважає рослинництво. Основою зернового господарства є вирощування озимої пшениці, кукурудзи, ячменю, озимого жита, гречки, проса. З технічних культур вирощуються цукровий буряк, соняшник, льон-довгунець, хміль, тютюн. З виробництва цукру країна займає одне з провідних місць в Європі. Розвинені садівництво, виноградарство, виробництво ефірно-олійних культур у Криму (троянда, лаванда – для парфумерної промисловості). В агропромисловому виробництві сьогодні спостерігаються дві тенденції: зменшення обсягів виробництва у великих господарствах громадського сектора і збільшення його в приватних дрібних господарствах. У. завжди була і залишається великим експортером сільськогосподарської продукції. У складі експорту – зернові культури, цукор, бобові, молочні та м’ясні продукти, овочі, рослинне масло і багато іншого. З метою нарощування темпів торгівлі продукцією агропромислового комплексу, розширення можливостей її експорту У. бере активну участь у створенні аграрного ринку країн СНД. Ведуться переговори про вступ до СОТ.

Транспортний комплекс У. включає залізничний, автомобільний, морський, річковий, авіаційний та трубопровідний. Він грає роль «кровоносної» системи економіки країни. Загальна протяжність автомобільних доріг – 172,6 тис. Км, в т. Ч. З твердим покриттям – близько 163,9 тис. Км, залізниць – 22,8 тис. Км. Розвинена мережа автомобільних доріг і залізниць забезпечує зв’язок між регіонами У., між суміжними країнами СНД і Східної, а далі – Західної Європи, між промисловими центрами РФ і чорноморськими портами. Загальна протяжність річкових судноплавних шляхів 3700 км. Судноплавне пониззі Дніпра забезпечує зв’язок півдня У. з центральною частиною, нижня течія Дунаю – вихід до системи Дунай-Майн-Рейн. Важливу роль відіграють Чорне і Азовське моря, особливо Чорне, яке має стати зоною транзиту між Європою та Азією. Найбільші порти: Одеса, Іллічівськ, Миколаїв. Міжнародні повітряні перевезення організовані на 105 маршрутах з 35 країнами світу. У жовтні 1996 У. приєдналася до програми TRACECA (транспортний коридор Європа – Кавказ – Азія), мета якої – з’єднання транспортних маршрутів країн-членів проекту з європейськими транспортними мережами. По території У. проходять магістральні газо-і нафтопроводи з РФ та Центральної Азії в країни Західної Європи. Транзитне положення – важливий економічний ресурс У. Щорічно на транзит російського газу до Європи через газотранспортну систему країни (ГТС) У. заробляє св. 2 млрд дол. Для модернізації існуючих трубопроводів і підземних газових сховищ, збільшення обсягів експорту газу до 150 млрд м3 на рік створюється Міжнародний газотранспортний консорціум (МГТК) за участю У., РФ і, можливо, країн Західної Європи (ФРН, Франція).

Транспортний потенціал У. достатньо високолег Національна транспортна мережа в змозі забезпечити інтенсифікацію перевезень вантажів і пасажирів як на внутрішньому, так і на міжнародному сполученні. У 2002 вантажоперевезення (без трубопровідного транспорту) склали 566 800 000 т (всього – 770 млн т), перевезення пасажирів – 3565 млн чол.

Сфера торгівлі та послуг відноситься до найбільш динамічно розвиваються галузей економіки. Роздрібний товарообіг зріс за 2000-02 з 49600 млн до 68,4 млрд грн.

Банківська система У. дворівнева, складається з центрального банку – НБУ (Національний банк У.) і 157 комерційних банків (на 1 січня 2003). НБУ визначає головні напрямки грошово-кредитної і валютної політики країни.

У 2002 в цій області були досягнуті успіхи. Відзначалася стабілізація ринку, покращився фінансовий стан У., зросли заощадження населення в національній та іноземній валюті. Стабільність гривні була забезпечена проведенням жорсткої валютної політики НБУ, що поставив мету зберегти низький рівень інфляції (0,6% на рік, за підсумками 2002) і послідовно ревальвувати гривню (1,2% по відношенню до долара і 19,2% по відношенню до євро ). Курс гривні в 2001-02 коливався в межах 5,28-5,43 грн. за долар. Зросли показники монетизації економіки і вклади населення в комерційних банках з 6,7 млрд грн. на поч. 2001 до 18,9 млрд в кін. 2002. Намітився також зростання банківських кредитів господарюючим суб’єктам до 52,2 млрд грн. (Збільшення на 5,5% в 2002). У 2003 НБУ знизив ставку рефінансування з 11,5 до 7%. Грошово-кредитна політика НБУ призвела до приросту вкладів населення в банки, що забезпечує уряду значні ресурси для розвитку економіки в порівнянні з залученими позиками міжнародних фінансових організацій. У 2002 МВФ відмовив У. в кредитах, проте валові валютні резерви НБУ склали 4,4 млрд дол., Збільшившись за рік в 1,5 рази при повному виконанні зовнішніх боргових зобов’язань. Позитивні показники монетарної політики НБУ і зростання ВВП сприяли підвищенню низкою міжнародних агентств кредитного рейтингу У. на 1-2 рівня (до рівня «В») за довгостроковими і короткостроковими кредитами. У 2002 зовнішній борг У. скоротився до 42,3 млрд грн. (7,7 млрд дол.), Сума виплат склала 2,2 млрд грн. На поч. 2003 сума державного боргу становила близько 30% ВВП. Необхідність значних виплат за зовнішніми кредитами справляє визначальний вплив на бюджетну та грошово-кредитну політику У.

Комерційні банки все ще малопотужні, ні їх реальний «вага», ні якісний рівень не задовольняють потребам динамічного економічного розвитку країни. Сукупні банківські активи становили на поч. 2003 30,7% ВВП У. (в РФ – 37,6%, в США – 60%, у ФРН – 144%), балансовий капітал банків – 4,5% ВВП (у РФ – 5,4%, в США – 5%).

Середній рівень депозитів – 17,5% до ВВП, що характерно для країн з бідним населенням. Серед усіх 157 комерційних банків У. тільки 10 банків відносять до системоутворюючим. Більшість банків (101) дрібні. Функціонують 20 банків з іноземним капіталом, у т.ч. 7 чисто іноземних. На першу десятку банків припадає більше половини активів, кредитного портфеля і зобов’язань системи комерційних банків, майже 3/4 вкладень у цінні папери і 2/5 сукупного балансового капіталу, 1/4 – статутного капіталу. Саме ці 10 банків залучали більше 1/2 коштів господарських суб’єктів і 2/3 всіх вкладів фізичних осіб. У банківській сфері існує безліч проблем, вирішення яких не терпить зволікання. Нормальному розвитку перешкоджають об’єктивні і суб’єктивні чинники: бідність населення, відсутність належної системи гарантування банківських вкладів, висока питома вага збиткових підприємств в економіці країни, колосальна (за світовими мірками) частка наявного грошового обороту – майже 2/5 всієї грошової маси, св. 26 млрд грн. (На березень 2003). Тим самим на У. майже немає відносно стабільних джерел надходження ресурсів у комерційні банки, в той же час резервні вимоги до банків вище, ніж в країнах ЄС, – там резервна ставка 0-2%, а на У. – від 0 до 14% (на кін. 2002), є проблеми і з ліквідністю застав і ін.

Комерційні банки (КБ) в більшості своїй не повернулися обличчям до реального сектору економіки, що багато в чому обумовлено як їх непідготовленістю надавати великі й довгострокові кредити, так і нестійкістю функціонування виробничих підприємств, відсутністю реальних перетворень в економіці, а отже, високими кредитними ризиками. Кредитні ставки КБ все ще майже втричі перевищують облікову ставку НБУ. Недоліки банківської системи гостро ставлять питання про необхідність її реформування. НБУ запропонував «Комплексну програму розвитку банківської системи У. на 2003-05 рр.».

Стан державних фінансів після 2000 на У. щодо покращився (див. Табл. 1). Зведений бюджет в 2002 зведений з профіцитом у 1,7 млрд грн. (У 2001 дефіцит становив 1,3 млрд грн., Або 0,6% ВВП). Однак формальне перевищення доходів державного бюджету над витратами досягнуто лише шляхом проведення жорсткої бюджетної політики Мінфіну і секвестру бюджету в кін. 2002. Це пов’язано з недовиконанням плану за доходами: у 2002 він виконаний лише на 93,1%, а видаткова частина бюджету після секвестру виконана тільки на 85,2%. Основною причиною поганого наповнення бюджету стали значно менші, ніж було заплановано, надходження до бюджету від приватизації. У 2001 при плані в 5,9 млрд грн. надходження коштів становили 2,3 млрд грн., а в 2002 при очікуваних доходах від приватизації в 5,85 млрд грн. вони дорівнювали всього 606 млн грн. Експерти пояснюють це новою хвилею «тіньової приватизації» та судовими процесами щодо приватизованих підприємств. Провал приватизаційної програми, уповільнення ділової активності, ревальвація національної валюти і потреба звести бюджет відповідно до вимог МВФ до профіциту зумовили подальший секвестр. У підсумку досягнутий профіцит в 0,8% ВВП (за методикою Мінфіну У, 1,7% – за методологією МВФ). В цілому низькі доходи держбюджету на тлі економічного зростання останніх років свідчать про серйозні макроекономічних диспропорцій.

Вимушене скорочення державних витрат веде до збереження бюджетної заборгованості перед соціальною сферою (невиплати заробітної плати, допомог) і перед приватним сектором економіки (сума простроченої заборгованості держави перед українськими експортерами з виплат ПДВ досягла 2 млрд грн.). Ці негативні тенденції представляють основну небезпеку для стабільності цін української економіки.

До поч. В кін.

Посилання на основну публікацію