Економіка СРСР кінця 1950-х років

Економіка в кінці 1950-х років швидко розвивалася. Це дозволило забезпечити значне зростання зарплати – майже на третину. Було введено обов’язкове повну загальну середню освіту. Великі кошти були спрямовані в житлове будівництво – чверть населення отримала безкоштовні квартири і переселилася в багатоповерхові будівлі зі старих невпорядкованих будиночків або комунальних квартир, в яких жили по кілька сімей. У нових квартирах мільйони людей вперше отримали гарячу воду, газопостачання та ін. Життя якісно поліпшувалася.

Підвищувалася і оплата праці колгоспного селянства. Тепер на колгоспників були поширені заходи соціального захисту – пенсії і страхування на випадок хвороби. У 1960-1970-х роках селяни отримали паспорти, що тепер дозволяло їм вільно переміщатися по країні.

Для того щоб надати колгоспам ще більшу економічну міць, було вирішено продати їм сільськогосподарську техніку, яка раніше знаходилася в руках машинно-тракторних станцій. Оскільки зайвих коштів у колгоспів не було, техніка продавалася в борг, і потім колгоспникам тривалий час доводилося платити за неї державі, поки ці борги не були нарешті прощені. Індустріалізація сільського господарства дозволила підвищити продуктивність аграрного праці, але якість продукції була низькою.

Перемігши своїх супротивників-консерваторів, Хрущов прискорив викриття культу особи. На XXII з’їзді КПРС 17-31 жовтня 1961 року Сталін і його соратники були піддані різкій критиці за їх злочини. Молотов і Каганович були виключені з партії за причетність до репресій.

XXII з’їзд КПРС був тріумфом політики Хрущова. Він заявив, що, оскільки соціалізм побудований, починається розгорнуте будівництво комунізму, який настане вже за життя сучасного покоління, тобто до початку 1980-х років.

Курс на комунізм був пов’язаний і з ходом холодної війни – відповідно до ідей Маркса комунізм мав перемогти в світовому масштабі. Економічні успіхи дозволили СРСР вирішувати широкі зовнішньополітичні завдання – зберігати свою сферу впливу (в тому числі військовим шляхом, як в Угорщині в 1956 році, або без збройного конфлікту, як при зведенні Берлінської стіни в 1961 році) і розширювати «соціалістичний табір». У 1950-1960-х років комуністи та їхні союзники прийшли до влади в ряді країн Азії, Африки і навіть в безпосередній близькості від США – на Кубі. В результаті Карибської кризи 1962 року народження, який поставив світ на грань термоядерної війни, все ж вдалося домогтися взаємних поступок СРСР і США (виведення американських ракет з Туреччини в обмін на виведення радянських ракет з Куби). Але в 1963 році відбувся розкол «соціалістичного табору», пов’язаний з радянсько-китайським конфліктом. Це послабило позиції СРСР і сповільнило розширення «світової системи соціалізму».

У міру відходу від сталінського тоталітаризму в СРСР стали формуватися елементи громадянського суспільства.

Радянський письменник І. Г. Еренбург назвав ситуацію в СРСР після смерті Сталіна «відлигою». Ця назва закріпилася за періодом другої половини 1950 – початку 1960-х років, який характеризувався активізацією легальної суспільного життя.

Перш за все «відлига» проявилася в суспільному і культурному житті країни. Люди відчували себе більш вільними, ніж раніше. Незважаючи на те що критикувати політику КПРС і її лідерів було раніше заборонено, в суспільстві йшли суперечки між сталіністами і антисталіністами, між «фізиками» (технократами) і «ліриками» (гуманітаріями). У період «відлиги» виникли і перші неформальні рухи другої половини XX століття (дружини охорони природи, педагоги-комунари).

Прихильники різних думок публікували статті в літературних журналах, які, як і в XIX столітті, виконували роль «партій». Консервативні автори, які вважали «відлига» шкідливим відхиленням від курсу на будівництво комунізму, публікувалися переважно в журналі «Жовтень». Антисталінські позиції займала редакція журналу «Новий світ», керована А. Т. Твардовським. У 1950-х роках виходили фільми, які як оспівували комуністів, так і висміювали радянських чиновників.

Учасники суперечок того часу не виходили за рамки комуністичних ідей державного соціалізму в його більш тоталітарною або більш демократичною модифікаціях.

У той же час засудження Сталіна дозволяло публікувати твори, які показували комуністичний режим із самої непривабливої ​​сторони. Так, колишній в’язень А. І. Солженіцин написав оповідання «Один день Івана Денисовича», який розповідає про життя в сталінських таборах. Ця розповідь, шокує своєю жорстокою правдою, був надрукований в СРСР і приніс Солженіцину велику популярність.

Якщо ті чи інші думки не вдавалося довести до читачів в офіційних радянських виданнях, то опозиційно налаштовані громадяни вдавалися до випуску малотиражних журналів ( «самвидав»). Їх видавці переслідувалися владою. Всього за антирадянську пропаганду в 1959-1962 роках було заарештовано КГБ 1 601 особа (у брежнєвські 1967-1970 роках – 381 осіб).

Через авторитарного характеру режиму формування громадянського суспільства затягнулося до часу перебудови.

У 1962 році Хрущов під тиском консерваторів в керівництві КПРС вирішив поставити творчу інтелігенцію під більш жорсткий контроль. На зустрічі з діячами культури Хрущов піддав деяких з них різкій критиці. Його критики зазнали і художники-авангардисти. У середовищі інтелігенції швидко поширювалися критичні думки про Хрущова і його політики.

Завдяки промисловим потенціалом СРСР, таланту висококваліфікованих фахівців і організаторів науки і наукоємного виробництва, ідеям вчених радянська наука і техніка на ряді напрямків вирвалася вперед, випередивши можливості країн Заходу. У 1950-1960-х роках СРСР здійснив перший етап науково-технічної революції (НТР) XX століття, що вилився на початку автоматизації деяких виробництв і розвитку принципово нових науково-технічних напрямків – електроніки, атомної енергетики та космонавтики.

Особливо вражаючими були успіхи СРСР в галузі освоєння космосу. Система державного соціалізму дозволяла зосереджувати великі ресурси для вирішення цього завдання, яка мала також і важливе оборонне значення. 4 жовтня 1957 року в Радянському Союзі був здійснений запуск першого штучного супутника Землі. Відтепер радянська ракета могла доставити вантаж в будь-яку точку планети (в тому числі і ядерний пристрій). У 1958 році американці запустили свій супутник і почали масове виробництво ракет. СРСР не відставав, хоча досягнення і збереження ракетно-ядерного паритету в 1960-х роках вимагало напруження всіх сил країни.

Успіхи в освоєнні космосу мали і величезна агітаційне значення – вони показували, який суспільний лад здатний досягти великих науково-технічних успіхів. 12 квітня 1961 року між СРСР запустив у космос корабель з людиною на борту. Першим космонавтом став Ю. А. Гагарін.

На початку 1960-х років СРСР став відчувати серйозні економічні труднощі. Великі витрати на оборону і виробництво засобів виробництва, нова ломка сільськогосподарського побуту, пов’язана з політикою укрупнення колгоспів, наступ на присадибне селянське господарство, існування якого суперечило уявленням Хрущова про комунізм, – все це призвело до кризи сільського господарства і труднощів з продовольством. 1 червня 1962 вперше з часів війни були підвищені ціни на м’ясо, молоко і масло. Підвищення цін викликало соціальні хвилювання. 1-3 червня 1962 року в Новочеркаську, де страйк робітників, які протестували проти підвищення цін, переросла в масові заворушення, війська застосували зброю.

Соціальна криза першої половини 1960-х роках, зовнішньополітичні труднощі, посилення волюнтаризму в політиці Хрущова, грубість Першого секретаря в спілкуванні приводили його до ізоляції, підривали авторитет Хрущова як в народі, так і в партійному керівництві. У цих умовах найближче оточення Хрущова відсторонило його від влади на Жовтневому пленумі ЦК (13-14 жовтня 1964 року).

Період «відлиги» закінчився. У влади утвердилися консервативні кола номенклатури.

Посилання на основну публікацію