Економіка Сінгапуру

Сінгапур – індустріально розвинена держава. ВВП 90270000000 дол. США, ВВП на душу населення 24,7 тис. Дол. США (2001). За рівнем добробуту займає 4-е місце в світі. Число безробітних – 25 тис. Чол. Інфляція – 1%.

Сфера послуг відіграє найважливішу роль – 65,5% ВВП, потім слідує обробна промисловість – 34,4%, сільське господарство – 0,1%. У сфері послуг, включаючи фінанси і бізнес, зайнято 35% працюючих, у промисловості 21%, у будівництві 13%, у сфері транспорту і комунікацій 9%, в інших сферах – 22%.
Провідним динамічно розвиваються сектором економіки є фінансовий, що становить більше 1/3 приросту ВВП. У 1990-х рр. С. перетворився на один з провідних світових фінансових центрів, зайнявши 4-е місце після Лондона, Нью-Йорка і Токіо за обсягом операцій з іноземною валютою. Є найважливішим фінансовим центром Азії, ринком «азіатських доларів». Спочатку створений як партнер ринку «євродоларів», він трансформувався в регіональний центр операцій з конвертованими валютами, центр кредитування, випуску цінних паперів та управління фінансовими фондами. До кін. 1990-х рр., Незважаючи на валютно-фінансова криза в тихоокеанської Азії, за обсягом операцій (св. 500 млрд дол. США) майже в 3 рази перевищував аналогічний показник національного банківського сектора. В валютно-фінансовому відношенні С. став для сусідніх країн Південно-Східної Азії такий же «землею обітованою», як Швейцарія для решти світу: найважливішим джерелом міжнародного кредиту і найнадійнішим ощадним банком в регіоні.

С. міцно зайняв місце серед промислово розвинених країн, ставши одним з великих центрів таких високотехнологічних галузей, як електронна та електротехнічна, нафтопереробка, судо-і авіабудування. Йому належить провідне місце в Південно-Східній Азії з виробництва електронних компонентів, точних приладів і комп’ютерів (половина всього обсягу промислового виробництва і 1/3 зайнятих у галузі), за суднобудування і судноремонту, є 3-м у світі (після Х’юстона і Роттердама) центром нафтопереробки. На частку підприємств передових технологій доводиться св. 72% доданої вартості і більше 1/2 зайнятих у промисловому секторі.

Характерним для розвитку промисловості та економіки в цілому є активна роль держави, чинного через пайову участь в акціонерному капіталі, і бюджетне фінансування. Імпульсом створення сучасної промислової бази стало широке залучення транснаціональних корпорацій, насамперед американських, спочатку отримали «піонерський статус». Нині в місті-державі налічується св. 5 тис. Зарубіжних компаній, включаючи 3 тис. Філій ТНК. На їх частку припадає 3/4 випускається, і 90% промислового експорту.

С. – єдина країна АСЕАН, що володіє власною розвиненою військовою промисловістю. Держава повністю або частково контролює цей сектор економіки. В рамках холдингу Singapore Technologies військово-промислові компанії зведені в чотири групи: Singapore Technologies Industrial, продукція загального призначення в інтересах Міністерства оборони; Singapore Technologies Ordance, стрілецька і артилерійське озброєння, а також автобронетанкова техніка; Singapore Technologies Airospace, авіаційна та космічна техніка; Singapore Technologies Marine, військово-морська техніка.

Велика увага приділяється розвитку військових НДДКР. Основним напрямком тут є розробка власних і адаптація зарубіжних зразків озброєнь, військової техніки до місцевих потреб, модернізація окремих видів бойової техніки та комплектуючих, вдосконалення технологічних процесів, впровадження у виробництво наукомістких технологій.

Створені потужності перекривають потреби Збройних сил. З цієї причини значна частка військової продукції, особливо стрілецької та артилерійського озброєння, боєприпасів, авіаційного обладнання, запчастин йде на експорт. Щорічний обсяг продажів озброєнь оцінюється в 350-400 млн дол. США.

Зроблено акцент на розробку і впровадження продукції подвійного призначення. В значній мірі виробнича і науково-технічна база військової промисловості стимулює розвиток цивільних галузей.

Сільське господарство не відіграє помітної ролі у формуванні ВВП. Сільгоспугіддя займають лише 1,6% території. Є тваринницькі ферми, продукція яких йде на внутрішнє споживання. Основна маса продовольства імпортується, насамперед з Малайзії. Рибальство базується в порте Джуронг.

С. – найбільший морський порт регіону та один з найбільших у світі. Обробляються до 700 суден і близько 240 млн т вантажів щорічно. Найбільший контейнерний і бункерувальних термінал (7,6 млн контейнерів). Судноплавними лініями пов’язаний з 800 портами по всьому світу. Будівництво та ремонт суден сконцентровані на верфях Кеппел на південному узбережжі острова. Торговий флот – 876 суден, включаючи зареєстровані під іноземним прапором, сукупним тоннажем 20,7 млн ??т.

По території острова з півночі на південь проходить залізниця (38,6 км), що належить малайзійської державної компанії. Протяжність автомобільних доріг 3150 км, включаючи 150 км швидкісних. 9 аеропортів, з яких Чангі має міжнародне значення. Щорічно обслуговує св. 70 тис. Літаків. Діє міська швидкісна залізниця (метрополітен) протяжністю 83 км, 48 станцій. Телекомунікаційна інфраструктура включає 3 наземні станції супутникового зв’язку, підводні кабелі, що з’єднують з Малайзією, Індонезією та Філіппінами, мікрохвильову радіозв’язок. Близько 2 млн телефонних ліній, 2,7 млн ??мобільних телефонів, 2,1 млн користувачів Інтернету.

Щорічно країну відвідує св. 6 млн іноземних туристів, головним чином з країн АСЕАН (близько 30%), Японії, Тайваню, КНР, Австралії та Великобританії. Середня тривалість перебування – 3-4 дні. Даний сектор економіки курується державним Радою з просування туризму.

За 35 років незалежності (1965-2000) С. перетворився з порту реекспортної торгівлі в сучасну державу з високотехнологічною економікою. Нині взято курс на перетворення його в «острів людського та електронного інтелекту», пов’язаного найсучаснішими інформаційно-телекомунікаційними каналами з аналогічними центрами Північної Америки та Європи, а також з сусідніми азіатськими державами.

Фактично перейшовши на стадію постіндустріального суспільства, С. приступив до реалізації стратегії «регіоналізації» економіки, тобто до згортання нерентабельних виробництв і переміщенню їх за кордон, придбання великої нерухомості в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Одним з напрямків створення як би другого ешелону національного господарства стало створення «трикутників розвитку». Піонером на цьому терені виступив «трикутник» у складі С., малайзійського штату Джохор і індонезійській провінції Ріау. На острові Батам, що входить в Ріау, ??сінгапурська корпорація Singapore Technologies Industrial на паритетних засадах створила «індустріальний парк», що випускає експортну продукцію, в який до поч. 2000, незважаючи на азіатський фінансово-економічна криза, було інвестовано 1,5 млрд дол. США.

Під внутрішньоекономічної політики як і раніше чільну роль грала стратегія, що базується на трьох «китах»: соціально-економічної стабільності, «конфуцианском динамізмі» і максимальному розвитку міжнародного співробітництва.

Однак у 2001 господарство країни пережило серйозний спад, обумовлений кризовими явищами у високотехнологічних секторах провідних зовнішньоекономічних партнерів, насамперед США. Рецесія досягла нижньої точки в 1-й пол. 2002. Однак до кінця того ж року зростання ВВП склало 2,2%. Значною мірою це було викликано пожвавленням загальносвітової кон’юнктури, фіскальними заходами уряду, в т.ч. додатковими бюджетними асигнуваннями і вдосконаленням валютно-фінансовим-вого регулювання. Зростання відзначився в електротехнічній та фармацевтичній галузях промисловості. Знову активізувався банківський сектор.

Роль центрального банку виконує Фінансове управління С. Є провідним органом з регулювання кредитно-банківської системи. У його функції входить проведення заходів з обмеження інфляції та підтримання стабільного курсу національної валюти. У 2001 у зв’язку з погіршенням економічного становища Фінансове управління пішло на ряд екстрених заходів, що призвели до скорочення золотовалютного запасу до 75540000000 дол. США (2000 – 78,1 млрд дол.).

Емісійним центром є Головне валютне управління. Сінгапурський долар – конвертована валюта.

Діє св. 130 банків, з яких близько 80 – комерційні. За кількістю представлених провідних міжнародних банків і фінансових корпорацій займає 3-е місце в світі після Лондона і Нью-Йорка.

Доходи уряду склали 30,4% ВВП. Дефіцит державного бюджету 10,1% ВВП (2000). Головні джерела надходжень до бюджету: прибутковий податок на громадян і корпорації, податок на нерухомість, митні збори, податок на автотранспортні засоби. Інші доходи – відсотки з державних кредитів і високі штрафи.

Зовнішній борг 8,3 млрд дол. США.

Середньорічний дохід працюючого жителя С., включаючи дивіденди з відрахувань до Центральний ощадний фонд, субсидії на придбання житла та отримання освіти, становив у 2000 42 тис. Дол. США. Згідно з прогнозом японського Центру економічних досліджень, при збереженні сприятливого господарської кон’юнктури до 2020 С. здатний стати найбагатшим у світі державою з подушним доходом 145 тис. Дол. США. За оцінками національного податкового управління, в країні налічувалося 386 мільйонерів, 1200 платників податків наближалися до цього рівня. У 2000 п’ять провідних підприємців С. входили в «золоту сотню» багатих людей Азії зі станом св. 1 млрд дол. 21-е місце в списку стійко займав Kwek Leng Beng (нерухомість, готельний бізнес) – 3,3 млрд дол.

С. – найбільша торгова держава регіону. Обсяг зовнішньої торгівлі (2001) – близько 240 млрд дол. США. Експорт – 122 млрд дол., В т.ч. продукція електронної та електротехнічної промисловості, споживчі товари, продукти переробки натурального каучуку, нафтопродукти. В основному прямував до Малайзії (18%), США (17%), Гонконг (8%), Тайвань (6%), країни ЄС (6%). Імпорт – 116 млрд дол .: машини та устаткування, паливо, хімічні товари, продовольство. Головні партнери по імпорту: Японія (17%), Малайзія (17%), США (15%), КНР (5%).

Посилання на основну публікацію