Економіка Норвегії

Норвегія – це невелика країна, яка знаходиться на постіндустріальному етапі розвитку (в 2002 ВВП 190 млрд. євро, на душу населення – 38,7 тис. дол. США, темпи зростання – 2,1%, інфляція – 2,3%).

Країна лідирує за якістю життя населення та всіма соціальними параметрами, вона третій експортер у світі по енергоресурсах. Її поставки відіграють важливу роль у забезпеченні нафтою і газом (12%) Західної Європи. Їх забезпечують 8 магістральних нафтопроводів (сукупна довжина 1271 км при загальній пропускної здатності 2930000 бар. на добу) і 14 газопроводів (загальна довжина 5534 км при сукупній пропускної здатності 169100000000 м3 на рік).

Хоча спеціалізація господарства і раніше обумовлена природними умовами (дешева електроенергія, лісові багатства, мінеральні та рибні ресурси), за останній час з’явилися нові риси, пов’язані з використанням передової технології, висококваліфікованої робочої сили і новітніх методів організації виробництва. У країни яскраво виражений рентний характер економіки, залежність від сировинного, головним чином нафтогазового, експорту, який, наприклад, склав  50% всього товарного експорту, тоді як менш 15% експорту припадало на технологічний сектор.

Нафтогазова промисловість є фундаментом всієї норвезької економіки.

У 2002 нафтогазовий сектор склав 23% ВВП і приніс 32% всіх доходів (223 млрд норв. крон, св. 23 млрд дол. США). У ньому прямо зайнято більше 74 тис. чол., 3% всіх зайнятих, а побічно ще 220 тис.

Економічне зростання (4,2% в кін. 1990-х – поч. 2000-х рр.) Забезпечувався комбінацією як сприятливих чинників світової кон’юнктури, так і успішної макроекономічною політикою влади. Безробіття значно скоротилася, дефіцит держбюджету зник і перетворився на профіцит. Хоча повна зайнятість створює сприятливі соціально-економічні умови в країні, але через обмеженість ресурсів є небезпека господарського «перегріву».

Як і раніше велика роль держави в економіці і значний суспільний сектор.

Це – результат перебування при владі протягом 30 років соціал-демократів (НПР), які в своїй економічній політиці спиралися на кейнсіанську теорію і скандинавську модель «держави загального добробуту». Хоча держсектор (близько 5% в промисловому виробництві) включає ряд підприємств, в т.ч. з виробництва військової техніки і боєприпасів, гідроенергетики та будівництва, він головним чином охоплює інфраструктуру.

Значні позиції держави в кредитно-фінансовій сфері.

Велика частина суспільного багатства потрапляє під державний контроль через податкову сферу. Поточні загальні державні витрати становили 42,4% ВНП. Держава контролює як ключові сектори (нафтогазову галузь через великі державні підприємства), так і сільськогосподарське виробництво та інші галузі, при цьому влада відчувають певну нестачу ресурсів.

Вузькість внутрішнього ринку, що склалася галузева структура зумовили широке участь країни в міжнародному поділі праці. Так, експорт товарів і послуг становив 46% ВНП країни в 2002, тоді як імпорт 30%.

На експорт нафти і газу припадає 45% всього національного експорту.

Нараховуючи менше 0,2% населення розвинених країн і виробляючи більше 0,5% промислової продукції, Норвегії має 1% в експорті цих країн.

Закріпленню ролі держави в господарському житті країни сприяє те, що вона не є повноправним членом ЄС, який вимагає від країн учасниць уніфікації норм господарського законодавства, жорсткого узгодження економічної політики.

Норвегія разом з Ісландією як і раніше не хоче «розчинитися» в економіці ЄС, втратити контроль над нафтогазовими ресурсами і позбутися своєї національної самобутності.

Процеси глобалізації та регіональної інтеграції піддають норвезьку модель соціально-економічного розвитку серйозним випробуванням. Держава вже не може, як раніше, субсидувати соціально значущі підприємства без ризику санкцій з боку ЄС або СОТ. До того ж в умовах зростання зайнятості приблизно на 1-2% на рік ускладнюється демографічна ситуація, що вимагає від влади додаткових соціальних витрат.

У сфері державного регулювання відбувалися суперечливі процеси.

З одного боку, влада (як перший коаліційний уряд Х.-М. Бунневік, так і кабінет НРП Й. Столтенберга) прагнули використовувати важелі ліберальної політики зростання, обмежити роль держави в економіці. Досить активно йшов процес ліквідації держвласності (приватизовані ряд ГЕС, частина нафтогазової промисловості та об’єкти інфраструктури), спостерігався відмова від державного втручання (політики доходів і залучення іноземних інвестицій і т.д.) і ряду соціальних програм.

У 2001 була проведена часткова приватизації держкомпанії «Статойл», розміщені її акції на фондовій біржі. З іншого – значні доходи від нафти дозволили державі збільшити внутрішнє споживання і капіталовкладення, пом’якшити податковий тягар і розширити інвестиції в регіональний розвиток, захист навколишнього середовища і соціальну сферу. Як і раніше багато внутрішні галузі (особливо сільське господарство), вразливі для зарубіжної конкуренції, субсидуються державою.

Реалізується регіональна політика – децентралізація і переміщення підприємств з великих міст в північні райони.

В умовах зростання профіциту держбюджету в 2000-02 зросли темпи приросту заробітної плати, що несприятливо вплинуло на міжнародну конкурентоспроможність.

Важелем державного впливу є Державний нафтовий фонд (ГНФ), який зараз становить св. 820 млрд крон (110 млрд дол. США). Кошти фонду приносять країні солідний дохід: близько 40% коштів вкладені в акції зарубіжних компаній, а близько 60% – в іноземні держоблігації. Фонд покликаний служити фінансовим буфером, надаючи уряду свободу маневру в економічній політиці в разі падіння світових цін на нафту або зниження активності в галузях, не пов’язаних з нафтогазовидобуванням.

Економіка країни розділена (що відображено в національній статистиці) на дві частини:

  • континентальну;
  • шельфову.

Перша – континентальна – представлена традиційними галузями промисловості:

  • електрометалургійної;
  • електрохімічної;
  • гірничодобувної;
  • целюлозно-паперової;
  • машинобудуванням та іншими обробними секторами.

Візитною карткою норвезької індустрії є виробництво морських бурових платформ і пов’язаного з цим обладнання, гідравлічних турбін, промислового та побутового електротехнічного і електронного устаткування, потокових технологічних ліній для переробки риби. До цього сегменту зараховують рибальство і весь рибопереробний комплекс, судноплавство (серед традиційних судноплавних держав країна має найвищу частку флоту під власним прапором, а його частка в експортних доходах країни традиційно перевищує 10%).

Друга частина економіки – шельфова, займає домінуюче положення, вона представлена нафтової і газової галузями промисловості. До 2008 планується довести експорт газу до 80 млрд стандартних м3 на рік.

Найбільш значні газові родовища:

  • Слейпнер;
  • Екофіск;
  • Тролль.

Видобуток нафти склав 165 млн т при внутрішньому споживанні 10 млн т (2002).

Найбільші нафтові родовища:

  • Статфьорд;
  • Гюльфакс;
  • Осеберг;
  • Екофіск.

У 2002 шельфовий сектор створив майже 25% ВНП Норвегії, тоді як континентальний – справив тільки близько 10%. До того ж більшість галузей континентальної норвезької економіки малоприбуткові і часом неконкурентоспроможні.

Із загального числа економічно активного населення (2,3 млн чол.):

  • в промисловості і будівництві зайнято 23,7%;
  • у сільському, лісовому господарстві і рибальстві 4,8%;
  • у торгівлі та інших галузях обслуговування 71,6%.

Рівень безробіття – 2,9%.

Незважаючи на скорочення частки сільського господарства у ВВП з 4% в 1968 до 2% в 2002, ця галузь продовжує відігравати суттєву роль. Розвинене тваринництво, головним чином молочний напрямок. Хоча тут працює менше 2,5% загального числа зайнятих, а на угіддя припадає лише 3% всієї території, рівень самозабезпеченості сільгоспродуктами становить майже 50% (75-80% – зерновими та майже повністю продукцією тваринництва).

Хоча частка рибальства в ВВП також скорочується, рибообробна і рибоконсервна промисловість забезпечують зайнятість населення в прибережних районах, особливо на півночі. Для виживання галузі велику роль відіграє штучне розведення лосося і форелі; для промислового розвитку «аква-культури» використовуються фіорди і гірські річки.

Транспорт грає важливу роль в господарському комплексі: 80% зовнішньоторговельного вантажопотоку надходить в країну морським шляхом, на частку морського транспорту припадає половина внутрішніх вантажоперевезень. У складі торгового флоту більше половини – танкери.

  • Протяжність шосейних доріг – 90 тис.км.;
  • 55 тис. мають асфальтове покриття;
  • 17,5 тис. мостів;
  • близько 1 тис. тунелів.

Питома вага зовнішньої торгівлі у ВВП: експорт товарів і послуг 40%, імпорт 33% (2002).

У географічному розподілі на ЄС припадає 80% товарообігу.

Посилання на основну публікацію