Економіка Лаосу

Державна соціально-економічна політика ЛНДР спрямована на модернізацію технічно відсталого національного господарства, поліпшення життя всіх етнічних груп країни, зниження рівня бідності населення, перетворення дрібних господарств, а в окраїнних районах – зберігаються анклавів натурального господарства.

У перші десятиліття республіка вирішувала одночасно два основні завдання – усунення важких наслідків колоніального періоду, 30-літньої війни, відтворення єдиної лаоського держави і формування нового розвинутого суспільства в рамках адміністративно-директивних методів будівництва соціалізму: націоналізація, масова примусова колективізація села, прискорена індустріалізація, одержавлення всієї господарської діяльності і заборона на приватне підприємництво. Ця стратегія, яка виявилася неефективною, мало пристосованою до умов слаборозвиненого Л. з його географічними і демографічними особливостями, привела країну до кризового стану матеріально-соціальної сфери.
Започаткована на рубежі 1970 – 80-х рр. переоцінка проводиться партійно-державної соціально-економічної політики завершилася розробкою і впровадженням в сер. 1980-х рр. нового економічного механізму управління господарством з використанням регулюючих важелів ринку. За наступні роки була створена і введена в дію ліберальна законодавча база в області соціальних, трудових та земельних відносин, господарської діяльності, економічних злочинів, цивільного права, умов іноземного інвестування, зовнішнього запозичення, індивідуального підприємництва; реформовані банківська і податкова системи, сфера обліку і планування.

Поступово за допомогою ринкових методів господарювання вже до кін. 1980-х рр. макроекономічна ситуація в Л. стабілізувалася. Покращилася сфера матеріального виробництва за рахунок нових і наявних галузей економіки та підвищення їх продуктивності, зміцнився приватнопідприємницький сектор, майже подвоїлася частка промисловості у створенні ВВП, а аграрного – скоротилася, зросли цифри і самого ВВП. Загальний економічний зріст сягав 7-8%, вп’ятеро знизилася інфляція, збільшилася доходна частина державного бюджету, формована з внутрішніх джерел, у кілька разів зріс обсяг зарубіжних виробничих капіталовкладень в реальну економіку у вигляді прямих інвестицій, кредитів та донорських коштів. Таким чином, були усунені основні причини соціально-економічної напруги, що існували в дореформений період. Завдяки впровадженню новаційної політики економіка ЛНДР придбала ряд суто ринкових характеристик: підвищилася роль приватного капіталу в промисловості, сільському господарстві, торгівлі, транспортних та інших послугах і його складова у вартісній структурі національного продукту; отримали розвиток конкурентні відносини у сфері обміну, кредитування, ділового партнерства, найму робочої сили; модернізована система ціноутворення, змінилися форми і масштаби втручання держави в господарську діяльність підприємств і приватних осіб в бік зміцнення за ним стратегічного регулятора і гаранта забезпечення умов для досягнення розвинутого суспільства.

Монетарна політика та центрального банку орієнтована на досягнення стійких темпів зростання, зміцнення стос, стримування інфляції, забезпечення мінімальних норм резервів, вирівнювання платіжного балансу країни, пожвавлення її внутрішньої і зовнішньої торгівлі. У цих цілях шляхом фіскальних та дисциплінарних заходів реформована валютна система, скасований множинний курс стос по відношенню до долара США, дозволено вільне ходіння твердих світових валют і таїландського бата; регулюються ставки відсотка на банківські кредити, ведеться коригування вартісних експортно-імпортних операцій, створюються сприятливі умови для продажу і покупок акцій, налагоджена практика банківських операцій на відкритому ринку.

У зовнішньоекономічній сфері уряд дотримується відкритості лаоського ринку в області торговельних, інвестиційних та інших фінансово-господарських зв’язків. Одночасно держава, хоча й відмовилося від монополії на зовнішню торгівлю, регулює цю діяльність шляхом квотування і тарифікації експортно-імпортних товарів, а також поліпшення валютного режиму.

До кін. 20 в. Л. вийшов зі стану відособленості від решти світу; перехід країни до вільного ринку пройшов майже безболісно, ??не порушивши її загальну соціально-політичну стабільність. Депресивний вплив на господарське становище надав азіатська фінансова криза 1990-х рр., Уповільнивши хід реформ і посиливши безліч невирішених проблем. Погіршилася зовнішньоторговельна ситуація, скоротилося промислове і сільськогосподарське виробництво, від зниження податкових та експортних надходжень постраждала державно-бюджетна сфера, в кілька разів знецінилася лаоська національна валюта, порушилася діяльність банків, зменшилися обсяги іноземних інвестицій. Найбільшою мірою негативні соціальні наслідки кризи відбилися на житті міського зайнятого населення через підвищення індексу споживчих цін, зростання інфляції, часткової втрати робочих місць.

До поч. 21 в. криза була в цілому подоланий завдяки грамотній соціальної та економічної політики керівництва Л., спрямованої на відновлення докризових макроекономічних показників шляхом залучення прямих іноземних інвестицій, нових позик, кредитів і грантів, обмеження закупівель ряду зарубіжних товарів і скорочення заробітної плати чиновникам; була знижена інфляція, стабілізовані курс національної валюти і середньорічні темпи економічного зростання. Але залишалися великі макроекономічні проблеми: обмеженість кола внутрішніх джерел накопичення і крайня залежність від закордонної допомоги, слабкість місцевого капіталу, оподатковуваної бази, платоспроможності держави і населення, конкурентного середовища, ринку праці та незбалансованість державного бюджету та зовнішньої торгівлі.

2001 – початок наступного етапу реформ у фінансовій і банківській діяльності, держсекторі, менеджменті бюджетних витрат, уточненні ролі держави та приватної і суспільної власності. Головне завдання сучасності – реалізація програми боротьби з бідністю та виведення Л. з числа найменш розвинених країн світу. За 2000- 02 прямі іноземні інвестиції перевищили 25 млн дол. США (89% загального обсягу капіталовкладень в економіку), реальний ВВП досяг 1,7-1,8 млрд дол., Середньорічні темпи приросту ВВП підтримувалися на рівні 5,8%, ВНП на душу населення – 310-320 дол., середньорічна інфляція залишалася нижчою 11%. Зовнішній борг ЛНДР в 2001 становив 2,4 млрд дол. США, платежі з обслуговування боргу – 41 млн (у 2002 – 44 млн), їх частка у ВВП – 7,7 і 7,9% відповідно.

У роки реформ становище у фінансовій сфері покращився завдяки зростанню доходів держави від експорту, деякого зниження витрат на ввезення предметів розкоші, на утримання чиновницького апарату, а також розширенню кола внутрішніх джерел наповнення бюджету за рахунок зростання податкових і митних зборів, орендних платежів державі за користування нерухомістю , посилення контролю влади за дотриманням податкової дисципліни юридичними та фізичними особами, скорочення дотацій держпідприємствам. Але нестійкість стос і інфляція під час кризи дезорганізували вартісну структуру державного бюджету, в 2001 дефіцит перевищив 1,3 млрд кіпів; спостерігався недостатній приплив коштів у дохідну частину бюджету зважаючи надмірного фінансування державою національних банків і його неефективного контролю за витратами в периферійних адміністративних структурах. Ці фактори були враховані, і в 2002 у видатковій частині нового бюджету основні суми призначалися на розвиток транспорту та інших комунікацій (22,8%, або 5% ВВП), далі йшла стаття «поточні витрати» – 16,9%, або 3, 8%, сільське господарство – 16,6%, або 3,7%, інші найбільші статті – оборона, освіта, охорона здоров’я, заробітна плата і соціальне забезпечення.

Банківська мережа охоплює не всю країну, а лише її адміністративні центри; в багатьох провінціях з’явилися ощадкаси. Дворівнева система банків (в 1999 їх налічувалося 15) виникла в роки реформ і включає Центральний банк Л. (ЦБЛ, держвласність) і його філії в провінціях, банки іноземного та змішаного капіталу, а також більше 30 приватних (місцевий бізнес) небанківських бюро з обміну іноземної валюти. Політика ЦБЛ носить монетаристский характер, зміна ставок позичкового відсотка і використання масованих вилучень авуарів інвалюти практикується в крайніх випадках, наприклад, при кризах, і останні відшкодовуються грошовими коштами від продажу векселів казначейства або самого ЦБЛ.

Зовнішня торгівля не втратила свою аграрну спрямованість, але прискорився процес диверсифікації її структури, більшу роль, ніж до реформ, стали грати промислові та ремісничі споживчі товари, мінеральна продукція, а також туризм. Вартість імпорту та експорту становить відповідно 50 і 60% ВВП; зберігається хронічний зовнішньоторговельний дисбаланс на рівні 6% ВВП (до кризи – 16- 17%). За оцінкою, дефіцит зовнішньої торгівлі в 2002 наближався до 250 млн дол. США, який покривається, як правило, іноземною допомогою. Існує також нелегальна торгівля з прикордонними країнами, що не регистрируемая офіційною статистикою. Країна відчуває велику нестачу інвалюти через нестійкість міжнародного ринку. Видова структура експорту – електроенергія, сільськогосподарська та лісопродукція, одяг, олово, гіпс, товари, вироблені із зарубіжних компонентів. Налагоджено реекспорт автомашин, мотоциклів, деяких лісоматеріалів. Предмети ввезення – нафтопродукти, мінеральні масла, енергетичне, будівельне і ін. Промислове обладнання та запчастини до нього, сільськогосподарська та оргтехніка, транспортні засоби, вугілля, мінеральна сировина, добрива, будматеріали, хімікати, продовольство, медикаменти.

В економіці Л. переважає аграрний сектор, в якому живе і працює 85% сільського населення та всіх зайнятих країни. Основа його – рослинництво, що базується на рисівництво; вирощуються цукровий очерет, тютюн, кава, бавовна, арахіс, фрукти, овочі і бобові. Землеробство дає 27-29% ВВП, модернізується швидше за інших галузей сільського господарства завдяки матеріально-технічного переозброєння та активізації ринкового чинника розвитку. Врожаї багатьох провідних товарних селянських культур до поч. 21 в. зросли на 20%, досягнута самозабезпеченість ЛНДР продовольством і налагоджений приватний експорт його в сусідній Таїланд. Тваринництво – підсобна галузь майже кожного двору – має Немолочне напрямок, розводять буйволів, биків, коней, свиней, дрібну рогату худобу, птицю. До сільськогосподарської діяльності населення належать лісові промисли, дають деревину, смоли, масла, цілющі і ароматичні трави. За кордон вивозяться кави, кардамон, бензойна смола. Розвинене домашнє річкове рибальство; є кілька рибницьких станцій.

Промисловість представлена ??підприємствами фабрично-заводського типу (з ремісничими майстернями їх число перевищує 15 тис.). Превалюють дрібномасштабні (96%) і середні (3%) підрозділи, досить слабо технічно оснащені; сучасні підприємства – кілька ГЕС, включаючи найбільшу в Індокитаї ГЕС – Нгим, поблизу В’єнтьяна. Найбільш високі темпи розвивають гідроенергетика (держвласність), видобуток корисних копалин, будівництво, обробка сільгоспсировини; виробляються харчові продукти і напої, засоби інтенсифікації сільських робіт, будматеріали, шкіряні, керамічні, тютюнові вироби, парфумерія, фармацевтичні товари, електроопори та електропроводи, а також збірка електронної техніки, автомашин та інших технічних засобів з привізних компонентів; видобуваються олово, гіпс, лігніт, кам’яна сіль, срібло, золото. Важка і військова промисловість відсутні.

Транспорт – одна з найбільш проблемних галузей господарства: відсутня залізниця і єдина загальнонаціональна мережа наземних шляхів. За рівнем середньої щільності дорожнього полотна, що припадає на одиницю площі, Л. на одному з останніх місць у світі. Головна водна артерія – Меконг, правий берег якої з’єднує ЛНДР з Таїландом. Видова структура – перевізні кошти місцевого виробництва (човни, візки) і привізні (автомобілі, мотоцикли, автобуси, літаки, вертольоти, дрібні річкові судна). Загальна протяжність гудронних, гравійних і ґрунтових доріг св. 32 тис. Км. Тоннаж перевезених вантажів у 2002: автотранспортом 1946 тис. Т; річковим 770; повітряним 1,9; пасажироперевезення – автотранспортом 23,2 тис. чол., річковим 2,0 тис .; повітряним 467,2 тис. Мається св. 20 аеродромів (міжнародні, працюють цілий рік і приймаючі сучасні авіалайнери, у Вьентьяне, Луангпхабанзі, Пакс, Сіно), кілька злітно-посадочних смуг. Інші комунікаційні лінії включають радіо-, телефонний, телеграфний, поштову, телексну, комп’ютерний зв’язок з виходом в міжнародні канали. Введений в дію «Інтерсупутник», з 1996 є доступ до Інтернету, який обслуговує понад 6 тис. Користувачів. У 2002 налічувалося майже 40 телефонних станцій в основному в містах (автоматичні, магнітні і дві мобільних), число телефонних номерів св. 211 тис.

Посилання на основну публікацію