Економіка Італії

Італія – ??високорозвинена країна, що входить в «сімку» лідерів сучасного світу. У 2001 питома вага її ВВП у світовому виробництві дорівнював 3,1%, експорті товарів і послуг – 4,0%, чисельності населення – 0,9% (у сукупному виробництві, експорті та населенні промислових країн – відповідно 5,6; 4 , 0; 5,3). У 2002 італійський ВВП з урахуванням купівельної вартості валют становив 1438 млрд дол., В розрахунку на душу населення – 25 тис. Дол. (28-е місце в світовому рейтингу). За конкурентоспроможності вона перебувала на 39-му місці, поступаючись всім країнам ЄС (оцінка Всесвітнього економічного форуму).

Протягом повоєнного періоду, аж до нафтової кризи 1970-х рр., І. була другою за середньорічним темпам зростання ВВП і продуктивності
праці серед провідних країн Європи (після ФРН) і четверте в капіталістичному світі (з урахуванням Японії і Південної Кореї), а за темпами зростання інвестицій займала сьоме місце. Труднощі наступних років і особливо перебудова соціально-економічної системи, що почалася в 1990-х рр., Помітно скоротили цей динамізм. Середньорічні темпи зростання в 1994- 2002 були нижче середніх для ЄС (1,9% проти 2,4%). Погіршилися і зовнішньоекономічні позиції країни. Належить їй частка світового ринку (за доданою вартістю), що піднялася за 1950-80 з 2,0 до 4,5%, знову скоротилася. У галузі торгівлі машинами та обладнанням, де І. належить 9,6% світового експорту, особливо помітним було зниження її частки в експорті автомобілів і запчастин до них (з 3,6 до 3,0% за останні 5 років), електротехнічного та точного обладнання (з 2,1 до 1,8%). За темпами середньорічного зростання погодинної продуктивності праці в обробній промисловості І. також поступалася іншим провідним країнам (0,9% проти 4,5% в США, 4,6% у Франції за ті ж роки).

Відмінна риса італійської економіки – різкі міжрегіональні відмінності за рівнем розвитку та добробуту. Виробництво на душу населення на Півдні становить близько 60% показника іншої частини країни, розрив між районами досягає 2,2 рази (Емілія-Романья – Калабрія); по забезпеченості інфраструктурою він ще більше – 4,2 рази (Лігурія – Апулія). Рівень безробіття на Півночі – 4,0% (жіночої – 5,8%), на Півдні – 18,3% (жіночої – 26,4%). Близько 40% зайнятих у сільському господарстві Півдня і близько 30% у будівництві працюють в тіньовому секторі.

У структурі ВВП (% за доданою вартістю) частка промисловості становить 25,8 (в т.ч. обробної – 22,8), сільського господарства – 3,2, будівництва – 5,5, сфери послуг – 65,5. У структурі зайнятості вони займають відповідно 21,7 (21,0); 5,5; 6,9; 65,9. Масштаби тіньової економіки оцінюються в 25-30% ВВП. Неформальна трудова діяльність охоплює 20% працездатного населення. Найпоширенішим її видом є сумісництво – офіційно декларований (близько 1 млн чол.) Або неофіційне, особливо широко представлене неповною зайнятістю в сільському господарстві (близько 7 млн). На Півдні основою добробуту деякої частини населення служить кримінальний бізнес. Близько 3% працюючого населення – іммігранти.

Співвідношення між чисельністю зайнятих і працездатним населенням в І. найнижче в ЄС (55,2% проти 64,2%), особливо в жіночому сегменті (41,9% проти 55,5%). Безробіття становить 9,0% активного населення проти 7,6% в ЄС. Вона особливо помітна в жіночому сегменті, де досягає 31,4% у віковій групі 15-24 роки. Структура зайнятості відрізняється від середньоєвропейської високою питомою вагою «незалежних» працівників (27,4% проти 15,6%). Помітно рідше, ніж у середньому по ЄС, застосовуються такі форми зайнятості, як неповний робочий день (8,6% загальної чисельності працівників проти 18,1%) і тимчасові контракти (9,9% проти 13,0%).

І. входить до складу провідної європейську четвірку виробників сталі та феросплавів, електроенергії, цементу та інших основних видів продукції важкої індустрії. Вона є одним зі світових лідерів автомобілебудування (більше 1 млн легкових автомобілів в рік). Сильні експортні позиції І. займає у виробництві електропобутових товарів тривалого користування, конторського обладнання та обчислювальної техніки, машин та обладнання для обробки пластмас, текстильної, взуттєвої, харчової та поліграфічної промисловості. У той же час це один з провідних світових постачальників продукції легкої промисловості: текстильних і швейних виробів, взуття, кераміки і т.д. По випуску взуття (більше 400 млн пар на рік) вона поступається лише США. Багато італійські компанії домінують на світових ринках готового одягу. Важливою експортною галуззю є дизайн, який приносить країні близько 10 млрд дол. На рік.

Енергосировинна база промисловості забезпечується переважно за рахунок імпорту. Ввозиться близько 90% нафти, практично весь коксівне вугілля, більше 90% залізної руди, 2/3 марганцевої руди, а також руди легуючих металів. У структурі виробництва електроенергії 78% припадає на ТЕС, 20,2% – на ГЕС, 1,6% – на геотермальні джерела, 0,4% – на використання енергії вітру; 16% електроенергії імпортується. Північ своєму розпорядженні 71,2% встановленої потужності ГЕС і 44,4% – ТЕС.

Особливість італійської промислової структури – в країні мало великих ТНК і абсолютно переважають малі та середні підприємства (МСП). Серед 500 провідних світових ТНК в 2001 налічувалося лише 8 італійських, перша з яких, «ФІАТ», займала 49-е місце, а восьма, харчосмакова «Едісон», – 353-е. У число 50 провідних європейських ТНК входили тільки три італійські компанії, причому «ФІАТ» стояла лише на 17-му місці. У світовому галузевому рейтингу позиції італійського великого капіталу були більш вражаючими: «Едісон» займала 2-е місце, «ФІАТ» і нафтопереробна ЕНІ – 7-е, телекомунікаційна «Оліветті» – 10-е. Крім того, італійський великий капітал помітний в страховому бізнесі і в банківській сфері. Широка присутність італійського бізнесу на зовнішніх ринках значною мірою забезпечується діяльністю середніх і малих компаній, багато з яких не тільки експортують свою продукцію, але і створюють зарубіжне виробництво.

На підприємства з числом зайнятих до 10 чол. припадає 94,8%, до 20 чол. – 98,0% діючих в країні виробничих одиниць, з числом зайнятих 250 чол. і більше – 0,1%. Середній розмір підприємств за цим показником вдвічі нижче, ніж в ЄС. Прошарок великих підприємств (понад 500 чол.) Зосереджує менше 15% зайнятих (проти 40% у Франції і 50% у Великобританії). Тенденція до розосередження виробництва посилюється: за 1991-2001 середня чисельність зайнятих на підприємстві знизилася з 6,7 до 6,3 чол.

Мале та середнє підприємництво утворює основу промислових округів (кластерів) – типових для Півночі та Центру територіально-виробничих комплексів, що функціонують на основі спеціалізації і кооперування в секторах виробництва, що становлять міжнародну спеціалізацію І. В округах, яких налічується близько 200, зосереджено майже 45% зайнятих у промисловості; на них припадає понад 40% національного експорту. Багато округу відправляють за кордон від 1/3 до 2/3 продукції, а деякі і більше. Наприклад, округ Прато (85 тис. Підприємств з 44 тис. Зайнятих) експортує 66% свого виробництва текстилю і готового одягу; він один забезпечує 10-11% цієї статті національного вивезення. Округ Монтебеллуна (416 підприємств з 8,8 тис. Зайнятих) експортує 73% свого виробництва спортивного взуття. Активна роль МСП в просуванні національної продукції на зовнішні ринки є особливістю італійської економіки. Є й округи, що спеціалізуються на туризмі, яких налічується близько 300.

В округах завдяки зосередженню технічного досвіду, інформації, кадрів, фінансових ресурсів (місцеві заощадження і малі банки) і виробничих потужностей йде безперервний («зростаючий») процес оновлення та диверсифікації випускається. Згідно з проведеним у 2001 дослідженню Комісії ЄС, І. лідирує за інтенсивністю цього процесу (нова продукція становила 13,5% річного обороту продажів проти 6,5% в середньому для ЄС). Завдяки специфіці своєї інноваційної моделі І. вдається зберігати статус світового постачальника не тільки багатьох видів споживчої продукції, а й сучасного промислового обладнання середнього технологічного рівня.

У структурі сільськогосподарського виробництва на продукцію землеробства припадає 95,4%, лісового господарства – 1,2%, рибальства – 3,4%. І. є одним зі світових лідерів з виробництва «середземноморських» видів продукції – оливкової олії, вина, субтропічних фруктів і овочів. Зернове господарство і тваринництво розвинені слабше. Високопродуктивне аграрне виробництво зосереджене на Півночі, де використовуються сучасна техніка і землеробство на зрошуваних площах. В інших районах іригація недостатня, місцями спостерігається ерозія грунтів.

Придатна для використання площа – 20,2 млн га, реально використовується 74,4%, посіви займають 41,6%. На виробництві зернових спеціалізується 16,4% господарств, а разом з іншими видами посівів – 26,0%. На зрошуваних землях Паданской рівнини вирощується рис, по врожайності якого І. входить до числа світових лідерів. Збір зернових у 2000 склав 20,6 млн т, в т.ч. пшениці – 7,5 млн т. Виробництвом «середземноморських» культур зайнято 47,4% господарств, головним чином на Півдні. На молочному тваринництві спеціалізується 2,3% господарств, м’ясному – 1,0% (обидва напрямки характерні для Півночі), на розведенні овець і кіз – 4,9% (Південь). Змішану спеціалізацію має 10,2% господарств.

Згідно цензу 1990, 95,7% власників землі, на яких припадало 70,3% використовуваної площі, обробляли її без найму робочої сили. На 3,9% власників, які застосовували найману працю, доводилося 29,1% використовуваної площі.

І. своєму розпорядженні щільною мережею залізниць стандартної колії загальною протяжністю 19,8 тис. Км, з яких 60% електрифіковано, і 1,0 тис. Км вузькоколійок. Мережа шосейних доріг з твердим покриттям має протяжність 668,7 тис. Км, в т.ч. 6,5 тис. Км швидкісних магістралей. Автопарк налічує 40 млн одиниць (св. 32 млн – легкові, 2000). Невелика мережа внутрішніх водних шляхів обслуговує товарні перевезення. Трубопроводи забезпечують транспортування природного газу (протяжність – 19,4 тис.км), нафтопродуктів (2,2 тис. Км) і сирої нафти (1,7 тис.км). Повітряний транспорт розпорядженні 135 аеропортами, в т.ч. міжнародними – в Римі, Мілані, Неаполі, Болоньї, Генуї, Пізі, Турині та Венеції. Торговий флот налічує 467 великих суден загальним тоннажем 8499,3 тис. Т, з яких 62 – іноземні під італійським прапором. На нафтоналивні судна припадає 40% тоннажу.

У 2000 залізницею було перевезено 82200000 т вантажів і 431 500 000 пасажирів. Вантажообіг склав 23,8 млн ткм і 431500000 пасс.-км. Морським транспортом було перевезено: під італійським прапором – 154600000 т вантажів і 79800000 пасажирів, під іноземним прапором – 308500000 т вантажів і 5,7 млн ??пасажирів. Авіатранспорт здійснив перевезення 90,0 млн пасажирів. Національні аеропорти прийняли 605,4 тис рейсів, пропустили транзитом 45,0 млн пасажирів, вивантажили 2454,0 тис.т вантажів та 511,1 тис.т пошти, відправили 3060,1 тис.т вантажів та 512,8 тис.т пошти .

Телефонна мережа обслуговується трьома супутниками зв’язку і 21 лініями підводного кабелю. Телевізійне мовлення ведуть 358 станцій. У мережі Інтернет працює 93 провайдера, число користувачів становить 19,2 млн осіб.

У галузевій структурі сфери послуг на першому місці знаходиться стаття «торгівля, ремесло і пропозиція товарів побутового призначення». Внесок цього сектора у ВВП 14,8%, частка в загальній зайнятості 15,2%. На частку торгівлі (оптової, комісійної, роздрібної) в 1998 припадало близько 40% загального числа зайнятих сфери послуг, близько 55% обороту продажів цього сектора і 1/3 доданої вартості. Співвідношення оптової (разом з комісійної) і роздрібної торгівлі за обсягом продажів дорівнювало 1,5: 1. Мережа роздрібної торгівлі нараховувала в 2001 636,5 тис. Точок, з яких 39,8% на Півночі, 20,6% у Центрі та 30,6% на Півдні. Переважають підприємства традиційного, «сімейного» або індивідуального типу, спеціалізовані на продажу певного виду товарів. В середньому на 1 тис. Населення припадає 8 спеціалізованих і 0,04 неспеціалізованій торгової точки. Середня чисельність персоналу на підприємстві роздрібної торгівлі – 2,4 чол. У 2000 в країні було 6,2 тис. Супермаркетів і 301 гіпермаркет.

І. – одна з країн-лідерів міжнародного туризму (4-е місце). Доходи цієї галузі в 2002 склали 10,4 млрд євро. Добре розвинений і внутрішній туризм. У 2000 за кількістю ночівель колективних туристів-резидентів у розрахунку на 100 тис. Населення (338) І. далеко випереджала середній рівень ЄС (297).

Великими галузями сфери послуг є також фінансове посередництво (внесок у ВВП – 6,9%, частка в зайнятості – 2,6%), охорона здоров’я та пов’язані з ним суспільні послуги (відповідно 5,1 і 5,6%), діяльність державної адміністрації (5,5 і 6,6%). На частку «різних послуг підприємствам і приватним особам» припадає відповідно 11,1 і 10,8%. Економічна та соціальна політика І. з поч. 1990-х рр. будується на основі структурних реформ, що ставлять на меті модернізацію економіки і соціальної сфери в загальних рамках поглиблення процесу європейської інтеграції та гармонізації національного законодавства з нормативами ЕВС. Ключовими напрямами цього нового курсу були приватизація значної частини державного сектора і бюджетно-фінансова стабілізація, що з’єднала в собі ряд інституційних перетворень – реформи податкової та пенсійної системи, ринку праці, банківської системи та фондової біржі, адміністративного апарату, регіонального управління. Частина коштів, отриманих від приватизації, передбачалося використовувати для погашення величезного державного боргу.

Програма приватизації, розрахована на ряд років, включала акціонування головних державних холдингів ІРІ і ЕНІ, провідних інститутів і фінансових установ публічного права, кількох державних монополій. Форма і строки визначалися стосовно кожного об’єкту. Приватизації піддалися більше 30 найбільших підприємств промисловості і сфери послуг, провідні банки. У ряді випадків держава зберігала за собою «золоту акцію». За 1994-2000 доходи скарбниці від приватизації склали 122 трлн лір (близько 6% ВВП).

Для оздоровлення фінансової ситуації був проведений бюджетний маневр, що включав скорочення низки статей витрат і надзвичайні податкові заходи (в т.ч. «європейський податок» на активи компаній). Був переглянутий порядок витрачання бюджетних коштів на економіку Півдня, де передбачається більш ефективно використовувати надходження з структурних фондів ЄС. Завдяки цим зусиллям і надходженням від приватизації І. вдалося відносно швидко, за 1992-98, скоротити бюджетний дефіцит з 12,1 до 2,8% ВВП, а темпи інфляції до менш ніж 2%. Це дало підставу країнам-партнерам погодитися на приєднання країни до ЕВС вже в «першій хвилі», з січня 1999.

Середньострокова бюджетна політика спрямована на ліквідацію дефіциту, поступове зниження податкового навантаження та збільшення вкладень в інфраструктуру. Програма на 2002-06 містить схему дворічного зниження податків, стимулюючу капіталовкладення (вже довела свою ефективність в 1994- 96): 50% інвестиційних витрат, що перевищують середній рівень 5 попередніх років, можуть відніматися з оподатковуваного доходу. Заходи щодо полегшення податкового навантаження, зафіксовані в черговому «соціальному контракті», включають скорочення

ставок прибуткового і корпоративного податків, а також соціальних відрахувань по регіональному податку на виробничу діяльність. Уряд С.Берлусконі робить упор на застосування сучасних методів управління державними активами (величина яких оцінюється не менше ніж у 1,3 трлн євро), залучаючи на керівні пости в держсекторі безпартійних технократів. Робляться зусилля до повернення з-за кордону капіталів, вивезених з порушенням валютного та податкового законодавства (їх обсяг сягає 40-50 млрд євро).

Паралельно була розпочата реформа ринку праці. Вона включала узгоджене з профспілками стримування зростання заробітної плати в обмін на середньострокові заходи влади та бізнесу щодо розширення зайнятості. З 1993 ці «соціальні контракти» регулярно переукладаються і вводяться як складова частина в середньострокові «ковзаючі» бюджетні програми. Комплекс заходів, що розширюють сферу зайнятості, включає: більш широке використання «нестандартного» найму – учнівства, неповного робочого дня, тимчасової зайнятості; допуск до сфери найму приватних агентств (донедавна вона перебувала в руках держави); в проблемних районах – угоди соціальних партнерів з місцевою владою щодо створення нових робочих місць. Робляться спроби «вивести на світло» хоча б частину тіньової зайнятості, але вони поки не дають відчутних результатів.

Важливим напрямом політики реформ став перегляд пенсійної системи, що поглинає близько 80% витрат на соціальне забезпечення та накопившей величезний дефіцит. Законодавство 1995-97 ставило метою впорядкування сформованого, досить «строкатого» пенсійного режиму (усунення низки привілеїв) і поступовий перехід від розподільчої системи до накопичувальної, а також поступове зниження пенсійного віку. Почалося створення приватних пенсійних фондів, куди, згідно з наявними проектам, в перспективі перейде до 2/3 трудящого населення.

Посилання на основну публікацію