Економіка Іспанії

Іспанія – індустріально-аграрна країна з розвиненою, масштабною і багатогалузевий економікою. У 2002 за обсягом ВВП (796 млрд дол. За ПКС) вона посідала 5-е місце в Західній Європі і 13-е у світі. ВВП на душу населення – 19400 дол., Що становить 85% середнього рівня 4 провідних європейських країн. У 1991-2002 за темпами середньорічного приросту ВВП (3,1%) І. на кілька пунктів випереджала середньоєвропейські показники. Вирішальні чинники економічного зростання – внутрішній попит (приріст св. 4% щорічно в 2000-01), експорт (9% в 2001), ефективна державна економічна політика.

У галузевій структурі на частку сільського, лісового господарства та рибної ловлі припадає 4%, промисловості та будівництва – 31%, сфери послуг – 65% (2002). У сільському господарстві зайнято 8% економічно активного населення, в промисловості та будівництві – 28%, у сфері послуг – 64% (2000). Рівень безробіття 12,2% (2,3 млн чол. В 2002), в т.ч. частка безробітних у загальній чисельності економічно активного чоловічого населення – 9,7%, економічно активних жінок – 20,5%, серед молоді – 28,5%.
Для промисловості І. характерний підвищений питома вага галузей, що працюють на споживчий попит (38,3% у ВВП), порівняно більш низька частка наукоємкої продукції (6%), значні диспропорції у регіональному розміщенні промисловості. На три провінції – Каталонію, Валенсію, Мадрид припадає майже 50% ВВП країни. На обробну промисловість припадає 19% ВВП (2001), в т.ч. на машинобудівний комплекс (транспортне, загальне, електротехнічне, радіоелектронне машинобудування) 34% ВВП. Головною рушійною силою промислового розвитку І. виступають сектор телекомунікацій та інформаційних технологій (8% ВВП), автомобілебудування (6% ВВП, або св. 3 млн автомобілів на рік, 80% яких експортується, 2001). На відміну від автомобільної промисловості, практично повністю контрольованою іноземним капіталом, в інформаційно-телекомунікаційному секторі країни монопольні позиції займає всесвітньо відома іспанська ТНК «Телефоника», що контролює 1/10 світового ринку інформаційних технологій. В цілому І. по ряду показників обробної промисловості (виробництво автомобілів, верстатів, телекомунікаційного обладнання, продукції нафтохімічної, хімічної, текстильної, взуттєвої – 159 млн пар на рік, харчосмакової промисловості) входить в першу десятку світових виробників. Серед інших галузей обробної промисловості виділяються: суднобудування, чорна та кольорова металургія, фармацевтична промисловість, виробництво будматеріалів і цементу (38 млн т). З галузей паливно-енергетичного комплексу найбільшою динамікою характеризуються нафтопереробна, газова промисловість, атомна енергетика. Виробництво електроенергії – 223 млрд / кВт-год (2001). Найстаріша галузь національного господарства – видобувна промисловість (менше 1% ВВП і 0,5% всіх зайнятих у промисловості) представлена ??підприємствами з видобутку та переробки металевих руд, вугілля (23,4 млн т), цинку, міді, олова, вольфраму, марганцю, ртуті (2,5 тис.т, 30% світового виробництва, 1-е місце в світі).

У сільському господарстві 40% вартості аграрної продукції припадає на тваринництво і птахівництво, 35% – на овочівництво, садівництво і виноградарство (27,9 млн т в 2001), 25% – на зерновий сектор. Незважаючи на відносно розвинене і багатогалузеве сільське господарство, останнє проте не в змозі забезпечити країну такими продуктами харчування, як зерно, м’ясо, молочні продукти. Основними, найбільш конкурентоспроможними видами аграрної продукції є цитрусові: апельсини (40% світового виробництва, 1-е місце в світі) і лимони (15%, 2-е місце), оливки і оливкова олія (1-е місце в світі), помідори , кісточкові (персики, абрикоси, сливи) і зерняткові (яблука, груші) культури, горіхи (мигдаль). За розмірами виноградників І. займає 2-е місце в ЄС (після Франції), з виробництва вина 4-е місце в світі. Вирощуються також банани, картопля, сахараноси (цукровий буряк і очерет), бавовна, тютюн. Виробництво зернових (пшениці, ячменю, кукурудзи, вівса) орієнтовано в основному на внутрішній риноколо І. є 3-м у світі імпортером зерна. Єдиним видом зернових, який І. традиційно експортує, є рис. Тваринництво в основному малотоварное і екстенсивний. Розлучаються велика рогата худоба, вівці, кози, свині, коні, мули та віслюки, спеціальне поголів’я биків для кориди, домашня птиця. Виробництво худоби та птиці на душу населення в забійній вигляді – 118 кг. Рибна промисловість – одна з найбільших в Європі (1% ВВП). Улов риби та добування інших морепродуктів на душу населення – 28,1 кг (2001).

Сфера послуг забезпечує 3,5% щорічного приросту ВВП (2001). Провідні галузі сфери послуг: торгівля і громадське харчування (22,5% ВВП), туризм (11% ВВП), грошово-кредитна сфера (7% ВВП).

У 2001 І. відвідало 74400000 іноземних туристів (2-е місце в світі після Франції), в тому числі 26,2 млн так званих екскурсантів (без ночівлі). Доходи від туризму склали майже 40 млрд дол. (3-е місце в світі після США, Франції). 91% туристів приїжджає в І. з Європи. Виїзд російських туристів в І. склав 221 тис.чол. (2001). Доходи від туризму покривають на 136,6% негативне сальдо торгового балансу країни, забезпечують роботою 1,3 млн чол., Впливають на розвиток транспорту та інших галузей промисловості. Сфера туризму в І. перебуває під контролем держави, що значною мірою пояснюється можливостями самої країни розвивати туристичний бізнес, прагненням зберегти історичні пам’ятники своєї культури.

У грошово-кредитній системі І. налічується близько 150 банків із загальною чисельністю філій 17727 і загальним числом зайнятих 138 386 чол. (2000). Центральний банк розробляє і реалізує кредитно-грошову політику з урахуванням введення в країні євро. Характерна особливість банківської системи І. – виключно високий рівень концентрації та централізації виробництва і капіталу. З сер. 1980-х рр., Особливо після вступу І. в ЄС, цей процес ще більше посилився. На частку 4 провідних іспанських банків припадає понад 60% банківських депозитів країни. Високий рівень централізації капіталу характерний і для іспанських ощадних кас. В поч. 1990-х рр. в результаті серії злиттів і поглинань були створені дві провідні ощадні каси, що акумулюють св. 90% особистих заощаджень іспанських громадян.

Протяжність автомобільних доріг 663,8 тис.км, в т.ч. з твердим покриттям – 657,2 км (99%). Залізниць 12,5 тис.км (з них електрифікованих – 7,1 тис.км). Основна частина залізниць належить державній компанії РЕНФЕ. До 2004 передбачається почати процес часткової приватизації компанії. Морським транспортом перевозиться 80% імпортних і 70% експортних вантажів, задіяно 1502 морських торговельних судна загальною водотоннажністю св. 2 млн т. Число аеропортів – 110 (включаючи приватні), їх щорічна пропускна здатність – св. 80 млн пасажирів. Число користувачів мобільними телефонами 12 млн чол. (2002), Інтернетом 4,6 млн чол. (2001).

Конституція І. визначає економічну модель країни як «вільне ринкове господарство», яке органи державного управління «гарантують і захищають відповідно до вимог спільного економічного розвитку і планування». При цьому за державою зберігається виключна компетенція в питаннях економічної політики. Передбачається, що держава буде також «регулювати вільну приватну ініціативу виходячи із загальних економічних інтересів країни». Стратегічне завдання економічної політики 1990-х рр. – Досягнення економічних показників Маастрихтських угод ЄС. Велика увага приділяється розвитку дрібного і середнього бізнесу, структурної перебудови промисловості і банківської сфери, включаючи приватизацію окремих державних підприємств. За 1993- 2002 бюджетний дефіцит скоротився з 7,1 до 1,1%, рівень інфляції з 11,4 до 3,4%. Державний борг становить майже 63 млрд дол. (2002).

Структурна перебудова промисловості спрямована на створення наукоємних галузей промисловості, модернізацію виробництва і раціоналізацію управлінських структур кризових галузей (текстильної, суднобудівної, вугільної, енергетичної, нафтопереробної, чорної металургії) з метою підвищення їх конкурентоспроможності, поетапну приватизацію окремих державних підприємств, перегляд їх субсидування з метою підвищення ефективності функціонування. В цілому по промисловості ставиться завдання зростання продуктивності праці, підвищення якості товарів, що випускаються, збільшення питомої ваги (на 20-25%) товарів з високою доданою вартістю, ліквідації надлишкових виробничих потужностей, досягнення оптимального співвідношення зайнятості та технології шляхом закриття застарілих цехів і установок, заміни їх новими високопродуктивними видами обладнання. Головний провідник промислової політики – Міністерство промисловості, яке розробляє середньострокові програми розвитку промисловості в цілому, а також окремих галузей.

До числа найбільш пріоритетних напрямів державної економічної політики належить розвиток дрібного і середнього бізнесу, роль якого в економіці країни виключно велика. На частку 97% компаній з числом зайнятих до 50 чол. припадає 46% зайнятих і 60% загального обсягу ВВП. Особливою увагою з боку держави (в плані податкового та пільгового стимулювання) користується т.зв. сектор суспільної економіки – компанії трудящих, кооперативи об’єднаної праці, суспільства колективних дій і т.д., що суміщають (на відміну від державних і приватних підприємств) комерційні та соціальні функції.

Податкова реформа здійснювалася в кілька етапів і була спрямована насамперед на усунення анахронізмів оподаткування франкістського періоду. У ході реформи в більшу відповідність було приведено співвідношення між прямими і непрямими податками, частка останніх знизилася майже в 1,5 рази; шляхом введення прогресивної шкали оподаткування збільшилася податковий тягар найбільш забезпечених верств населення; податкових пільг позбулися земельні власники і спадкоємці великих статків, введені податок на додану вартість (замість двох десятків податків, що існували при франкізму), прогресивна шкала оподаткування на прибуток підприємницького сектора, вдосконалена система фіскального інспектування та штрафних санкцій. В результаті різкого збільшення збирання податків їх частка у ВВП зросла з 16% в 1975 до майже 37% в 2001.

Доходи і видатки державного бюджету становлять відповідно 105 і 109 млрд дол. (2000). 96% загального обсягу бюджетних надходжень припадає на податки, в т.ч. прямі 29,7%, непрямі 21%, відрахування до соціального фонду 39%, податки на власність 0,2%. У 2001 центральний бюджет країни контролював 65% державних витрат у порівнянні з 90% в 1975, а без рахунків державних підприємств та системи соціального забезпечення – всього 35%. Децентралізація бюджетних коштів та їх передача на регіональний рівень здійснюється переважно у формі цільових субсидій по лінії Фонду міжтериторіальних компенсацій (ФМК, створений в 1984). Обсяг фінансування регіонів розраховується за певною формулою і автоматично збільшується кожні 5 років. У компетенції центру знаходяться тільки довгострокові інвестиції з правом місцевих властей (на рівні муніципалітетів) самостійно обирати механізм фінансування своїх інвестиційних проектів. Поряд з децентралізацією бюджетних коштів відбувалися істотні зміни і в напрямках їх витрачання: скорочувалися витрати на державне управління (зниження частки заробітної плати державних чиновників) і на військові потреби. У структурі витрачання бюджетних коштів основний обсяг (св. 50%) припадає на соціальне забезпечення, охорона здоров’я, освіту і культуру, на державне управління 5,5%, на оборону 3,2%.

Грошово-кредитна політика забезпечувала фінансову стабільність і координацію економічної політики в суворій відповідності з завданнями та пріоритетами структурних реформ. Одночасно велика увага приділялася структурній перебудові банківської сфери в бік її диверсифікації (підвищення ролі іноземних банків, інвестиційних фондів і страхових компаній), подолання надзвичайної замкнутості та орієнтації переважно на внутрішній ринок (до поч. 1980-х рр. Участь навіть найбільших національних банків в міжнародних операціях становило трохи більше 1%), зменшення прямого державного контролю над фінансово-кредитною системою, поступового інтегрування її в грошово-кредитну систему ЄС. Зі створенням єдиного внутрішнього ринку ЄС (1993) були зняті останні обмеження на шляху вільного руху капіталу. Зокрема, лібералізований вихід іспанських цінних паперів на міжнародні фінансові ринки, прийнято законодавство, яке дозволяє проведення кредитних операцій між резидентами і нерезидентами, дозволено відкриття рахунків резидентами за кордоном, національна валюта стала повністю конвертованою. Єдине обмеження, що збереглося для нерезидентів, – вони не можуть вкладати свої кошти в галузі «національного інтересу»: залізниці, радіо, телебачення, військову промисловість.

Основні пріоритети соціальної політики – боротьба з безробіттям, сфера освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення. У 2001 державні витрати в соціальну сферу склали 16% ВВП (проти 8% у 1975). Система соціального забезпечення представлена ??єдиним і 5 спеціальними режимами (для сільськогосподарських робітників, шахтарів, економічно активного населення, держслужбовців і військових), що охоплюють 95,5% населення країни. 2/3 системи соціального забезпечення йде на виплату соціальних доходів (пенсії по старості, інвалідності, виплати по страхуванню від нещасних випадків і т.д.), 50% цих виплат – пенсії по старості. Джерела соціальних виплат: бюджетне фінансування та внески в систему соціального страхування (66% загальної суми соціальних витрат), в т.ч. підприємницькі внески (85%), внески трудящих (15%). Пенсійні виплати (по старості) та допомоги по безробіттю складають більше 55% (14,5% в 1975) загального обсягу коштів соціального забезпечення. Поряд з відносно високим середнім розміром пенсії (60-100% середнього рівня заробітної плати), щорічним збільшенням обсягу мінімальної пенсії введений в дію і механізм індексації пенсій (на початку кожного фінансового року) залежно від темпів зростання споживчих цін, підвищена керованість пенсійної системи, створено Державну раду у справах престарілих, координує діяльність відповідних регіональних відомств, що займається розробкою та реалізацією геронтологічних планів. Вплив приватних пенсійних фондів, незважаючи на високу динаміку їх зростання, залишається поки незначним. Вони охоплюють 20% економічно активного населення країни, а обсяг акумульованих ними коштів 5%. Допомоги по безробіттю отримують 70% загальної чисельності безробітних.

Посилання на основну публікацію