Економіка Бельгії

Бельгія відноситься до групи невеликих високорозвинених європейських держав, які займають важливе місце в сучасній світовій економіці.

Цій категорії «малих привілейованих націй» вдалося досить ефективно використовувати власні природні сприятливі передумови (зручне геостратегічне положення, наявність природних ресурсів та ін.) Для прискореного індустріального розвитку. Згодом на цій основі стали формуватися домінуючі галузі національної економіки, орієнтовані на випуск високоякісної і технічно передової продукції, на власні «маркетингові ніші» світового ринку.

Бельгію нерідко називають однією з перших індустріальних країн світу. У 19 ст. вона навіть іменувалася «маленької майстерні світу». У перші роки після 2-ї світової війни до неї постійно додавали термін «чудо-країна» або «вітрина індустріального процвітання». Але в останні три десятиліття 20 ст. Бельгію нерідко відносили до категорії «хворого учасника Євросоюзу». Економіка цієї країни на початку 21 ст. знаходиться у фазі найскладнішої структурної перебудови, процесі пошуку нової промислової спеціалізації у світовій економіці. І в цій сфері почали позначатися певні досягнення.

ВВП Бельгії – 297200000000 дол. (2002), що відповідає 0,7-0,8% світового рівня.

ВВП на душу населення – 29 тис. Дол., Що знаходиться на рівні провідних європейських держав, але значно поступається більшості малих високорозвинених країн (9-е місце).

Економічне зростання країни в останні роки характеризувався помірними темпами (приріст ВВП в 1999 – 2,5%, в 2000 – 4,1%, в 2001 – 2,6%), але в 2002 відбулося різке уповільнення (0,6%), що було викликано погіршенням світової господарської кон’юнктури. У країні практично відсутня інфляція (1,7% в 2002).

Найбільш складні проблеми бельгійської економіки пов’язані із зайнятістю (загальна кількість працюючих – 4440000 чол. В 2001), за рівнем безробіття країна постійно займає 1-2-е місця в ЄС:

  • у 1999 – 11,7%;
  • 2000 – 10 , 9%;
  • 2001 – 10,6%;
  • лише в 2002 досягнутий певний прогрес – 7,2%.

Основна причина цього явища пов’язана зі структурною слабкістю національної економіки («старомодна спеціалізація»).

Бельгія виявилася найбільшою мірою ображеною серед європейських країн конкуренцією з боку т.зв. нових індустріальних держав на світових ринках. Вони виступили продуцентами та постачальниками такої продукції, яка суттєво збігалася з традиційною бельгійської спеціалізацією (сталь, металообробка, загальне машинобудування, неорганічна хімія, скло, текстиль). Феномен високої бельгійської безробіття пов’язаний зі складнощами пристосування до нових потреб і умов конкурентної боротьби на світових ринках.

Особливості галузевої структури бельгійської економіки досить чітко відбиваються за вкладом галузей у ВВП (2001):

  • сільське господарство – 1%;
  • промисловість – 24%;
  • послуги – 74%.

Аналогічна картина складається і при аналізі зайнятості – 2, 25, 73% відповідно.

Промисловість. Переважання сфери послуг відіграло суттєву роль в уповільненні процесів структурної перебудови національного господарства. Провідні фінансово-промислові групи країни (Societe General de Belgique, Groupe Bruxelles Lambert та ін.) Виникли ще за колишньої господарської спеціалізації і контролювали до половини економічних суб’єктів.

Бельгійський капіталізм, який можна охарактеризувати скоріше як банкірський, ніж промислово-підприємницький, що не виявляв великий схильності перемикатися зі «старомодною», але прибутковою спеціалізації на нові галузі, пов’язані з великими ризиками. Тому ставка була зроблена на модернізацію і навіть створення нових сучасних підприємств в колишніх галузях. Багато століть основу традиційної господарської спеціалізації країни становила чорна та кольорова металургія.

Перші «майстерні Ферон» (металургів) з’явилися в цих місцях ще в Середні століття.

Пізніше саме тут був впроваджений т.зв. валлонський процес другої переплавки чавуну, який призвів до появи сталеливарного виробництва. Сучасна Бельгія продовжує залишатися одним з провідних виробників сталі в ЄС (близько 11,3 млн т в 2001). Її частка у світовому експорті цієї продукції становить близько 15-20%. Але особлива ставка тепер зроблена на випуск спеціалізованих виробів: нержавіючої сталі, автомобільного прокату, сталевого дроту та ін.

Формування нового обличчя цієї галузі відбувалося в тісному альянсі з іноземними компаніями. Провідний виробник нержавіючої сталі фірма Cockerill-Sambre поступилася контрольний пакет 53,7% акцій французької компанії Usinor. Сучасний металургійний комбінат Sidmar, орієнтований на випуск автомобільного листа, увійшов до складу люксембурзького концерну ARBED (60%) і т. д.

Хімічна галузь також продовжує залишатися найважливішою основою бельгійської промисловості (за вартістю продукції вона займає 2-е місце після машинобудування). Вона зароджувалася на базі використання відходів доменної індустрії. Розроблений місцевим підприємцем Сольвейем метод отримання соди привів до швидкого розвитку виробництва різних кислот (азотної, сірчаної та ін.), А також мінеральних добрив. Бельгія продовжує залишатися найбільшим європейським виробником і експортером продукції неорганічної хімії (близько 1/3).

Разом з тим традиційний лідер у цій галузі концерн Solvay вже здійснив часткове зміщення свого виробництва в сферу органічної хімії. Спільно з іншим провідним національним концерном USB він поступово перетворюється на найбільшого продуцента сучасної фармацевтичної продукції.

Разом з тим переважна більшість нових виробництв органічної хімії сформувалося в партнерстві з іноземними концернами:

  • BP;
  • Dow Chemicals;
  • Union Carbide;
  • BASF та ін.,

Які влаштувалися в районі антверпенського порту.

З 20 провідних хімічних корпорацій світу 10 представлені своїми підрозділами в цьому районі (він вважається найбільшим європейським центром хімічного виробництва).

Структурні зрушення відбуваються і в бельгійському машинобудуванні. Воно традиційно орієнтувалося на випуск устаткування для металургії та хімії, транспортних засобів, електротехнічної продукції. Бельгійські фірми і раніше лідирують у виробництві та експорті ковальсько-пресового устаткування (фірма LFT). Але на 1-е місце вийшло транспортне машинобудування, в якому замість залізничного і суднового виробництва був налагоджений великомасштабний випуск легкових автомобілів (щорічно близько 1 млн шт.).

Цей сектор бельгійського машинобудування також створювався в тісній співпраці з іноземним капіталом.

Початок був покладений американської General Motors, яка побудувала в зоні антверпенського порту великий завод по збірці автомашин (близько 20 тис. Шт. Щорічно). Потім з’явилися виробничі корпуси іншого американського автогіганта Ford (в передмістях р Гент). Якщо перша компанія орієнтувалася в основному на «викруткове модель» виробництва (тобто збірку з імпортних компонентів), то друга стала використовувати місцеві комплектуючі вироби, пов’язані з традиційною бельгійської спеціалізацією (крила із сталевого прокату, кузова, автоскло та ін.). Пізніше ця модель стала використовуватися і європейськими автоконцернами (Renault, Volkswagen, Volvo).

Такий шлях міжнародної спеціалізації бельгійської промисловості викликав певне занепокоєння в країні, оскільки зростала залежність національної економіки від стратегічних планів іноземних партнерів.

Але взяв гору прагматичний підхід до вирішення цієї проблеми. З’являлася можливість створити нове потужне виробництво, забезпечити країні середньоєвропейські темпи господарського зростання, запобігти катастрофічний розвиток «великої безробіття».

В елітну дюжину бельгійських корпорацій увійшли поки деякі високотехнологічні компанії (Agfa-Gevaert, Barco), а також дві хіміко-фармацевтичні фірми. Однак на підступах до лідерів досить велика група успішно діючих товариств:

  • Reаl Software (програмне забезпечення);
  • Innogenetics (біотехнологія) та ін.

Разом з тим найважливішою особливістю бельгійської господарської структури продовжує залишатися переважна переважання банківського капіталу (близько 70 млрд дол., тобто 61,4% всіх активів провідної групи). Подібна галузева структура не зустрічається у малих індустріальних європейських країн. Колишнє засилля банківського капіталу в бельгійській економіці ще зберігається.

Правда, в самому середовищі комерційних банків чітко проглядаються структурні зрушення.

З банків колишньої «старомодною спеціалізації» вдалося зберегти свої позиції лише Groupe Bruxelles Lambert, а інші були змушені об’єднатися з іншими, здобувши нові бренди (Fortis, Dexia та ін.), Або взагалі покинути національну фондову біржу. Але не менш важливим слід вважати появу першого фламандського банку Almanij, який пов’язаний з корпораціями нової виробничої орієнтації.

Сільське господарство не відіграє суттєвої ролі в економіці країни. Переважає молочне тваринництво (стійлове), на яке припадає близько 75% вартості аграрної продукції. Під кормовими культурами і луками зайнято близько 65% сільськогосподарської площі, під зерновими – близько 15% (більше половини потреб в зерні задовольняється шляхом імпорту). Переважають фермерські господарства, але понад половини всієї сільськогосподарської площі обробляється на основі оренди (дрібноселянське землеробство збереглося в основному в Арденнах).

Транспорт і зв’язок. Сучасну Бельгію зазвичай називають «європейським перехрестям», оскільки вона розташована на перетині основних транспортно-торговельних шляхів. Бельгія займає 1-е місце в світі за густотою залізничної мережі. Її довжина 3422 км (в т.ч. 2517 км – електрифіковано). Високошвидкісні поїзди (HST/TGV) пов’язують країну зі столицями багатьох європейських держав.

Автомобільні дороги включають автобани (1674 км), які вважаються найсучаснішими в Європі (вони вільні від грошових зборів і підсвічені всю ніч).

Через країну проходить 7 транс’європейських автомагістралей. Система місцевих шосейних доріг (14,4 тис. Км) забезпечує під’їзд до всіх населеним пунктам. Ефективно діє система трубопроводів: для транспортування сирої нафти (161 км), нафтопродуктів (1167 км) і природного газу (3,3 тис. км).

У країні ефективно функціонує кілька морських і річкових портів: найбільший Антверпен, який займає 2-е місце в Європі (щорічний вантажообіг – 120 млн т, 20 тис. Судів), Брюгге, Гент,

Льєж, Намюр, Остенде. Морський торговельний флот складається з 20 судів (54,1 тис б / т), в т.ч. 9 нафтохімічних і 5 нафтових танкерів, 5 суховантажів (Cargo). Загальна протяжність річкового судноплавства – 1586 км. Велике транспортне значення мають судноплавні канали (найважливіший – канал Альберта між Антверпеном і Льєжем).

Найбільший міжнародний аеропорт країни – Брюссель (Zaventem), який забезпечує щорічне транспортування 0,5 млн т вантажів. Крім того, діють аеропорти в:

  • Антверпені;
  • Остенде;
  • Шарлеруа;
  • Бірсете.

Система телефонного і телеграфного зв’язку в країні вважається високорозвиненою, технологічно передової і повністю автоматизованої. Міжнародний зв’язок забезпечується п’ятьма підводними кабельними системами і двома надземними супутниковими станціями (Intelsat і Eutelsat).

Торгівля (оптова та роздрібна) досягла великих розмірів. По суті, вся країна виявилася розділеною на сегменти, які обслуговуються кількома десятками великих оптово-роздрібних компаній (включаючи і закордонні фірми). Вони створили особливу систему товаропотоків від безпосередніх виробників продукції до прилавків супермаркетів (сільськогосподарська продукція надходить протягом однієї доби).

Не випадково в першу десятку найбільших національних корпорацій увійшов гігант оптово-роздрібної торгівлі Delgaize, що рідко трапляється в інших малих європейських країнах.

Посилання на основну публікацію